Роменський повіт

Роменський повіт адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії;

Роменський повіт
Губернія Полтавська губернія
Центр Ромни

Повітовий центр місто Ромни.

Повіт утворено 1781 року у складі Чернігівського намісництва. У 1796 році увійшов до Малоросійської губернії (2-го складу). 1802 року увійшов до Полтавської губернії. 1923 року повіт скасовано, а його землі увійшли до Роменського району Роменської округи.

Історія

Ромни — повітове місто Полтавської губернії, при річках Ромні и Сулі; станція Лібаво-Роменської залізниці. Жителів 22539. 12 православних церквов, єврейська синагога і кілька молитовних шкіл. Реальне училище (181 учнів), жіноча гімназія (275), училища духовне (198), міське (150), приходське і кілька початкових шкіл. Земська лікарня. В 1896 фабрик і заводів було 37, з 660 робітниками і виробництвом на 1630 тис. руб. За обертом перше місце займали 2 тютюнові фабрики (732 тис. руб.) і 2 парові млини (112 тис. руб.). 4 ярмарки, оборот котрих у 1895 становив за привозом 5043 тис. руб., за продажем 2891 тис. руб. Переважала торгівля мануфактурними товарами. Першопочатково в повітовому центрі був ще й значний Іллінський ярмарок, переведений у 1853 в Полтаву, з метою підняти торгове значення губернського міста. Відділення державного банку з позичковоощадною касою, міський громадський банк, Товариство взаємного кредиту повітового земства. Громадська бібліотека, книжковий магазин, 3 типографії та літографії; товариства благодійне і сільськогосподарське.

Міські доходи (в 1894) 66651 руб., витрати — 79159 руб., в тому числі:

  • на утримання управи — 10519 руб.;
  • на народну освіту — 2930 руб.;
  • на медичну частину — 1011 руб.

Бюджет повітового земства за 1897: надходження — 156886 руб., витрати — 123825 руб., в тому числі:

  • на земське управління — 9622 руб.;
  • на народну освіту — 36742 руб.;
  • на медичну частину — 28800 руб.

Ощадних кас 22. Населених пунктів 901, серед них 2 міста, Ромни та (старовинне історичне місто, осідок князів Глинських; нині село) Глинськ і 2 містечка (нині села), Сміле та Хмелів. Два поштово-телеграфних відділи.

Місто Ромни виникло не пізніше XI ст.; в літописі вперше згадується під 1096, в описі походу Володимира Мономаха, після чого повідомлення про нього зустрічаються тільки на початку XVII ст., коли він, з усіма сусідніми містами і селами, знаходяться у володіннях князя Корибут-Вишневецького, вважалась багатолюдним і багатим місцем. Після звільнення від Польщі місто, під іменем сотенного, входило в склад Миргородського, потім Лубенського полку. В 1782 причислене до Чернігівського намісництва, в 1802 — до Полтавської губернії. (Див. Кириллов, «Роменская старина» (Ромны, 1898)).

Повіт займав північно-східну частину Полтавської губернії. Площа — 2285,2 кв. верст. Висота поверхні між 390 футами (в долині р. Сули, між містом Ромни і селом Герасимівкою) і 684 футами (біля Ярових хуторів). Більша частина поверхні лежала на висоті 550 і 650 футів. Найбільше підняття території — в північно-східній частині повіту, між Чернечою-Слободою і Хоружівкою, а найнижчі — в південно-західній, між Талалаївкою і Глинськом. Річка Сула відділяла засульску частину повіту, що мала більш степовий характер; предсульска місцевість, тобто та, що лежала по правий бік Сули, ділилася річкою Роменцем на дві нерівні частини. З річок повіту найбільше значення мала Сула. Деякі ліві притоки Сули зовсім пересохли, з правих приток через повіт протікали річки Терень, Хуст, Бихшень та ін. При впадінні Роменця в Сулу утворювались торф'яники (до 3 кв. верст). На Сулі між селами Аксютинцями і Герасимовкою залягав гіпс. Річка Роменець зі своєю притокою Галкою утворювала торф'яники, площа котрих рівна 38 кв. верст; глибина торф'яного прошарку — до 1 сажня. Ліпні і горшечні глини розроблювалися біля села Шумська і міста Глинська. За ґрунтами повіт поділявся на 3 частини: північну чорноземну, лісову — по правому берегу Сули і засульську (переважно чорноземну). Типовий чорнозем займав близько 7/10 площі повіту (містив від 4½ до 6 % гумусу). За даними межування, всіх земель 237714 десятин; з них під садибами 17769, орних 160797, сінокосів 16848, лісів 30714, боліт 1005, пасовищної та іншої зручної 4370, незручних земель 6207 десятин. У приватних власників (окрім осіб селянських станів), у 1897 було 66790 десятин у 1141 господарстві; переважали господарства дрібні, до 50 десятин (786 господарств — 10089 десятин). У дворян було 590 господарств на 54486 десятин, у купців — 58 господарств на 4809 десятин; решта землі належала міщанам і особам інших станів. За даними міського перепису (1888 р.), селянам належало 144173 десятини, причому на 1 господарство припадало 5,5 десятин, на 1 особу — 0,93 десятини. Селян, що не мали землі, в повіті було 3,1 %.

