Макарій (Тучапський)

Мака́рій Туча́пський (? — 1549) — намісник митрополита Київського, Галицького та всієї Руси в Галичині (1535—39). З 1539 — перший (по відновленні Галицької єпархії після майже 80-річної перерви) православний єпископ львівський, висвячений київським митрополитом Макарієм II. Ініціатор скликання 1539 р. Львівського собору, що сприяв відновленню занепалого православного церковного життя. При церкві св. Юра він заклав крилос (капітулу), членами якого стали парохи 11 церков Львова (1540 рік). Представник роду Тучапських[1] гербу Правдич.

Єпископ Макарій
Єпископ митрополії Галицької, владика Львівський і Кам'янець-Подільський
22 лютого 1540 — 1549
Церква: Константинопольська православна церква
Київська митрополія
Попередник: кафедра відновлена
Наступник: Арсеній (Балабан)
 
Діяльність: єпископ
Ім'я при народженні: Тучапський Макарій
Смерть: 1549
варіант гербу Правдич

Життєпис

Батько — Рафаїл Тучапський. Макарій Тучапський — львівський міщанин, купець, активний діяч української громади. З його іменем пов'язане впорядкування українського церковного життя після тривалої кризи церковних структур, що наступила з ліквідацією Галицької митрополії.

Після того, коли Ісакій (Гдашицький) був усунутий з посади львівського владики, а Яцко Сикора — «правдивий заушник» латинського архиєпископа Львова — ним же й був номінований на відібрану від Гдашицького посаду,[2] король Сигізмунд І Старий на прохання духовенства, шляхти, русько-литовських князів і магнатів, дружини — королеви Бони надав у Кракові 23 жовтня 1539 р. привілей про проголошення Макарія Тучапського єпископом колишньої Галицької митрополії без згоди католицького архієпископа Львова Бернарда Вільчека (під час конфлікту з ним звертався, зокрема, до свого «протектора» — Яна Амора Тарновського[3]) і рекомендацією, що Макарій Тучапський повинен сам подбати про своє висвячення у Київського митрополита, яке він отримав 22 лютого 1540 року в Новогрудку. Під юрисдикцію Макарія Тучапського перейшли «земля Руська і Подільська з повітами Галицьким, Львівським, Кам‘янецьким, Снятинським, Теребовлянським», усі церкви, монастирі та духовенство на цих теренах.

У 1539 році Сигізмунд I Старий передав єпископу у володіння Унівський Святоуспенський монастир з усіма маєтностями. Це рішення призвело до нападів на обитель, судових процесів. 30 липня 1542 року Сигізмунд І Старий розглянув суперечку між єпископом львівсько-галицьким та архимандритом.

Королівська грамота про заснування Львівської православної кафедри обумовила право єпископа отримувати річний податок з парафіяльного духовенства, так зване «куничне», у розмірі 12 ґрошів.

У 1547 році Львівський єпископ Макарій Тучапський, Перемиський єпископ Арсеній та Києво-Галицький митрополит Макарій ІІ звертаються з окружними посланнями до духовенства і мирян: розпочати будівництво нової Успенської церкви. Фундамент було закладено на місці колишньої церкви Трьох Святителів у Руському кварталі Львова. Проте складок міщан було замало, будівництво просувалось повільно: його вдалося завершити тільки 1559 року.

Вшанування пам'яті

У Львові існує вулиця Тучапського[4].

Примітки
  1. за К. Несецьким (1743), Тучампських
  2. Грушевський М Історія України-Руси. — Т. V. — С. 435—436.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 438.
  4. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 489.

Джерело

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.