Літофони

Літофони (от дав.-гр. λίθος — 'камінь' та φωνή — 'звук') — ударні музичні інструменти з каменю. Відносяться до так званих ідіофонів[1][2].

Літофон в Ефіопії

За своїм походженням літофони можуть бути як штучними, так і природними (камені, валуни, сталактити, сталагміти тощо)[2]. У печерах зустрічаються кам'яні складки, що видають звуки різної висоти і різного тембру, якщо по ним чим-небудь вдарити - скоріше за все, ця їх властивість була відома стародавній людині[3]. Звук при грі на літофонах витягується шляхом удару (калаталом, іншим каменем тощо); його висота може бути як фіксованою, так і нефіксованою[1].

Власне літофони як цілеспрямовано виготовлені інструменти з'являються в епоху неоліту[3]. Так, в 1949 році в Південному В'єтнамі були виявлені одинадцять кам'яних прямокутних плит довжиною від 65 до 100 см, що датуються IV-III тисячоліттям до н. е. Залежно від свого розміру вони видають звуки різної висоти; інтенсивність звучання, можливо, регулювалася резонатором у вигляді викопаної ями[4] [2]. Наразі цей літофон є частиною експонатів паризького Музею людини[2].

Крім В'єтнаму, де аж до теперішнього часу існують ансамблі літофонів (що називаються данда), кам'яні інструменти поширені в Кореї, Японії, Індії, Камбоджі, Океанії, Латинській Америці[1][2]. Крім того, літофони відомі у берберів, тувинців, нанайців та інших народів[1].

Китайський бяньцін

Особливо важливу роль літофони грають в культурі Китаю[5] [6]. У 1978 році були знайдені найдавніші з відомих китайських літофонів, що належать династії Ся (бл. 2070-1600 до н. е.)[7]. Для виготовлення кам'яних інструментів використовувалися як символічно значущі яшма та нефрит, так і жадеїт, мармур, граніт, вапняк та ін (володіють гарною звукопровідністю).[8] Найчастіше китайські літофони представляли собою два ряди кам'яних пластин, підвішених до дерев'яної рами, число яких могло варіюватися від 1 до 32[9]. Інструменти з одного каменю носили назву тецін, з декількох - бяньцін[9][1]. Найбільшого поширення набули бяньцін з 16 камінням [10][5].

У різних країнах та культурах зустрічаються різноманітні різновиди літофонів: кам'яні била, горизонтально або вертикально підвішені набори плиток або брусків, певним чином розташовані кам'яні диски, так звані «співаючі колони» тощо[1][2]. У Європі в XIX-XX століттях створювалися експериментальні літофони[5] [11]. Наприклад, набір кам'яних пластинок, які виробляють хроматичний звукоряд, використовував в своїх композиціях Карл Орф[1].

Примітки

  1. {{{2}}} // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  2. James Blades. Lithophone. Grove Music Online (англ.).
  3. Гнездилова, 2005, с. 36.
  4. Алпатова, 2019, с. 151-152.
  5. Шаблон:Британіка онлайн
  6. Аблова, 2011, с. 110.
  7. Аблова, 2011, с. 111.
  8. Аблова, 2011, с. 117.
  9. Аблова, 2011, с. 118.
  10. Аблова, 2011, с. 119.
  11. Beck, 2013, с. 50.

Література

  • Алпатова А. С. История музыки. Архаика в мировой музыкальной культуре. — М : Юрайт, 2019. — С. 247.
  • Гнездилова И.Н. Культурология: история культуры. — Вектор Бук, 2005. — ISBN 5-88131-409-3.
  • Аблова А. Семиотика камня: К проблеме исследования китайских литофонов // Голос в культуре: Ритмы и голоса природы в музыке. — Российский институт истории искусств, 2011. — С. 110—123.
  • Lithophone // Encyclopedia of Percussion / John H. Beck. — Routledge, 2013. — P. 50.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.