Мазепа (опера)

Опера Чайковского — не перша спроба перенесення на музичну сцену поеми Пушкіна. Ще в 1859 р. у Великому театрі (Петербург) була поставлена однойменна опера Б. Фітінгофа-Шеля, пізніше виконана в Москві (1866) і Києві (1879), твір дилетантський і неоригінальний. На той же сюжет почав писати оперу К. Давидов, але не довів неї до кінця а лібрето В. Буреніна перейшло до Чайковського. Опера створювалася з літа 1881 до кінця квітня 1883 р. у роки реакції, що настала після вбивства Олександра ІІ народовольцями, в умовах страт і придушення вільної думки.

Перші постановки опери не мали значного успіху, однак після деяких коректив, зроблених автором, опера поступово завоювала популярність. В радянські часи опера швидко потрапила до репертуару театрів і сьогодні вважається однією з найкращих російських опер.

У Києві опера ставилася в 1950-ті роки українською мовою , зберігся запис арії Мазепи у виконанні Михайла Гришка[1]

1 липня 2017 року в Харківській опері «Мазепу» вперше поставили в українському перекладі (проте без останньої сцени). Прем'єра була приурочена до 330 річчя від часу обрання Івана Мазепи гетьманом України. Режисер - Армен Калоян.[2][3] Прем'єра отримала неоднозначні відгуки в професійних колах[4]

«Мазепа» — опера сильних страстей і характерів, гостро конфліктна, яскраво драматична. У ній трагедійна міць (Кочубей, Любов, Мазепа) сполучається із проникливим ліризмом (Марія, Андрій), гострою характерністю (П'яний козак), жанрово-побутовими, обрядовими сценами, різноманітним зображенням народного життя. Кожний з героїв опери, від основних до епізодичних, являє собою закінчений характер. Тут Чайковський виступає як геніальний майстер психологічного портрета. При цьому дійові і суперечливий образ Мазепи. Композитор відтінив його властолюбство, егоїзм, інтриганство, але, уступаючи наполяганню виконавця (Б. Корсова), увів арію («Про Марія»), що невиправдано підкреслила ліричну стихію, його любов до дочки Кочубея.

Контрастність як основний принцип драматургії визначає весь розвиток дії й кожного з героїв. Чайковський використовує цей принцип глибоко й тонко. Він вводить у картину страти характерну сцену П'яного козака, що відтіняє жахливість ситуації, або проникливо-ліричну колискову божевільної Марії над трупом Андрія. Вражає міць у фіналі 2-й к. (клятва помсти Мазепі), у якій образ Любові Кочубей здобуває титанічні риси. Одна з вершин опери — сцена у в'язниці, допит Орликом Кочубея й аріозо Кочубея.

Картина перша. Розкішний сад біля будинку Кочубея на околицях Полтави. Подруги дочки Кочебуя Марії ворожать про наречених. Марія відмовляється від веселої прогулянки — її серце палає любов'ю до сивочолого гетьмана Мазепі. Марію кохає молодий козак Андрій і говорить їй про своє почуття, але дарма. Тим часом Кочубей з пошаною приймає знатного гостя. Мазепа задоволений привітною зустріччю. Залишаючи гостинний будинок, він просить у Кочубея руки Марії. Кочубей обурений пропозицією сімдесятирічного старого. Спалахує сварка. На шум збігаються гості, з ними Марія, її мати Любов, друг Кочубея полковник Іскра, Андрій. Розгніваний Мазепа призиває свою збройну свиту й пропонує Марії вибір між ним і рідними. Після болісних коливань дівчина кидається в обійми Мазепи. Друзів, що намагаються удержати Марію, зустрічають оголені шаблі сердюків. Мазепа погрожує Кочубею помстою.

Картина друга. У будинку Кочубея зібралися вірні друзі. Скорботу батька розділяє його жінка Любов, козаки Іскра й Андрій. Кочубей прийняв рішення: він викриє задуми Мазепи вступити у союз зі шведами проти Росії. Донос на гетьмана береться доставити у Москву Андрій.

Картина третя. У підземеллі мучиться закований у ланцюзі Кочубей. План його звалився: Петро не повірив доносу й видав Кочубея гетьманові. Ранком страта. Кат Орлик, вірний служник гетьмана, допитує його, вимагаючи, щоб той указав, де перебувають його скарби. З гіркою іронією старий розповідає про три скарби: про свою честь і честь доньки, що вкрав у нього Мазепою, та про жагу помсти, що наповнює його душу.

Картина четверта. Багато убрані кімнати Мазепи. Його мучить совість: що буде з Марією, коли вона довідається про страту батька? Але любов не зупиняє Мазепу. Він повторює Орликові свій наказ — до ранку готувати страту. Марія, нічого не знаючи про віроломство Мазепи, як і раніше гаряче любить його. Але їй здається, начебто гетьман до неї охолонув. Щоб розсіяти її підозри, Мазепа утаємничує Марію у свої честолюбні плани. Марія клянеться йому у вірності. До замку Мазепи таємно пробралася Любов, щоб повідомити донці страшну звістку про майбутню страту батька. Любов молить дочку вмилостивити гнів гетьмана й урятувати старого Кочубея. Приголомшена Марія падає без свідомості.

Картина п'ята. Поле на околицях Білої Церкви, резиденції Мазепи. Усе готово до страти. Навколо ешафота юрбиться схвильований народ. Два кати, збройні загони сердюків й, нарешті, сам гетьман очолюють хід засуджених. Народ співчуває Кочубею й Іскрі. У момент страти вбігають Марія й Любов. Але пізно, кати вже встигли здійснити свою криваву справу. Марія втрачає розум.

Картина шоста. Ніч після Полтавського бою. Запущений сад, напівзруйнована тераса Кочубейового будинку. Російські гвардійці переслідують солдатів розгромленої шведської армії. Серед них Андрій, він шукає ненависного гетьмана, який біг з поля бою. Раптом він бачить свого ворога — він кидається на Мазепу з оголеною шаблею; але той смертельно ранить його з пістолету. Через дерева виходить збожеволіла від горя Марія. Вражений Мазепа намагається заспокоїти її, але Марія не впізнає його. До Мазепи підходить Орлик нагадує, що час тікати, і Мазепа знову підхоплюється на коня. Марія схиляється над пораненим Андрієм, але не впізнає і його. Козак умирає під колискову пісню божевільної Марії.

• А. Гозенпуд. Оперный словарь. — «Музыка», 1965
• 100 опер

• Тимур Андрієвський (22 липня 2018). Пётр, Мазепа и Степан. https://petrimazepa.com/. Петро та Мазепа. Процитовано 29 липня 2018.
• Лібрето опери в перекладі М. Рильського