Малявіна Валентина Олександрівна
Валентина Олександрівна Малявіна (нар. 18 червня 1941, Москва, Російська РФСР, СРСР — пом. 30 жовтня 2021, Москва, Росія) — радянська та російська актриса театру і кіно, заслужена артистка Російської Федерації (1993)[2].
| Малявіна Валентина Олександрівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Валентина Александровна Малявина | ||||
| Ім'я при народженні | рос. Валентина Александровна Малявина | |||
| Народилася |
18 червня 1941[1] Москва, СРСР | |||
| Померла |
30 жовтня 2021 (80 років) Москва, Росія | |||
| Поховання | Троєкуровське кладовище | |||
| Громадянство |
 СРСР  Росія | |||
| Діяльність | акторка | |||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1962) | |||
| Заклад | Ленком, Державний академічний театр імені Є. Вахтангова і Державний театр кіноактора | |||
| Роки діяльності | з з 1959 | |||
| У шлюбі з | Збруєв Олександр Вікторович, Арсенов Павло Оганезович і Жданько Станіслав Олексійович | |||
| IMDb | nm0540909 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
Біографія
Валентина Малявіна народилася в Москві 18 червня 1941 року[3].
Батька Олександра Малявіна, тоді ще полковника Радянської армії, командування відправило захищати батьківщину на Далекий Схід. Слідом поїхала і сім'я — дружина Анастасія Олексіївна та дві доньки, старша Тетяна та новонароджена Валентина. До столиці Малявіни повернулися вже під кінець 1940-х років, і Валя вирушила вчитися до середньої школи № 71.
1962 року закінчила театральне училище імені Бориса Щукіна і була прийнята до трупи театру імені Ленінського комсомолу. У 1965—1979 роках служила в театрі імені Є. Вахтангова. У 1979 році перейшла до театр-студії кіноактора, де працювала до 1983 року.
Дебютом на екрані юної актриси стала романтична мелодрама «Перше побачення». А вже наступна робота, роль фельдшера Марії у військовій картині «Іванове дитинство», зробила з Малявіної справжню зірку радянського екрану. Також великим успіхом у глядачів мали виробнича драма «Ранкові потяги», фільм про Другу світову війну «Тунель», легка кінокомедія «Урок літератури» та музична гумористична казка «Король-олень».
З 1983 по 1988 рік відбувала тюремний термін за звинуваченням в умисному вбивстві. Звільнившись із місць ув'язнення, Малявіна повернулася до роботи в театрі та кіно. З 1988 року служила в Московському театрі «Артист»[3]. 1993 року їй було присвоєно звання заслуженої артистки Росії.
2001 року актриса впала, ударилася головою об підлогу і внаслідок травми втратила зір.
Останнім часом мешкала у спеціалізованому пансіонаті для ветеранів науки, куди її помістили на прохання Гільдії акторів.
Трагічна сторінка біографії Малявіної у 2020 році стала частиною сюжету серіалу Володимира Котта «Заступники». Юридичний процедурал побудований на реальних кримінальних справах, описаних у книзі знаменитого адвоката радянських дисидентів та правозахисниці Діни Камінської.
2008 року про Валентину Малявіну було знято документальний фільм режисера Сергія Холодного «Валентина Малявіна. Роман із смертю».
У 2016 році про Валентину Малявіну було знято документальний фільм режисера Тетяни Варданян «Валентина Малявіна. Роль без права листування».
Померла 30 жовтня 2021 року на 81-му році життя. Похована на Троєкурівському цвинтарі Москви[4]. Про смерть було оголошено 10 листопада 2021 року. Похована на Троєкурівському цвинтарі Москва, неподалік від могили співачки Юлії Началової[5].
Кримінальна справа
1978 року фактичний чоловік Малявіної Станіслав Жданько був виявлений з ножем у серці. Малявіна проходила як підозрювана у справі про вбивство, але справа була закрита — смерть Жданько була визнана самогубством. Через п'ять років, у 1983 році, за клопотанням родичів загиблого справу було переглянуто (ініціатором виступив друг Жданько, актор Нового драматичного театру Микола Вікторович Попков (Глинський), та експертиза встановила, що смерть актора ніяк не могла бути самогубством. Валентина Малявіна була визнана винною в умисному вбивстві та засуджена до дев'яти років позбавлення волі. Винною себе на суді вона не визнала, в інтерв'ю, даному вже після звільнення, продовжувала наполягати на своїй невинності[6].
1988 року Малявіна була звільнена за амністією Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1987 року у зв'язку з 70-річчям Радянської влади.
