Маргарита Монферратська

Маргарита народилася 11 серпня 1510 року в містечку Понтестура. Вона була молодшою дочкою Гульєльмо IX, маркграфа Монферратського з дому Палеологів, і принцеси Анни Алансонської з дому Валуа. По лінії батька доводилася внучкою Боніфачо III, маркграфу Мантуанському, і принцесі Марії Сербськії з дому Бранковичів. По лінії матері була онукою Рене, герцога Алансонського, і Маргарити Водемонської [fr] з дому Шатенуа[2][3].

У Маргарити були старша сестра принцеса Марія і молодший брат, принц Боніфацій IV, майбутній маркграф Монферратський під ім'ям Боніфачо IV. Коли принцесі було вісім років, помер її батько; мати, вдова маркграфиня, стала регентом при неповнолітньому спадкоємцеві[2][3].

Після раптової смерті принцеси Марії і Боніфачо IV, успадковував дядько Джованні Джорджо, останній маркграф Монферратський з дому Палеологів, який помер через три роки, Маргарита стала єдиною спадкоємицею всіх володінь роду[2][3].

У 1515 році між Гульєльмо IX, маркграфом Монферратським і Франческо II, маркграфом Мантуанського з дому Гонзага, була досягнута домовленість про шлюб їх первістків, принцеси Марії Монферратської і наслідного принца Федеріко, майбутнього маркграфа Мантуанського під ім'ям Федеріко II. Весілля відбулося в квітні 1517 року, але з огляду на восьмирічний віку принцеси, консуммацію відклали до її п'ятнадцятиріччя, а сама вона залишилася під опікою у батьків. У 1519 році Федеріко успадковував маркграфство Мантуанське. Через деякий час, він відмовився консумміровати шлюб з принцесою Марією. На цій підставі в травні 1629 року на прохання маркграфа, римський папа Климент VII анулював подружній союз. За заслуги перед Священною Римською імперією під час війни з Французьким королівством за Міланське герцогство, в березні 1530 року в Мантуї імператор Карл V дарував Федеріко герцогський титул, до якого додав шлюбний контракт зі своєю родичкою, принцесою Джулією Неаполітанською[2][4].

Тим часом, впавши з коня, помер юний Боніфачо IV, після якого успадковував його літній дядько. Розуміючи, що принцеса Марія незабаром стане спадкоємицею всіх володінь свого роду, Федеріко доклав великих зусиль, щоб анулювання його шлюбу з нею було визнано недійсним. Він розірвав шлюбний контракт з принцесою Джулією, сплативши неустойку в 50 000 золотих дукатів. Той же самий римський папа, який спочатку анулював подружній союз Федеріко з принцесою Марією, знову задовольнив прохання герцога і визнав його колишній шлюб дійсним, але за кілька днів до цього Марія раптово померла[2][4].

Овдовівша маркграфиня Анна запропонувала овдовівшому зятю одружитися з молодшою сестрою його покійної дружини. Таким чином вона сподівалася захистити маркграфство Монферратське від посягань з боку Французького королівства і Савойського герцогства після смерті її діверя[3]. 13 вересня 1531 року сторони уклали шлюбний контракт. У Казале 3 жовтня[5] (за іншими відомостями 16 листопада[6]) того ж року принцеса Маргарита Монферратська одружилася з Федеріко II (17.5.1500 — 28.8.1540), герцогом Мантуанським. У цьому шлюбі у подружжя народилося п'ять синів і три доньки:

• Елеонора (народ. 1532), принцеса Мантуанська і Монферратська, черниця- домініканка, прийняла постриг в монастирі святого Вікентія в Мантуї;
• Франческо (10.3.1533 — 22.2.1550), герцог Мантуанський під ім'ям Франческо III і маркграф Монферратський під ім'ям Франческо I, 22 жовтня 1549 року вступив у шлюб з ерцгерцогинею Катериною Австрійською (15.9.1533 — 28.2.1572);
• Федеріко (народ. приб. 1534/1535), принц Мантуанський і Монферратський, помер незабаром після народження;
• Анна (народ. 1536), принцеса Мантуанська і Монферратська, черниця-домініканка, прийняла постриг в монастирі святого Вікентія в Мантуї;
• Ізабелла [it] (18.4.1537 — 16.8.1579), принцеса Мантуанська і Монферратська, в грудні 1556 року одружилася з доном Франческо Фердінандо д'Aвалосом [it] (1530 — 31.7.1571), грандом Іспанії, віце-королем Сицилії, князем Франкавілла, маркграфом Дель Васто і Пескари;
• Гульєльмо (24.4.1538 — 14.8.1587), герцог Мантуанський під ім'ям Гульєльмо I і маркграф Монферратський під ім'ям Гульєльмо X, 26 квітня 1561 року вступив у шлюб з ерцгерцогинею Елеонорою Австрійською (2.11.1534 — 5.8.1594);
• Луїджі (18.9.1539 — 23.10.1595), принц Мантуанський і Монферратський, 4 березня 1565 року вступив у шлюб з принцесою Генріеттою Клевською (31.10.1542 — 24.6.1601), в шлюбі прийняв титули герцога Неверського і графа (згодом герцога) Ретельського, пер Франції, засновник Неверської гілки будинку Гонзага;
• Федеріко [it] (1540 — 22.2.1565), принц Мантуанський і Монферратський, єпископ Мантуанський, кардинал-пресвітер Санта-Марія-Нуова [it] (з титулом pro illa vice[7])[5].

