Максвелл Перкінс

Вільям Максвелл Евартс Перкінс (англ. William Maxwell Evarts Perkins, 20 вересня 1884, Нью-Йорк — 17 червень 1947 Стемфорд) — американський літературний редактор, відомий своєю співпрацею з такими класиками американської літератури, як Ернест Гемінґвей, Френсіс Скотт Фіцджеральд та Томас Вулф.

Максвелл Перкінс
англ. William Maxwell Evarts Perkins
Народився 20 вересня 1884(1884-09-20)[1][2][3]
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Помер 17 червня 1947(1947-06-17)[4][1][3] (62 роки) або 21 червня 1947(1947-06-21)[2] (62 роки)
Стемфорд, Ферфілд, Коннектикут, США
·плеврит
Країна  США
Діяльність видавець, літературний редактор, прозаїк-романіст
Alma mater Гарвардський університет і Гарвардський коледж
Знання мов англійська[4]
Заклад Charles Scribner's Sons
Батько Edward Clifford Perkinsd[5]
Мати Elizabeth Hoar Evartsd
Брати, сестри Frances Bruen Perkinsd
Діти Louisa Elvira Perkinsd[5]

Біографія
Будинок видавництва Charles Scribner's Sons

Вільям Максвелл Перкінс народився 20 вересня 1884 року в Нью-Йорку в родині адвоката Едварда Кліффорда Перкінса та Елізабет Перкінс (в дівоцтві Евартс) — дочки Вільяма Максвелла Евартса. Його дитинство пройшло в Плейнфілді, штат Нью-Джерсі. Маквелл навчався в Школі Святого Павла в Конкорді, штат Нью-Гемпшир. 1907 року він закінчив Гарвард-коледж, де вивчав економіку. У коледжі Максвелл відвідував також класи професора літератури Чарлза Таунсенда Коупленда. Знання, здбуті в Коупленда дуже прислужилися Перкінсу в його майбутній кар'єрі.

Після закінчення навчання Максвелл працював репортером в газеті The New York Times, а 1910 року пішов у видавництво Charles Scribner's Sons на посаду книжкового редактора. У той час це видавництво було відомим завдяки гучним іменам таких письменників, як Джон Голсуорсі, Генрі Джеймс та Едіт Вортон.

На відміну від більшості редакторів, Перкінс хотів публікувати насамперед молодих письменників, так 1919 року він робить свою першу знахідку в особі Френсіса Скотта Фіцджеральда. Перша книга Фіцджеральда «Романтичний егоїст» нікому в видавництві крім Макса Перкінса не сподобалася, проте Перкінс активно допомагав у роботі над романом, тож врешті книга таки була прийнята. Публікація книги Фіцджеральда «По цей бік раю» ознаменувала появу цілої плеяди нових письменників, що стало можливим зокрема і завдяки зусиллям Перкінса. Розпуста і алкоголізм Фіцджеральда напружували його відносини з Перкінсом, однак до кінця короткого життя Фіцджеральда вони залишалися друзями. Почасти це простежується в романі «Великий Гетсбі», який виграв від редакційної політики Перкінса. Перкінс був редактором усіх книг Фіцджеральда, опублікованих за життя письменника, велике літературознавче значення має листування, яке вони вели протягом 21 року.

1926 року Перкінс через Фіцджеральда познайомився з Ернестом Гемінґвеєм, який публікує у видавництві свій перший великий роман «І сонце сходить». Макс Перкінс довгий час захищав інтереси Гемінґвея у видавництві від закидів у профанації і лише публікація бестселера «Прощавай, зброє!» змусила критиків у видавництві замовкнути.

Найбільшим професійним завданням, з яким зіткнувся Перкінс протягом своєї кар'єри, було виховання художньої дисципліни у Томаса Вулфа. Вулф писав дуже багато і був буквально прив'язаний до кожного свого слова на папері. Під час спільної роботи Вулфа і Перкінса над «Поглянь на дім свій, янголе» Перкінс змусив Вулфа скоротити текст на 90 000 слів. Наступний роман «Про час і про ріку» був результатом дворічної «боротьби» Вулфа і Перкінса: Вулф писав так багато, що часом втрачав лінію оповіді, тому Перкінс постійно обмежував автора, намагаючись утримати розмір роману в певних рамках. Спочатку Вулф був вдячний Перкінсу за наставництво, але пізніше його стала дратувати поширена думка, ніби своїм успіхом він зобов'язаний редакторові. Після численних сварок з Перкінсом Вулф залишив видавництво, проте вони залишалися друзями аж до неочікуваної смерті Вулфа в 1938 році.

