Макензі Фома Фомич
Макензі Фома Фомич (англ. Thomas MacKenzie; 1740 — 10 (21) січня 1786) — російський контр-адмірал шотландського походження, засновник міста Севастополь (Ахтіар).
| Макензі Фома Фомич | |
|---|---|
| Ім'я при народженні | Thomas MacKenzie |
| Народження |
1740 Архангельськ, Російська імперія |
| Смерть |
10 (21) січня 1786 Севастополь |
| Країна |
 Російська імперія |
| Приналежність |
Російська імперія |
| Рід військ | Флот |
| Звання | Контр-адмірал |
| Командування | Чорноморський флот Російської імперії |
| Війни / битви | Російсько-турецька війна (1768—1774) |
| Нагороди | Орден святого Георгія 4 ступеня |
Пішов на службу в російський флот у 1765 р. мічманом. Служив на Балтійському флоті, багато плавав в Середземному морі та Архіпелазі. Брав участь у низці боїв та в Чесменському бою командував брандером і був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го кл.
Спогади сучасників Макензі, вказують, що він був хоробрим морським офіцером, що поступив на російську службу «не заради лову щастя і чинів», а віддав себе, всі свої знання і досвід служінню другій Батьківщині — Російській Імперії. Це була весела людина, що любила вільний від служби час проводити у веселих компаніях в колі друзів і товаришів по службі.
«Він служив серед росіян, прийняв звичаї росіян. Причому він прийняв православну віру, про що свідчить той факт, що він закладав православний храм», — говорить історик Усольцев.
Біографія
В «Загальному морському списку» (рос. «Общий морской список») за 1885 і 1890 рр. опубліковано послужні списки двох морських офіцерів, вихідців з Шотландії — Макензі Томас. Це був (у російській вимові) Фома Каліновіч Мекензі та Фома Фоміч Мекензі. Фома Фоміч служив на флоті з 1765 по 1786 рік. Дехто припускає, що Фома Каліновіч, який служив раніше з 1736 до 1765 був батьком Томаса.
1760 року Ф. Ф. Макензі поступив на навчання в кадетський корпус. У 1764 р. Ф. Ф. Макензі перевели в старший клас і направили для проходження практики на корабель. У квітні 1765 р. загін з двох кораблів прибув до Кронштадта. Гардемарин Ф. Ф. Макензі складає іспити, йому присвоюють перший офіцерський чин — мічмана і направляють для проходження морської служби на Балтійський флот.
В послужному списку Ф. Ф. Макензі так і записано: «1765 р., 22 липня поступив на службу мічманом».
Мічман Макензі здійснював рейси між Кронштадтом і німецьким містом Любек на палубному боту, що був у його командуванні. За два роки він добре вивчив фарватери Фінської затоки і Балтійського моря. Макензі отримує призначення на судно брандвахти «Ульріксділь», що ніс службу на Кронштадтському рейді. У 1767 р. Томаса списують на берег і направляють для подальшої служби до Архангельська. Взимку 1767 р. Макензі на санях відправився до цього міста.
Після прибуття до Архангельська Макензі взяв участь в спостереженні за будівництвом 22-гарматного пінка (транспортне судно) «Венера». Пінк був закладений 12 листопада 1766 р. корабельним майстром Семеновим. Пінк мав довжину 40 м, ширину 15 м, дві щогли з косими вітрилами і одна палуба, під якою розміщувалися вантажні трюми. До травня 1768 р. пінк був добудований, озброєний і підготовлений до походу.
Пінк пройшов протоки з Німецького моря в Балтійське. Шлях завдовжки в 2000 миль був пройдений досить швидко. При середній швидкості 8-9 вузлів було потрібно близько 30 діб. Витримавши шторми і бурі, пінк прибув до Кронштадта, і Макензі продовжив службу на ньому.
У жовтні 1768 р. почалася російський-турецька війна. Мічман Макензі подав рапорт про переведення його на ескадру, що готувалася в Середземному морі. Але перша ескадра була вже повністю укомплектована офіцерами і його призначили в другу ескадру на флагманський корабель «Не чіпай мене» (рос. «Не тронь меня») до контр-адмірала Джона Ельфінстона, з підвищенням з 30 липня 1769 р. до чину лейтенанта. 23 грудня флагманський корабель прибув в Портсмут. Там його перевели на корабель «Святослав», який був залишений в Портсмуті для ремонту першою ескадрою. Макензі призначили завідувати фокмачтою. Далі був відправлений до берегів Греції. Брав участь у боях з турками.
