Маліков Аді Карімович
Аді Карімович Маліков (рос. Ади Каримович Маликов, 9 лютого 1897, Татарстан — січень 1973, Москва) — радянський військовий дипломат та розвідник. Є «повторником».
Біографія
Аді Карімович, татарин за національністю, народився в селі Малі Кляри (рос. Малые Кляры) Казанської губернії.
В 1914 році закінчив Казанське торгове училище. Працював бухгалтером. Воював під час Першої світової війни.
В 1916 році закінчив 2-гу Казанську школу прапорщиків. Брав участь у боях на Румунському фронті в складі 56-го піхотного Житомирського полку.
1917 року вступив до лав РСДРП. В 1924 закінчив Військову академію Генерального штабу.
Володів турецькою, перською та киргизькою мовами.[1] Обіймав посади радника в Туреччині, Ірані, Китаї та Розвідупрі Червоної армії.
1936 року отримав звання полковника. Був нагороджений двома орденами Червоного Прапора.[2]
Арешт
3 червня звільнений з Червоної армії, а 18 червня 1938 року вже був арештований за «антирадянську та шпигунсько-диверсійну діяльність». Республіканське МДБ звітувало:
...син колишнього мулли... Арештований у 1938 р., Маліков свідчив, що як особистий товариш буржуазного націоналіста Султан-Галієва ще в 1918 р. став на шлях боротьби з ВКП(б). У 1922 р. під час роботи в радянському постпредстві в Туреччині був залучений до співпраці з турецькою розвідкою... У 1929 р. Маліков підтримував шпигунські зв'язки з турецьким воєнним аташе в Москві...
28 вересня 1940 р. не військовий трибунал або Військова колегія Верховного Суду, а Особлива нарада при СРСР засудила його до 8-ми років виправно-трудових таборів.
1946 року, після відбуття покарання, відвідавши сім'ю у Москві, виїхав в Україну, адже мав режимні обмеження. Оселився в Запоріжжі, де в березні 1947 року влаштувався працювати в місцевій заготконторі.
1949 р. його знову арештували за старою справою, але в новій інтерпретації, «за причетність до агентури інорозвідки».
29 травня 1949 р. Особлива нарада при МДБ СРСР засудила його до заслання у Красноярський край (с. Богучани).
За клопотанням дружини Аді Карімович був звільнений 10 серпня 1954 року. Того самого року реабілітований за обома справами.[3]
Примітки
- Горчаков, Овідій (2004). Ян Берзин — командарм ГРУ (Російською). Издательский Дом «Нева». ISBN 5-7654-3383-9.
- Окороков, Олександр (2007). Русские добровольцы (Російською). Москва. ISBN 978-5-699-23162-1.
- Вронська, Тамара (2019). Повторники: приречені бранці ГУЛАГу (1948–1953 рр.) (Українською). Темпора. с. 136–137. ISBN 978-617-569-400-8.