Малголленд Драйв (фільм)

Із самого початку сценарій та сюжет було написано для зйомки телевізійного серіалу. Містичного та заплутаного — щось на зразок Лінчевого «Твін Піксу». За шість тижнів зйомок замовнику (американська телекомпанія ABC) було представлено на розсуд пілотну версію серіалу. Продюсери каналу відмовились від співпраці з режисером, пояснивши свій вчинок незадоволенням роботою режисера.

Відтак, Девід Лінч дописав сценарій (сюжет серіалу мав бути значно простішим, аніж сюжет фільму) та взявзя за зйомку фільму. На головні ролі він узяв двох актрис — Наомі Вотс та Лору Герінг. Кастинг відбувся у досить дивний спосіб — актрис відібрали лише за фотокартками та півгодинної розмови опісля. Лінч стверджував, що не був знайомий із акторськими здібностями Наомі та Лори до зйомок у «Малголленд драйв».

Фільм присвячений Дженніфер Сайм — молодій актрисі, чия історія схожа з історією Бетті. Ця дівчина пішла з життя, коли роботу над більшою частиною фільму було вже завершено .

«Любовна історія у місті мрій», — так пояснює свій фільм режисер. При цьому зміст та жоден із символів Лінч відмовився пояснювати. «Мені приємно слухати, як по-різному трактують люди мої фільми», — пояснив Девід.

Фільм розповідає глядачеві про темноволосу дівчину Ріту (Лора Герінг), яка в результаті аварії втрачає пам'ять. Вона знайомиться із блондинкою Бетті (Наомі Вотс), талановитою молодою акторкою. Разом вони намагаються відновити пам'ять Ріти. У цей час їм на шляху трапляються дивні речі: гроші, знайдені у сумочці Ріти, труп у будинку Даян Селвін, чиє ім'я Ріта випадково пригадала, та ін.

Друга частина фільму заплутаніша. У ній показують Даян Селвін — невдалу акторку, що перебуває в депресії через нерозділене кохання; утім Даян має зовнішність Бетті з першої частини (хоч тепер вже не така гарненька й доглянута). Її об'єктом пристрасті є Камілла, яка, однак, має зовнішність Ріти з першої частини. Тобто кожна з цих жінок віддзеркалює особистість колишніх Бетті та Ріти. «Ріта — це та фантазія Бетті, якою б вона хотіла бачити Каміллу», — пояснює в одному з інтерв'ю Наомі Вотс.

Від часу виходу фільму безліч кінокритиків брались за інтерпретування сюжету стрічки. Найпопулярнішою є наступна версія: перша частина фільму — сон справжньої Даяни Селвін про те, якою вона хоче бачити себе та свою коханку Каміллу. Друга ж частина знайомить глядача зі справжньою Даяною, а не вигаданою Бетті, та з її жорстоким життям, у якому вона низько впала як у професійному, так і в особистому аспектах.

Та все ж після перегляду фільму зазвичай залишається значно більше запитань, аніж відповідей. Варто зауважити, що до офіційної DVD-копії фільму додається коментар Лінча, який, за словами режисера, може допомогти глядачеві під час розгадування фільму-загадки:[3]

1. Зверніть увагу на початок фільму, бодай дві підказки з'являються ще до початку фільму.
2. Зверніть увагу на появу у фільмі червоного абажура.
3. Ви звернули увагу на назву фільму, на який Адам Кешер прослуховує актрис? Чи повторюється ця назва вдруге?
4. Страшна автокатастрофа — Зверніть увагу на місце автокатастрофи.
5. Хто дає ключ і чому?
6. Зверніть увагу на халат, попільничку та кавове горнятко.
7. Що відчувається, осмислюється та що зібрано в клубі «Silencio»?
8. Чи один лише талант допоміг Каміллі?
9. Зверніть увагу на події, що оточують людину, що позаду «Winkies».
10. Де тітка Рут?

Часто стиль фільмів Девіда Лінча окреслюють як «жахливий», «темний» та «чудернацький». Усіляко сприяють цьому засоби зйомки. Режисер часто застосовує різні позиції камери, за яких кут зйомки видається глядачам незвичним. Це привертає увагу. Режисер не відмовляється від непослідовності у зйомці планів, часом навіть у хаотичності. Для посилення ефекту Девід Лінч часто вдається до нестабільності у зйомці, тобто до руху камери. Такий ефект створює у глядача ефект присутності, зацікавленість у розвитку подій.

Девід Лінч дуже багато уваги приділяє звуковому супроводу. «Навколо так багато зайвих звуків», — пояснює режисер. За його словами, музика — невід'ємний елемент будь-якого фільму. Щодо трилерів, то вона має бути значно більш продуманою та нести за свобою неабияке змістове навантаження. Вкотре до зйомок Лінч залучив відомого композитора Анджело Бадаламенті (Angelo Badalamenti), з котрим співпрацює вже не вперше.

Критики тепло зустріли фільм, про що свідчать приз за найкращу режисуру Каннського кінофестивалю 2001 року та номінація на премію «Оскар» у цій же ж категорії. Підбиваючи підсумки першого десятиліття XXI століття, асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса, а також видання «Cahiers du cinéma» і «Time Out» визнали «Малголленд драйв» найкращим фільмом цих років. Такі видання, як Rolling Stone, Village Voice, Sunday Times і The Guardian включили фільм до трійки найкращих фільмів десятиліття. ВВС визначило картину найвеличнішою у XXI столітті[4].

У березні 2016 році фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю[5][6].

• Офіційний сайт фільму(англ.)
• Малголленд Драйв на сайті KINO-КОЛО
• Фан-сайт(англ.)
• Розгорнутий аналіз змісту фільму «Малголленд Драйв» (рос.)
• Розділ про фільм «Малголленд Драйв» на David Lynch Info(рос.)
• Рецензія на фільм Алекса Екслера (рос.)
• Аналіз значення ключа(рос.)
• Про фільм на allmovie.org