Мазуренко Марко Єрофійович
Мазуренко Марко Єрофійович (25 квітня 1871, Кам'янець-Подільський, Російська імперія — † після 1929 ?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
| Мазуренко Марко Єрофійович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Мазуренко Марко Єрофійович | |||
| Народження |
25 квітня (7 травня) 1871 Кам'янець-Подільськ, Російська імперія | |||
| Смерть |
не раніше 1929 або 1943[1] Каліш, Королівство Польське (1815–1915), Російська імперія[1] | |||
| Країна |
 УНР | |||
| Приналежність |
 Армія УНР | |||
| Освіта | Варшавське реальне училищеd (1888) і Одеське військове училище (1890) | |||
| Звання |
 Полковник (28.7.1916) Генерал-хорунжий | |||
| Командування | помічник начальника 5-ї Херсонської дивізії | |||
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-радянська війна | |||
| Нагороди |
| |||
.png.webp){kind=small}
Біографія
Народився у місті Кам'янець-Подільський.
Закінчив Варшавське реальне училище (у 1888 році), Одеське піхотне юнкерське училище (у 1890 році), вийшов підпрапорщиком до 28-го піхотного Полоцького полку (місто Петраков), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 1915 році — підполковник, помічник командира 8-го стрілецького полку. З 28 липня 1916 року — полковник, командир 7-го стрілецького полку. З 28 вересня 1916 року — командир 21-го стрілецького полку. З 12 червня 1917 року — командир 48-го запасного полку в Одесі. За час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 3 травня 1915 року), а 7 лютого 1916 Георгієвською зброєю.
З 12 жовтня 1917 року — начальник Української гайдамацької бригади в Одесі, очолював її до розформування 11 січня 1918 року. З 1 липня 1918 року — член Єлисаветської ліквідаційної комісії. З 1 жовтня 1918 року — командир 3-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 20 грудня 1918 року — помічник начальника 5-ї пішої дивізії військ Директорії.
1 червня 1919 року у Тернополі потрапив у польський полон. 20 січня 1920 року — начальник 1-ї запасної бригади Дієвої Армії УНР. З 18 травня 1920 року — начальник 2-ї запасної бригади Армії УНР. З 12 вересня 1920 року — помічник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 5 вересня 1921 року — помічник начальника 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.
У 1923 року виїхав до Радянської України, за що Військовим міністерством УНР був позбавлений військового звання.
Подальша доля невідома.
Джерела
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Мазуренко Марко Єрофійович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
- ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 112. — С. 9-14; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 30; Спр. 1067. — С. 36-46;
- Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83;
- Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4-7.
- Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 94-402-3354-X