Манько Демид Федорович

Манько Демид Федорович (1880—1919) — український політичний та військовий діяч. Член Центральної Ради, станом на червень-грудень-місяць 1917 року[1].

Манько Демид Федорович
Народився 1880(1880)
Глинськ, Роменський повіт, Полтавська губернія
Помер 1919(1919)
Глинськ, Роменський район, Сумська область
Громадянство  УНР
Національність українець
Діяльність політик
Відомий завдяки Член Української Центральної Ради

Життєпис

Демид Федорович, за соціальним станом козак, народився у 1880-х роках і жив у заштатному місті Глинську Роменського повіту Полтавської губернії (тепер село Глинськ Роменського району Сумської області).

У молодому віці взяв активну участь у революційних подіях 1905 року в рідних місцях. За це був висланий на каторжні роботи до Сибіру, звідки повернувся лише після Лютневої революції в Петрограді.

Манько Демид Федорович з дружиною Марією Андріївною

Після повернення на батьківщину відновив активну революційну діяльність.

Як один з двох делегатів від Роменського повіту (другим був Платон Бойко[2]) взяв участь у Першому Всеукраїнському селянському з'їзді (15 червня 1917 р.). Там був обраний до Ради селянських депутатів та у складі 133 її членів кооптований до Української Центральної Ради. Брав у її заходах активну участь. Зокрема, під час засідань 8 сесії УЦР 12-17 грудня 1917 року, де обговорювався проект земельного законодавства, "селянин із Роменського повіту на Полтавщині, член УЦР та Всеукраїнської ради селянських депутатів Демид Манько заявив, що поїхати йому додому з таким законом означало б "отримати там дрючка""[3] [4].

Подальша його громадська та революційна діяльність відбувалася в рідному місті Глинську.

Так, у жовтні 1918 року Демид Манько, вступивши разом із своїм братом Андрієм до Глинського партизанського загону, бере участь у повстанні місцевих селян проти режиму гетьмана Павла Скоропадського.

У листопаді 1919 року він бере участь у місцевому повстанні проти армії генерала Денікіна, що на той час контролювала територію Лівобережної України, і гине в Глинську під час придушення денікінцями цього повстання. Його брат Андрій, на той час командир Глинського партизанського загону, загинув у липні того ж 1919, разом зі своїм загоном обороняючи Полтаву від денікінців.

Могила Демида Манька на кладовищі села Глинська Роменського району Сумської області збереглася, хоч надгробком і не позначена. За нею наглядає Володимир Пархоменко, який є внуком дружини Демида Манька. Там же збереглася могила його єдиного сина Василя, що помер у дворічному віці від менінгіту.

Якихось вшанувань пам'яті члена Української Центральної Ради Манька Д. Ф. в селі не відбувається.

Сім'я
  • Дружина — Манько (Чорноус) Марія Андріївна
  • Син — Манько Василь Демидович, помер у дворічному віці
  • Брат — Манько Андрій Федорович, командир Глинського партизанського загону

Примітки
  1. Українська Центральна Рада 7 серпня 1917 р. — 31 березня 1918 р. (655 членів)
  2. Українська революція 1917—1921 р. Звернення Українського інституту національної пам'яті
  3. Українська Центральна Рада: документи і матеріали. У 2 т. - К., 1997. - Т.1, с. 50
  4. Не будемо Іванами без пам'яті! Звернення Українського інституту національної пам'яті
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.