Інкерман
Інкерма́н (крим. İnkerman, «печерна фортеця»; Каламіта, Інкірма, 1976—1991 — Білокам'янськ) — місто, підпорядковане Севастопольській міськраді. Розташоване по морю за 5 км від міста Севастополь і за 18 км суходолом (автошлях Н06), при впадінні річки Чорної у Севастопольську бухту. Населення 12 тис. осіб (2014).
| Інкерман | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Севастополь | ||||||||
| Район | Севастопольська міська рада (територія окупована й анексована Росією) | ||||||||
| Код КОАТУУ: | 8536310300 | ||||||||
| Засноване | 6 січня 1976 | ||||||||
| Перша згадка | фортеця згадується у XIV ст. | ||||||||
| Населення | ▲ 12 028 (01.01.2014)[1] | ||||||||
| Площа | 2 км² | ||||||||
| Густота населення | 6014 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 99703—99709 | ||||||||
| Телефонний код | +380-692 | ||||||||
| Координати | 44°36′49″ пн. ш. 33°36′36″ сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 6 м | ||||||||
| Водойма | р. Чорна, Севастопольська бухта Чорного моря | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Севастополь | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - автошляхами | 18,2 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - автошляхами | 893 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Рада | Інкерманська міська рада | ||||||||
| Адреса | 99703, Інкерманська міська Рада, м. Інкерман, вул. Шевкопляса, 37 | ||||||||
| Міський голова | Конопльов Валерій Валерійович | ||||||||
|
| |||||||||
Історія
На початку нашої ери в Інкермані були каменоломні. Існують перекази про заслання сюди імператором Марком Ульпієм Траяном римського єпископа (папи) Климента I, який і загинув у цих місцях мученицькою смертю (утоплений у морі), та про ув'язнення тут у VII столітті папи Мартина I.
Фортеця виникла у VI столітті як візантійсько-херсонеський форпост (на місці давнішого таврського поселення), спершу відомий як Каламіта. Пізніше тут заснували православний монастир.
У XIV—XV століттях фортеця стала морською базою князівства Феодоро. При Олексії I у 1427 році тут збудувано фортецю Каламіта, яка мала захистити торговельний порт Авліта.
Від 1475 року місто перебувало під контролем Османської імперії. Саме турки надали йому назву Інкерман.
У 1783 разом зі всім Кримом приєднаний до Російської імперії. У 1820 році тут побудовано два маяки, найвищі в країні. З історії Кримської війни 1853—1856 відома Інкерманська битва, що відбулася 5 листопада (24 жовтня) 1854 року. Тоді російська армія зробила спробу скинути війська союзників у море та деблокувати Севастополь. Попри загальну невдачу, севастопольці тоді виграли час, аби укріпити місто.
Під час радянсько-німецької війни у 1942 р. більшовики під час відступу підірвали штольні поблизу Інкермана, де був розташований підземний госпіталь, внаслідок чого загинуло багато людей[2].
В XIX-XX століттях Інкерман розвивався в орбіті Севастополя (з інкерманського білого каменю останній первісно і будувався). Статус міста Інкерман отримав 6 січня 1976 року під ім'ям Білокам'янськ. У 1991 році місту була повернена його історична назва.
Населення
| українці | росіяни | білоруси |
|---|---|---|
| 20,71 % | 73,0 % | 1,29 % |
| 1979 | 1989 | 2001 | 2014 |
|---|---|---|---|
| 10 743 | 12 442 | 10 628 | 12 028 |
Визначні пам'ятки
- Печерний монастир (датування печер можливі від VII-IX століттям, до XV століття; інші споруди належать XIX століттю; Свято-Климентьєвський Інкерманський чоловічий монастир);
- Руїни фортеці Каламіта (XV століття);
- Печерні міста Інкермана.
Транспорт
Через місто проходить залізниця Сімферополь—Севастополь (станція Інкерман-1).
Курсують автобуси до Севастополя та катери до Графської пристані.
Підприємства
Див. також
Джерела та література
- Д. С. Вирський. Інкерман // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 475. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- М. М. Буртовой. Інкерман // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
Література
- ІМіС УРСР. Кримська область. К., 1974.
- Бертье-Делагард А. Л. Каламита и Феодоро. «Известия Таврийской ученой архивной комиссии», 1918, вып. 55;
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
- Э. Манштейн. Утерянные победы.
- Розподіл населення України за національністю по містах районного значення (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року)
- Cities & towns of Ukraine