Марк Валерій Левін

Марк Вале́рій Леві́н (лат. Marcus Valerius Laevinus, ? — після 203 до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 220 і 210 років до н. е., учасник Другої Пунічної війни.

Марк Валерій Левін
Народився невідомо
Стародавній Рим
Помер після 203 до н. е.
Рим
Громадянство Римська республіка
Діяльність політик, військовий очільник
Суспільний стан патрицій[1]
Посада консул
Термін 220 та 210 роки до н.е.
Рід Валерії
Батько Публій Валерій Левін
Мати невідомо
У шлюбі з невідомо
Діти Гай Валерій Левін[1][1]

Біографія

Походив з патриціанського роду Валеріїв. Син Публія Валерія Левіна.

У 229 році до н. е. став курульним еділом. У 228 році став претором, під керування отримав Сардинію.

У 220 році до н. е. його було обрано консулом разом з Квінтом Муцієм Сцеволою. Втім не зумів відбути усю каденцію — внаслідок внутрішніх інтриг римський сенат змусив консулів скласти свої повноваження.

У 215 році до н. е. став претором для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (лат. Praetor peregrinus). Командував гарнізоном Брундизия, відповідав на безпеку калабрійського узбережжя проти спроб Філіпа V, царя Македонії, прийти на допомогу Ганнібалу. У 214 році до н. е. як пропретор діяв в Іллірії, захопивши міста Орік та Аполлонію. У 211 році до н. е. як посол приїздив до Етолійського союзу, який він переконав виступити проти Македонії. Того ж року допоміг етолійцям розбити македонян, а захоплений острів Закінф передав Етолійському союзу.

У 210 році до н. е. його вдруге було обрано консулом, цього разу разом з Марком Клавдієм Марцеллом. Як провінцію отримав Сицилію, де висадилися карфагеняни. Висадившись на острові, Валерій зумів зайняти його східну частину. Згодом скористався з чвар у таборі супротивника, рушив до Акраганту. Тут на його бік перейшов очільник карфагенської кінноти Муттон. Після цього Марк Валерій розбив карфагенського військовика Ганнона. Вслід за цим з флотом у 100 кораблів рушив до Африки, де спустошив володіння Карфагену поблизу Клупеї. Тут він також розбив карфагенський флот з 83 кораблів.

У 207 році до н. е. він спустошив африканські землі поблизу Утіки та Карфагену. У 206 році до н. е. Марк Валерій повернувся до Риму.

У 205 році до н. е. очолив римське посольство до Аттала I Сотера, володаря Пергаму, в якого отримано дозвіл на перевезення до Риму статуї богині Кібели. Помер Марк Валерій Левін між 203 та 200 роками до н. е.

Джерела

  • Тит Лівій, Ab Urbe condita libri, XXIII, 24, 30, 32, 33, 34, 37, 38, 48; XXIV, 10, 11, 20, 40, 44; XXV, 3; XXVI, 1, 22, 24, 26, 27, 28, 29, 30, 32, 36, 40; XXVII, 5, 7, 9, 22, 29; XXVIII, 4, 10, 46; XXIX, 11, 16; XXX, 23; XXXI, 3, 5, 50 (лат.)
  • Dirk-Achim Kukofka, Süditalien im Zweiten Punischen Krieg. Lang, Frankfurt am Main-Bern-New York-Paris 1990, ISBN 3-631-42792-1 (Europäische Hochschulschriften. Reihe 3: Geschichte und ihre Hilfswissenschaften. Bd. 432). (нім.)
  • Caven, Brian (1980). «The Punic Wars», Weidenfeld & Nicholson (англ.)
  1. Digital Prosopography of the Roman Republic
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.