Після укладення мирного договору з Туреччиною російський флот закінчив свою місію та після повернення з Середземного моря Макензі, як пишеться в його послужному списку: «знаходився у озброєнні різних судів для торжества, за що був нагороджений золотою табакеркою з діамантом». 15 грудня 1775 року його перевели в капітани 2-го рангу, а незабаром до Архангельська для прийому знов побудованих 66-гарматних фрегатів і їхнього перекидання до Кронштадту. 21 квітня 1777 року його провели в полковники і призначили командиром 66-гарматного корабля «Деріс». У травні 1780 року ескадра Палібіна, до складу якої входив корабель «Деріс» вийшла до Лісабона для несення дозорної і охоронної служби і повинна була повернутися до Кронштадта в жовтні місяці, після завершення літній-осінньої компанії.
В середині жовтня ескадра вийшла з Лісабона, але вимушена була повернутися до Лісабона і там зимувати. Але корабель «Деріс» увійшов до протоки Ламанш і 4 листопада 1780 року кинув якір в англійському порту Портсмут. Причину входу в англійський порт Макензі пояснював необхідністю ремонту корабля. Але англійські газети писали, що корабель доставив до Англії велику кількість грошей і звільнених з полону англійців. 25 червня 1781 року «Деріс» прибув до Кронштадта.
Адмиралтейств-колегія розглядала це порушення інструкції і 5 квітня 1782 року вирішила: «Тримати Макензі під підозрою, доки він не спокутуватиме свою провину старанною службою, а тому таким надійним, яким він раніше вважався, а також відмінним і таким, що знає морську справу, вважатися вже не може».
Незважаючи на таке рішення адмиралтейств-колегії, Катерина II вирішила по-своєму. Їй потрібні були досвідчені морські офіцери. Указом від 28 червня 1782 року Макензі провели в капітани генерал-майорського рангу.
Указом Катерини II від 12 січня 1783 р. Макензі був проведений в контр-адмірали і скерований в команду Клокачова.
У березні 1783 р. він прибув до Керчі, де прийняв від Козлянінова командування Азовською флотилією.
Заснування Севастополя
1783 року за наказом графа Потьомкіна заснував місто Севастополь, яке спершу мало назву Ахтіар.[1]
Після того, як Клокачов отримав звістку про приєднання Криму до Росії, він за вказівкою Потьомкина, вийшов в морі з двома загонами кораблів. Ескадра вийшла з Керчі 24 квітня, а 2 травня ввійшла в Ахтіарськую гавань. Тут належало засновувати новий порт на Чорному морі.
3 травня Клокачов і Макензі на боті «Битюг» зробили обхід Ахтіарської бухти.
У донесенні морському міністрові Клокачов писав: «При цьому непріміну я Вашій Ясновельможності донести, що при самому вході в Ахтіарськую гавань дивувався я хорошію її з моря положенням, увійшовши і оглянувши, можу сказати, що у всій Європі немає подібної гавані — положенням, величиною, глибиною. Можна в ній мати флот до 100 військових судів. До всього того ж природа такі влаштувала лимани, що самі по собі відокремлені на різні гавані, то-есть — військову і купецьку.».
Коли адмірали зійшли на плоский мис, розташований за першою затокою від входу в бухту, то вони відразу ж вирішили тут закладати порт. З цього мису було добре видно вхід в бухту і вся бухта, що тягнеться до руїн Інкерману.
Матроси взялися до освоєння берегів Ахтіарської бухти.
Для орієнтації на місцевості у татар дізналися про назви заток. Першу при вході в бухту татари називали Каді-лиман (затока судді). Спочатку цю затоку називали по-татарськи, але коли на його березі обладнали склади для корабельної артилерії, що знімається при вході в бухту на зимівлю і ремонт, то затоку стали називати Артилерійською.
Наступну затоку, що протягнулася довгим рукавом на південь, татари називали Вівчар-лиман (заливши пастухів), а росіяни відразу ж назвали його по-своєму: Південний. Наступна затока, де розмістилися лінійні кораблі, отримала назву Корабельний.
Затоку, де екіпаж кораблів при зимівлі в 1782–1783 рр. обладнав киленбанок — пристань для ремонту підводної частини кораблів, стали називати не інакше, як Киленбухта. Північні береги бухти отримали назву Північна.
