Магнезит (гірська порода)

Магнезит — карбонатна гірська порода кристалічної або аморфної будови, що складається переважно з мінералу магнезиту з домішками гідромагнезиту, доломіту, кальциту, тальку, хлориту, глинистої та вуглистої речовин. Колір магнезиту залежить від характеру домішок та змінюється від білого до чорного. Поширена зерниста маса – від грубо- до прихованокристалічної (порцеляноподібної). Колір сніжно-білий, сірий, жовтуватий, рожевий. Тв. 4-7. Осадовий М. відкладається в озерах і лагунах, перешаровуючись з доломітом або в суміші з ангідритом.

Магнезит
Загальні відомості
Ідентифікація
Використання

Геолого-промислові типи

Найважливішими геолого-промисловими типами родовищ магнезиту і бруситу є:

  • 1) Стратиформні поклади кристалічного або оталькованого магнезиту в осадових карбонатно-магнезіальних товщах протерозою – раннього палеозою (Саткінські родовища на Південному Уралі, Савінське в Східному Саяні, Удерейське на Єнісейському кряжі, Ляонін в Китаї, Заглеркогель в Австрії, Кочінца в Словаччині, а також родовища КНДР, Іспанії, Бразилії), що містять ~85% світових запасів;
  • 2) Штокверкові і штокверково-жильні родов. криптокристалічного магнезиту в ультрабазитах екзогенно-інфільтраційного і гідротермального генезису (Халіловське родов. на Південному Уралі, родовища Закавказзя і Казахстану; країн колишньої Югославії, Греції, Туреччини, Італії, Індії), частка яких – 15% світових запасів. В останні десятиліття за рубежем в теригенних товщах були виявлені великі скупчення криптокристалічного магнезиту на Кубі (родов. Реденсон) і в Австралії (родов. Кунварарі); в перспективі роль родовищ цього типу буде зростати. Найбільші родов. магнезиту локалізовані в товщах лагунно-морського доломіту: пласти М. потужністю до 500 м і протяжністю на десятки км. Встановлені світові запаси магнезиту оцінюються в 12 млрд т.

Практична значущість магнезиту визначається широким використанням у промисловості вогнетривів (бл. 90% сировини, що добувається ), сільському господарстві і медицині оксиду магнію. 2/3 світового виробництва оксиду магнію припадає на випалення природних магнезиту і бруситу, а близько 1/3 – на екстракцію з морської води, підземних і поверхневих розсолів. Наймасовіший продукт переробки М. – вогнетривка магнезія – використовується переважно у металургії. Чистий плавлений периклаз – електроізоляційний термостійкий матеріал з високою теплопровідністю. Каустична магнезія застосовується в процесах хім. переробки, ряді галузей промисловості.

Світовий видобуток магнезиту

Світовий видобуток магнезиту в кінці ХХ ст. – 1998 (1997) становив (в тис. т): всього 18091 (18665), в тому числі в Австралії 359 (245); Австрії 650 (650); Бразилії 1200 (1300); Канаді 200 (200); КНР 8500 (8000); Греції 650 (650); Індії 372 (375); КНДР 800 (1600); РФ 2200 (2700); Сербії 60 (95); Словаччині 1000 (1000); Іспанії 500 (450); Туреччині 1400 (1200). Виробничі потужності підприємств по виробництву оксиду магнію з природного магнезиту по країнах світу в 1998 р. становили (в тис. т MgO на рік): всього 8710, в тому числі в Австралії 150; Австрії 550; Бразилії 350; Канаді 100; КНР 3500; Греції 260; Індії 300; КНДР 500; Іспанії 200; Туреччині 400; РФ 2200; Сербії 200; Словаччині 300. Світове виробництво оксиду магнію з морської води на 1998 р. становило 1755 тис. т/рік. (Magnesite/magnesia / Coope Brian // Mining J. - 1999. - Annual Rev. - Р. 135.).

Магнезит в Україні

В Україні поклади магнезиту зосереджені в південній і південно-східній частинах Українського щита (Придніпровський блок). Розвідане і прийняте на баланс Правдинське родовище талько-магнезитів та карбонатних серпентинітів. Родов. розташоване біля с. Грушівка Криничанського району на Дніпропетровщині. Запаси категорії В+С1 становлять 105,1 млн т, з яких 55% талько-магнезити і 45% карбонатизовані серпентиніти. Талько-магнезити містять також Ni, Co, Cr. В Оріхівському районі Запорізької обл. розвідано Веселянське родов. талько-магнезиту з запасами категорії С1 132,3 млн т.

У 1995 – 2005 рр. Україна імпортувала магнезитову сировину (річна потреба 675 тис. т), головним чином з Китаю.

Див. також

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.