Джерела

  • «Материалы по оценке земель Полтавской губ. Естественноисторическая часть» (под руководством профессора В. В. Докучаева); «Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губ.» (т. XII: Р. уезд))[1].

Адміністративний поділ

1913-го року до складу повіту входило 19 волостей[2]:

Населення

Станом на 1.01.1846 і повіті мешкало:

  • чоловіків — 57 966, жінок — 61 801;

Число міських жителів в місті Ромнах:

  • чоловіків — 2999, жінок — 2480;

Число шлюбів протягом 1845 р. становило 1347;

У місті Ромни будинків:

  • кам'яних — 5; дерев'яних — 584;
Чисельність сільських мешканців
(станом на 1846 рік)
сільські обивателі поміщицькі селяни державні поселенці
58.342 21.496 36.848

Таким чином, повіт перебував на другому місці після Золотоніського за чисельністю сільських мешканців, причому мав найвищу густоту населення у Полтавській губернії — на одну особу припадало 2,5 десятин землі[3].

Жителів 161817, зокрема чоловіків 81940 і жінок 79877. Населення малоруське. З 1877 р. по 1 липня 1893 р. виселилось з повіту 12374 чол., більшість — в різні губернії Сибіру; нестача землі вважається головною причиною виселення.

Релігія

Всіх церков (1795) в повіті було 67, з них 2 кам'яні. Священиків було — 115, а церковно-служителів — 223 особи. Єврейська громада налічувала 43 особи. Романська громада налічувала 211 осіб.[4]

Освіта

Шкіл (1897) в повіті було: земських 50, Міністерства народної просвіти 3 (в тих й інших 4598 хлопчиків і 607 дівчаток), церковноприходських 18 (358 хлопчиків і 233 дівчинки), шкіл грамоти 37 (680 хлопчиків и 271 дівчинка).

Медицина

Земство утримувало 1 лікарню і 4 прийомних покої, 5 лікарів і 31 фельдшер.

Транспорт

Кількість засвідчених паспортів і подорожніх в 1802 р -1158 осіб. Навесні і восени, після дощу на дорогах, воли були основним транспортним засобом.

Охорона порядку

За даними городничого, кількість заарештованих при поліції становила в 1797 р -228 осіб,а в 1804 р зросла до 427[5].

Торгівля

В 1896 торгових документів видано 1849. Обкладених розкладочним збором торгових підприємств 449. Ярмарок 105.

Промисловість, сільське господарство

Головне заняття жителів землеробство. Під посівами у селян було 96087 десятин, у інших власників — 26720 десятин. Домінуючі культури — жито, овес, гречка, ячмінь і просо; пшеницю сіяли майже виключно на приватновласницьких землях. Культура тютюну розвинута: в 1896 на 9225 плантаціях (2252 десятини) зібрано тютюну з американського насіння 4964 пуди, махорки 206339 пудів. Садівництво і городництво були розвинуті. Покращенню сільського господарства сприяли земство и місцеве товариство сільського господарства; в 1897 у селян повіту було 193 плуги, 588 віялок (з них 401 місцевого виготовлення), 128 кінних молотарок і 2 парові молотилки. За переписом 1893 в повіті було: коней 20926, волів 9206, іншої великої рогатої худоби 25808 голів, овець тонкоруних 1863, простих 65940, свиней 27963; господарств без худоби 17,8 %, господарств, що мали тільки дрібну худобу, овець і свиней — 11,6 %. З кустарних промислів развинуті гончарний (в заштатному містечку Глинську) і шкіряний (в містечку Смілому). Промислами займалися 6215 осіб. У відхідницьких промислах (1896) 10800 чоловіків і 2590 жінок. Фабрик і заводів (1896) 46, з виробництвом на 1494 тис. руб.; з них більш значні: 2 тютюнові фабрики (630 тис. руб.), 3 млини (307 тис. руб.), 1 бойня (136 тис. руб.) та 2 спиртоочисні заводи (275 тис. руб.).


Джерела

  1. http://www.vehi.net/brokgauz/index.html
  2. Волостныя, станичныя, сельскія, гминныя правленія и управленія, а также полицейскіе станы всей Россіи съ обозначеніем мѣста ихъ нахожденія. — Кіевъ : Изд-во Т-ва Л. М. Фишъ, 1913. (рос. дореф.)
  3. Военно-статистическое обозреніе Россійской Имперіи. Полтавская губернія. СПб. Типографія Генеральнаго штаба, 1848 г. — Томъ XII. — Частъ 3. (рос. дореф.)
  4. Архив Полт. Губ. Правления по описи №200.
  5. Павловский, И.Ф. (1904). Киевская Старина.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.