Спеціально для подружжя герцог побудував в Мантуї палац, який отримав назву малого палацу Маргарити Палеолог[8]. 3 листопада 1536 імператор Карл V затвердив за Маргаритою і Федеріко II титул маркграфині і маркграфа Монферратських, який таким чином перейшов до будинку Гонзага[2][4].

28 квітня 1540 року на віллі Морімоло від ускладнень внаслідок сифілісу помер Фредеріко II[4]. Новим герцогом Мантуанським під ім'ям Франческо III і маркграфом Монферратським (в асоціації з матір'ю) під ім'ям Франческо I став старший син покійного герцога, якому було всього сім років. За заповітом Федеріко II регентом при неповнолітньому спадкоємці стала його вдова Маргарита. Разом з нею в управлінні державою повинні були брати участь брати герцога — кардинал Ерколе [it], єпископ Мантуї і Ферранте, князь Мольфеттський і граф Гвасталльський. 22 жовтня 1549 року герцога Франческо III одружили на ерцгерцогині Катерині Австрійській, але через рік після весілля, 21 лютого 1550 року, він раптово помер від пневмонії[2][9].

Новим герцогом Мантуанським під ім'ям Гульєльмо I і маркграфом Монферратським під ім'ям Гульєльмо X став молодший брат Франческо III і середній син Федеріко II, дванадцятирічний Гульєльмо. Регентами при неповнолітньому спадкоємцеві знову стали герцогиня-вдова і її дівер-кардинал. Останній радив племіннику відректися від правління на користь молодшого брата Луїджі і обрати церковну кар'єру через вроджене каліцтво. Горбатий Гульєльмо вважав за краще залишитися герцогом і маркграфом. У 1556 році він приступив до самостійного правління[10].

Під час свого регентства Маргарита видала закони, які відновили економіку герцогства Мантуанського, сприяла створенню нових підприємств в самому місті Мантуї. Нею був виданий статут, що фіксував одиниці розрахунку для мір і ваг, вдосконалений річковий порт і посилена оборона кріпосних стін в столиці герцогства. Дівері вдови герцогині дотримувалися проіспанських позицій в питаннях зовнішньої політики. З цієї причини 2 березня 1555 армія Французького королівства вторглася в маркгафство Монферратське і утримувало його до укладення в 1559 році Като-камбрезійського мирного договору[2].

У тому ж році Гульєльмо вирішив обміняти Монферратське маркграфство на місто Кремону у намісника Міланського герцогства. Проти цього категорично виступив його дядько-кардинал, якого підтримали місцеві жителі, які прагнули до автономії від Мантуанського герцогства. Для вирішення протиріч звернулися до Маргарити, яка в 1562 році отримала в приватне правління столицю маркграфства. Вона не тільки зміцнила обороноздатність Казале, але всіма способами намагалася налагодити відносини між підданими і сином-герцогом[2][10].

26 квітня 1561 року герцогиня-вдова була присутня на весіллі Гульєльмо I і ерцгерцогині Елеонори Австрійської. Маргарита сприяла цьому шлюбу через дипломатичні канали, в чому їй активно допомагали брати покійного чоловіка. Вона розраховувала, що спорідненість з сім'єю імператора Священної Римської імперії, дозволить її нащадкам зберегти за собою маркграфство Монферратське і захисти його від зазіхань з боку все того ж Французького королівства і Савойського герцогства. Свою першу дочку Гульєльмо I назвав на честь матері Маргаритою[2][10].

Маргарита Монферратська померла в місті Казале від інсульту 28 грудня 1566 року. Останки покійної перевезли до Мантуї і поховали в церкві святої Павли[11]. Сучасні історики вважають її правління зваженим і далекоглядним, особливо зовнішню політику вдови герцогині, яку можна простежити по більше ніж чотирьох з половиною тисяч листів, що збереглася, листування Маргарити з королівським двором в Парижі та імперським двором в Відні[2].