Мандрил звичайний

Череп мандрила звичайного

Загальний розмір цієї мавпи коливається від 56 до 81 см. Самиці мандрилів помітно відрізняються від самців: вони у 2-3 рази легше самців та менші за зростом. Тіло мандрила велике, розміром із собаку колі, голова величезна з масивною виступаючою мордою. З боків довгого носа тягнуться здуття, порізані поздовжніми борознами. Очі сидять глибоко. Шерсть на тілі довга, густа.

Колір здуття яскраво-блакитний, ніс, виступаючий довгою смужкою між ними, і ніздрі — червоні. Щічні чубчики та вуса білуваті, борода жовта або помаранчева. Вуха м'ясного кольору. Шерсть на верхній стороні тулуба маслиново-коричнювата, на нижній — сріблясто-сіра. Шкіра навколо хвоста гола, має червонувато-фіолетовий колір, сідничний мозоль фіолетовий. Самиці в цілому менш яскраво забарвлені, у них відсутні сині щічні здуття.

Тримаються зазвичай в дощових і скелястих лісах, більшу частину часу проводять на землі, але харчуються та сплять на деревах. Мандрили всеїдні. Зустрічаються сімейними групами. Мандрили — це доволі агресивні та забіякуваті тварини. Вони часто відвідують сусідні з лісом посіви й села.

Вагітність триває до 245 днів. Малюки мандрили забавні та грайливі. З віком вони поступово набувають рис дорослих і вдача їх псується. У неволі мандрили злісні, часто б'ються, і в результаті багато хто з них виявляються зі знівеченими кінцівками.

Це африканський ендемік. Мешкає звичайний мандрил у Камеруні, Екваторіальній Гвінеї, Габоні, Республіці Конго.

• Thomas Geissmann: Vergleichende Primatologie. Springer-Verlag, Berlin u. a. 2003, ISBN 3-540-43645-6.
• Groves C. In Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference. 3rd edition, Johns Hopkins University Press, 2005. 163 ISBN 0-8018-8221-4