Особисте життя
- перший чоловік (1959—1963) — актор Олександр Збруєв. Жили у Москві на вулиці Черняховського, будинок № 2 на другому поверсі. На восьмому поверсі жила актриса Олена Санаєва.
- другий чоловік (1963—1969) — режисер Павло Арсенов
- третій чоловік — актор Станіслав Жданько (шлюб не був зареєстрований)
- четвертий чоловік — Максим Краснов, відомий коваль і майстер з металу
- п'ятий чоловік — Володимир Красницький, іконописець, різьбяр по дереву. Був убитий ударом ножа в спину, коли пізно увечері йшов вулицею.
Творчість
Ролі у театрі
- «104 сторінки про кохання» Едварда Радзинського — Наталя[3].
- «До побачення, хлопчики» Бориса Балтера — Інка
- «У день весілля!» Віктора Розова — Клава
- «Гра в канікули» Михайла Себастьяна — Коріна
- «Мільйонерка» Бернарда Шоу — Патріція Сміт.
Фільмографія
— головна роль
| Рік | Назва | Роль | |
|---|---|---|---|
| 1960 | ф | Перше побачення | Надя Казакова |
| 1962 | ф | Іванове дитинство | Маша |
| 1963 | ф | Співробітник НК | Маруся Корольова |
| 1963 | ф | Ранкові поїзди | Ася Богданова |
| 1963 | кф | Соняшник[~ 1] | Уля |
| 1965 | кф | Лелька[~ 2] | Мария |
| 1966 | ф | Тунель | Наташа |
| 1967 | ф | Там, де довга зима | Віра |
| 1968 | ф | Урок літератури | Ніна Вронська |
| 1969 | ф | Король-олень | Анджела |
| 1969 | тф | Нічний дзвінок | Владя |
| 1970 | ф | Красна площа | Наташа Кутасова |
| 1971 | ф | Ціна швидких секунд | Інна Ромашова |
| 1973 | ф | Це сильніше за мене | Таня Сереброва |
| 1974 | ф | Високе звання: Заради життя на землі | Альбіна |
| 1974 | ф | Довгота дня | Санда |
| 1975 | ф | Мій будинок — театр | Любов Павлівна Косицька |
| 1975 | мф | Здобудеш у бою | Діна Лагутина |
| 1976 | ф | День сімейного торжества | Ірина Петрівна Савічева |
| 1977 | ф | Коли поряд чоловік | Діна Варга |
| 1977 | тф | Ніс | епізод |
| 1988 | ф | Чоловік і дочка Тамари Олександрівни | Тамара Олександрівна |
| 1989 | мф | Жінки, яким пощастило | Ольга Гнатівна |
| 1989 | ф | Отче наш | аптекарка |
| 1991 | ф | Жінка для всіх | Шура |
| 1993 | ф | Осінні спокуси | Жанна |
| 1999—2000 | с | Редакція | епізод |
Примітки
- Коментарі
- Новела з кіноальманаху «Юність».
- Новела з кіноальманаху «Пробудження».
- Джерела
- Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- Указ Президента Российской Федерации от 27 сентября 1993 года № 1488 «О присвоении почётных званий Российской Федерации творческим работникам кино». Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 24 вересня 2013.
- Русский драматический театр: Энциклопедия / Под общ. ред. М. И. Андреева, Н. Э. Звенигородской, А. В. Мартыновой и др. — Москва: Большая российская энциклопедия, 2001. — 568 с.: ил. — ISBN 5-85270-167-X
- Ушла из жизни актриса Валентина Малявина. 10 ноября 2021.
- Ушла из жизни актриса Валентина Малявина. 10 ноября 2021.
- Александр Нечаев. Валентина Малявина: «Конечно, это я убила мужа. Но не физически, а своим отношением» // Комсомольская правда. — .
Література
- Малявина В. А. Услышь меня, чистый сердцем. — М.: Олимп; АСТ; Астрель, 2000. — ISBN 5-271-00492-9.
- Малявина В. А. Я хочу любить: Мемуары. — М.: АСТ; Олимп, 2002. — ISBN 5-17-013085-6.
Посилання
- Валентина Малявина (1997). Услышь меня, чистый сердцем!. Искусство кино. — № 2, № 4, № 5. Архів оригіналу за 26 лютого 2013. Процитовано 17 лютого 2013.
- Малявіна Валентина Олександрівна // Актори радянського та російського кіно
- Валентина Малявіна: Що загубило кар'єру найталановитішої та найкрасивішої актриси радянського кіно // Російська сімка. — 2019. — Січень.