Мануїл Хрисолор

Народився в Константинополі в середині XIV століття. Слава Хрисолора як ритора й філософа привертала до Візантії учнів з Італії, де в той час з особливою силою пробудився інтерес до гуманістичних знань. Близько 1393 року Хрисолор був відряджений Мануїлом II на Захід просити про допомогу проти турків. У Флоренції йому влаштували тріумфальну зустріч. Завдяки клопотанням Колюччо Салютаті він отримав запрошення зайняти професорську кафедру у Флорентійському університеті, із зобов'язанням навчати грецької мови всіх охочих. Чимало його учнів стали видатними діячами раннього гуманізму. 1400 року Хрисолор покинув Флоренцію й переїхав до Мілану, куди його кликав Мануїл Палеолог, що прибув на Захід. До 1402 року Хрисолор викладав у Павійському університеті. Водночас він продовжував виконувати роль довіреної особи царя Мануїла й збирав гроші на війну з турками. Повернувшись до Константинополя, він ще кілька разів відвідував Італію як імператорський посол, а 1408 року остаточно покинув свою батьківщину й незабаром поступив на службу до папської курії. 1413 року Хрисолор вів перемовини про місце майбутнього собору з імператором Сигізмундом. У місті Констанц він служив перекладачем при грецькому посольстві. Помер 1415 року по дорозі до Констанца.

Судячи з захоплених відгуків його учнів, Хрисолор був глибоким знавцем та чудовим учителем грецької літератури й філософії. Серед греків, що знайомили Захід з давньою еллінською літературою, Хрисолору належить одне з чільних місць. Хрисолор мав неабиякий педагогічний хист. До нього стікалися натовпи слухачів, яких він заражав своїм захопленням мовою й літературою Давньої Греції. Гуаріно, який навчався у нього ще в Константинополі та обожнював свого наставника, порівнював його з сонцем, що осяяло Італію, занурену у глибокий морок. Серед його учнів були Леонардо Бруні, Палла Строцці, Гуаріно та Франческо Філельфо. Після смерті свого вчителя Гуаріно сказав, що Італія мала б поставити йому золоту статую та тріумфальні колони. Учні написали на згадку свого вчителя декілька творів у віршах і прозі, а Гуаріно зібрав їх в один том під назвою «Хрисолоріана».

Твори Хрисолора поділяються на богословські, граматичні, перекладні та листи. Хрисолор належав до небагатьох візантійських греків, які захищали католицтво. Напередодні падіння Візантії та в самий розпал старань про унію полеміка з латинством особливо загострилася. Мовби у відповідь на цю полеміку Хрисолор написав твір про походження Святого Духа від Отця та Сина й переклав грецькою мовою католицькі молитви. Його «Питання з граматики» (Ερωτήματα γραμματικά) обробив Гуаріно. Хрисолор залишив переклади Гомера та Платоновї «Держави», проте переклади були недосконалими і майже дослівними через недостатнє володіння ним латини.

• Грецькі вчені епохи Відродження

• Émile Legrand: Notice biographique sur Manuel Chrysoloras. Maisonneuve & Larose, Paris 1963.
• Jacques-Paul Migne : Manuelis Chrysolarae epistolae. Graece et Latine. Migne, Paris 1866.
• Remigio Sabbadini: CRISOLORA, Manuele ('Εμμανουὴλ Χρυσολωρᾶς). In: Enciclopedia Italiana 1931 (online bei treccani.it)
• Ernst Gamillscheg: Chrysoloras, Manuel // Lexikon des Mittelalters. — München, Zürich: Artemis & Winkler, 1983. — Band 2. — S. 2052–2053.

• Michael D. Reeve, "On the role of Greek in Renaissance scholarship.'
• Jonathan Harris, 'Byzantines in Renaissance Italy'.
• Richard L.S. Evans, "Chrysoloras' Greek: The Pedagogy of Cultural Transformation."
• Мануїл Хрисолор // Catholic Encyclopedia. — New York : Robert Appleton Company, 1913. (англ.)

1. Математична генеалогія — 1997.
   d:Track:Q829984