Хоча Перкінс відомий насамперед завдяки Фіцджеральду, Гемінґвею і Вулфу, він працював із багатьма письменниками. Так за рекомендацією і за допомогою Фіцджеральда він взяв участь у відборі, редагуванні і публікації оповідань Рінга Ларднера, який не надто серйозно ставився до власної літературної творчості.

Перкінс був першим, хто публікував Джона П. Маркванда та Ерскіна Колдвелла. Поради Перкінса допомогли Марджорі Ролінгс з її повістю «Оленя». Перкінс відмовляв Джеймса Джонса від автобіографічного роману, над яким той довго працював, на користь більшої художності, в результаті чого був написаний роман «Відтепер і на віки вічні». 1947 року за підтримки Перкінса Маргеріт Йонг змогла укласти контракт з видавництвом на друк «Miss MacIntosh, My Darling» на основі сорокасторінкового начерку.

Перкінс завжди шукав і заохочував талановитих письменників, що в той час було доволі нетиповим для редакторів. Окрім того він був відомий серед колег трепетним ставленням до книг. Про нього говорили, що хоча Перкінс і не претендував на роль письменника, він часто бачив краще за самого автора, в який бік має йти оповідь.

Будинок в Нью Канаан, штат Коннектикут, в якому родина Перкінсів проживала від 1925 до 1949 року. Нині будинок занесений до національного реєстру історичних місць

.

Перкінс помер 17 червня 1947 року в Стемфорді, штат Коннектикут, від пневмонії. Повість «Старий і море», видану 1952 року, Ернест Гемінґвей присвятив пам'яті Максвелла Перкінса [6].

Літературознавець Метью Брукколі (Matthew Bruccoli) назвав Перкінса найвідомішим літературним редактором американської літератури.[7]

У кіно
  • У фільмі «Крос-Крік» показані ділові відносини між початкуючою письменницею Марджорі Кінна Роулінгс та Максом Перкінсом, роль якого виконав Малкольм Макдавелл.
  • У біографічній драмі 2016 року «Геній» показано роки співпраці Перкінса з Томасом Вулфом.

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Find a Grave — 1995.
  3. American National Biography — 1999.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  6. Maxwell, 2004, с. xxvii.
  7. Bruccoli, Matthew (2004). The Sons of Maxwell Perkins: Letters of F. Scott Fitzgerald, Ernest Hemingway, Thomas Wolfe, and Their Editor. Columbia SC: University of South Carolina Press. с. xvii. ISBN 978-0-224-61721-5. «"Maxwell Perkins (1884–1947) is the only literary editor of whom students of American literature and most of their teachers have heard" ("Перкінс – єдиний літературний редактор, про якого чули учні на уроках американської літератури, а також більшість їхніх вчителів".»

Література
  • Biography, Max Perkins: Editor of Genius (1978), written by A. Scott Berg.
  • Perkins' editorial papers are in the Charles Scribner's Sons collection at Princeton University.
  • Profile by Malcolm Cowley, "Unshaken Friend, " The New Yorker (April 1 and edition of 8 Aprils, 1944).
  • Ernest Hemingway and Carlos Baker. Ernest Hemingway, Selected Letters, 1917—1961. This book provides insight into Perkins' life through the eyes of Hemingway.
  • Perkins' correspondence with F. Scott Fitzgerald is collected in Dear Scott, Dear Max: The Fitzgerald-Perkins Correspondence, ed. John Kuehl and Jackson Bryer (1991). A similar book regarding Perkins' relationship with Hemingway is The Only Thing That Counts, ed. Matthew J. Bruccoli and Robert W. Trogdon.
  • A third book of Perkins' letters is also in print: Editor to Author: The Letters of Maxwell E. Perkins, edited by John Hall Whelock.
  • Father to Daughter: The Family Letters of Maxwell Perkins, letters written by Perkins to his wife and five daughters, collected and edited by his granddaughters. Andrews Mcmeel Publishers (October 1995).
  • As Ever Yours: The Letters of Max Perkins and Elizabeth Lemmon, edited by Rodger L. Tarr.
  • «William Maxwell Evarts Perkins.» Encyclopedia of World Biography, 2nd ed. 17 Vols. Gale Research, 1998. Reproduced in Biography Resource Center. Farmington Hills, Michigan: Thomson Gale. 1999

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.