Макаревич Микола Петрович

Народився 28 жовтня 1940 у с. Камінно-Товкачі, нині с. Кам'янівка, Овруцький район, Житомирська область.

У 1958 році закінчив гірниче відділення Київського індустріального технікуму, у 1966 році — юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «юрист-міжнародник».

У 1958—1959 роках працював техніком «Укрнафтогеофізики». З 1959 по 1961 рік проходив службу в збройних силах.

З 1966 року — інструктор Київського обласного комітету ЛКСМ України, потім — аташе протокольно-консульського відділу МЗС Української РСР.

З 1971 по 1977 рік — аташе, 3-й секретар, 2-й секретар Постійного Представництва Української РСР при ООН.

З 1978 по 1981 рік — генеральний секретар, головний радник МЗС Української РСР.

З 1981 по 1984 — 1-й секретар Постійного представництва СРСР при міжнародних організаціях у Відні.

З 1985 по 1989 — начальник консульського відділу МЗС Української РСР.

З 1989 по 1990 — заступник Постійного Представника України при ООН, м. Нью-Йорк.

Микола Петрович Макаревич брав участь у багатьох сесіях Генеральної Асамблеї ООН та міжнародних конференціях з кодифікації й уніфікації міжнародного права.

З 1990 по 12.1994 — перший заступник міністра МЗС України, голова комісії України у справах ЮНЕСКО.

З 12.1994 по 07.1999 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрійській Республіці.

З 12.1994 по 07.1999 — Постійний Представник України при міжнародних організаціях у Відні.

Під час каденції в якості Посла України в Австрії було споруджено пам'ятник Івану Франку; пам'ятник українцям, які загинули в концентраційному таборі під час Другої світової війни; встановлено пам'ятні дошки на будинках, де жили й працювали Михайло Грушевський, Леся Українка, Іван Пулюй і Нечуй-Левицький, Лесь Курбас, перший ректор Чернівецького університету Томашук, а також було встановлено пам'ятник на місці колишнього аеродрому, де в 1918 р. вперше злетів поштовий літак за маршрутом Відень–Київ–Відень.

З 07.1999 по 11.11.2005 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Естонській Республіці.

За цей час завдяки зусиллям Миколи Петровича Макаревича було налагоджено партнерські відносини з десятками міст, районних центрів обох держав. У 2002 р. у студентському місті Тарту відкрили дві пам'ятні мармурові дошки. Першу — на будинку, в якому Леся Українка гостювала у брата Михайла Косача; другу — на будинку, де в 1898 р. було створено перше українське студентське товариство при Тартуському університеті. В центрі Таллінна біля морського порту посаджено і тепер росте Шевченків дуб на згадку про перебування в Естонії в 1842 р. Великого Кобзаря.

Дружина Ганна Олексіївна Макаревич (1941 р.н.) — журналіст, автор збірок поезій та серій картин. Старша донька Мирослава Макаревич (1972 р.н.) — журналіст, головний редактор, автор книжок для дітей. Молодша донька Ганна Макаревич (1979 р.н.) — художниця, дизайнер.

• Почесна відзнака Президента України,
• Орден «За заслуги» IІI ступеня (1996),
• Орден «За заслуги» II ступеня (1999),
• Орден «За заслуги» I ступеня (2005)[2],
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2016)[3],
• Велика Золота Почесна відзнака за заслуги перед Республікою Австрія, Командорський хрест I ступеня (2002),
• Маріїнський Орден Хреста І класу (Естонія)[4].

• В. М. Матвієнко. Макаревич Микола Петрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

• Український дипломатичний корпус
• Відкрита Україна
• Указ Президента України
• Указ Президента України