Віце-адмірал Клокачов 8 травня відбув до Херсона, передавши кораблі і керівництво будівництвом порту та фортеці під команду Макензі, який відтак став першим командиром ескадри, порту і фортеці.
Наступного дня Макензі переніс свій прапор на фрегат «Крим», бо на «Хотині» утворилася текти в підводній частині і він вимагав термінового ремонту. Зібравши всіх командирів кораблів, він повідомив їх, що прийняв командування ескадрою і будівельника порту, і на закінчення сказав: «Панове! Тут ми зимуватимемо. Старайтеся кожен для себе що-небудь збудувати. Я допомагатиму лісом, скільки можна приділити. Інше як самі знаєте, так і робіть». Цією вказівкою він давав свободу дій всім командирам в справі будівництва житлових і господарських приміщень для членів екіпажів.
Почалися роботи із закладки військового порту. Макензі обійшов західний берег бухти Вівчар-лиман і намітив місця стоянки кораблів. Першим при вході в цю бухту поставили флагманський фрегат «Крим». За ним стала решта фрегатів, потім шхуни, а бот поряд з флагманським фрегатом, як транспортне судно.
З екіпажів сформували загони землекопів, лісорубів, каменярів і вантажників. В околицях гавані знайшли старі каменоломні і там камнетеси почали здобувати будівельний камінь. Частину каменя брали з руїн стародавнього Херсонеса, підриваючи будівлі, які на той час ще добре збереглися заради будівельних матеріалів.
Там, де селилися багаті люди — офіцери, купці, підрядчики, духівництво, там зростали кам'яні палаци і будинки, мостилися каменем вулиці і тротуари. А ті, чиїми руками і потім шикувалося місто, жили в поспішно побудованих мазанках, в землянках, а то і просто в печерах без жодних елементарних зручностей.
Місто росла і приймала зовнішність будь-якого провінційного міста і ділився на аристократичний центр і околичні слобідки. Так з'явилася слобідка Корабельна, де селилися відставні матроси, Артилерійська — місце мешкання робочих артскладов, Карантинна — робочі і службовці карантинного поста тощо.
У нотатках учасника подій, майбутнього адмірала Дмитра Сенявіна згадується: «Призначивши місця під будови, доставивши туди потрібну кількість всякого роду речей і матеріалів, 3-го числа червня місяця адмірал [Маккензі] заклав 4 будівлі. Першу — каплицю в ім'я Миколи Чудотворця.
Іншу — будинок для себе, третю — пристань дуже хорошу проти будинку свого, четверте — кузню в адміралтействі. Будівлі ці всі кам'яні, приведені до кінця вельми скоро і майже неймовірно. Каплиця освячена 6-го серпня, кузня була готова в 3 тижні, пристань зроблена з невеликим в місяць, а в будинок перейшов адмірал і дав бал на новоселіє 1-го листопада.»[2]
Одночасно з будівництвом міста почалося межування земель. Морському відомству була виділена обширна ділянка землі, де Макензі організував виробництво цегли, заготівлю лісу і дров, випалювання вугілля, сінокосіння для годівлі худоби. Там же він побудував собі дачу. Цю територію відразу ж назвали Мекензієві Гори.
1785 — на Макензі завели кримінальну справу про недозволене витрачання державних коштів. Справу не було доведено до кінця через смерть контр-адмірала.
В околицях Севастополя є залізнична станція Мекензієви Гори.
У архівах і книгосховищах історики ще не знайшли портрет Макензі.
Посилання
- Військова енциклопедія. — Санкт-Петербург, 1914
- «Назначив места под строения, доставив туда надобное количество всякого рода вещей и материалов, адмирал [Маккензи] 3-го числа июня месяца заложил 4 здания. Первое — часовню во имя Николая чудотворца… Другое — дом для себя, третье — пристань очень хорошую против дома своего, четвертое — кузницу в адмиралтействе. Здания эти все каменные, приведены к концу весьма скоро и почти невероятно. Часовня освящена 6-го августа, кузница была готова в 3 недели, пристань сделана с небольшим в месяц, а в дом перешел адмирал и дал бал на новоселие 1-го ноября. Вот откуда начало города Севастополя.» (ЦГАВМФ СССР, ф. 315. оп. 1, д. 443, арк. 22, автограф).