Мармузети

«Мармузети» (фр. marmousets), також відомі як «маленькі люди» (фр. les petites gens) — прізвисько групи радників французького короля Карла VI, уперше вживане в хроніках Жана Фруассара. Хоч вони не були принцами і не перебували на державній службі, це не завадило їм дуже тісно «товаришувати» з королем. Завдяки такому «товаришуванню» вони отримали доступ до управління державою. Для «мармузетів» була характерною ще одна якість — солідарність один з одним. Вибрані Карлом VI в 1388 році, вони заприсяглися залишатися друзями і діяти разом[джерело?].

Назва групи, по суті те саме, що і мармозетка (мавпа), у той час також було презирливим позначенням англійців[джерело?].

Історія
Карл VI Божевільний. Портрет роботи Огюста де Креза, після 1837

Карла VI короновано в 1380 році у віці 11 років. Через неповноліття короля керувати королівством доручили регентам, якими стали його дядьки — Філіпп II Бургундський, Іоанн I Беррійський, Людовик I Анжуйський і Людовик II де Бурбон.

3 листопада 1388 року Карл VI на засіданні королівської ради заявив, що вже не дитина і приймає владу в свої руки[1]. Вважають, що звільнити герцогів-регентів від їхніх обов'язків і взяти на себе управління державою короля переконав єпископ-герцог Ланський П'єр Еслен де Монтегю, один із перів Франції[2]. Як наслідок, дядьків усунули з ради, їхні вимоги компенсувати витрати на управління країною залишили без уваги. Хоча регенти поїхали в свої володіння, мабуть спокійно, однак, наступного дня без видимої причини помер П'єр Еслен де Монтегю. В тому, що його смерть була результатом отруєння, ніхто не сумнівався[джерело?].

Фактично апатичний і слабохарактерний король передовірив владу іншій придворній партії, котрі здобули популярність як «мармузети». До них увійшли Олів'є де Клісон, Жан де В'єн, Жан ле Мерсьє , Жан де Монтагю та Бюро де Ла Рів'єр,[3] П'єр ле Бег де Віллен , до них також приєдналися Ніколя дю Боск , Арно де Корб'є , Жан Жювеналь дез Юрсе , Етьєнн де Ла Гранж , Гільйом IV де Мелен, Жан де Фольвіль та Тібо Хосі. Це були, переважно, радники колишнього короля Карла V, що залишилися без діла і мріяли повернутися до методів правління покійного короля. Усіх їх об'єднували родинні зв'язки, або узи дружби чи вірності. Заприсягнувшись залишатися вірними друзями, залежними один від одного, вісім клериків і лордів невдовзі стали таємною радою короля Карла, фактично очоливши французьке королівство[джерело?].

Вони поділили між собою владу таким чином: коннетабль де Клісон очолив армію, адмірал де В'єн став на чолі флоту, де ла Рів'єр взяв на себе управління палацовим господарством, а Жан де Мерсьє та Жан де Монтагю взяли на себе управління фінансами. Єдиним із колишніх правителів зміг залишитися при владі герцог де Бурбон, дядько короля з материнського боку. З парламенту та органів управління прибічників дядьків вилучили. Для припинення корупції основні державні посади мали надалі замінюватися особами, обраними королівською радою. Реформовано фінансові органи, зокрема, створено Палату ед та Курію скарбниці, і вжито заходів щодо повернення до повноцінної монети. У ході поїздки короля в Ланґедок у кінці 1389 року мармузети виявили ряд жахливих фінансових зловживань, що мали місце за намісництва Жана Беррійського.

Частково скасовано введені в часи регентства податки, упорядковано карбування монет через уведення секретних точок, Парижу повернуто його давні привілеї, купецьким прево Парижа призначено майбутнього біографа короля Жювеналя дез Юрсе. Він доклав усіх сил, щоб відновити річковий флот, відновив спокій і поступово привів економіку до стійкішого стану. Канцлером став Арно де Корб'є, який змінив структуру парламенту, в який на рівних підставах ввели представників духовенства і світської влади, з англійцями укладено трирічне перемир'я, і поступово колишні біди стали забувати — у всьому тому народ звинувачував жадібність і нерозбірливість принців.

Загалом, правління мармузетів не досягло декларованих цілей. Податкова система залишилася незмінною, адміністративні реформи не завершено[4]. Завдяки правлінню мармузетів відбулось зростання впливу брата короля — Людовика Орлеанського (1370—1407).

Становище мармузетів як таємної ради закінчилося 5 серпня 1392 року через те, що Карл VI збожеволів[5]. Ле Мерсьє, де ла Рів'єра і де Віллена ув'язнили,[6] де Монтегю втік до Авіньйона, а де Кліссон оштрафували на 100 000 франків, позбавлено титулу і вислано з Франції[6]. Деякі з мармузетів зрештою повернулися до своїх обов'язків на другорядних постах, і, хоча вони більше не були фракцією, багато їхніх ідей пізніше втілив у життя Карл VII, який фактично став спадкоємцем їхньої політики[5].

Примітки
  1. Charles VI roi de France - le Fou (03/12/1368 - 21/10/1422). Les rois de France (фр.). Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 15 лютого 2009.
  2. Kibler, 1995, с. 91.
  3. Anthony Rowley, Frédéric Besset. Charles VI le Bien-Aimé ou le Fol // Dictionnaire d`Histoire de France Perrin. — P. : Perrin, 2002. — 1151 с. — ISBN 978-2-262-02598-4.
  4. Рыжов К. Карл VI Безумный // Все монархи мира, Западная Европа. — 2-е изд. — М. : «Вече», 1999. — 656 с. — ISBN 5-7838-0374-X.
  5. Wagner, 2006.
  6. Knecht, 2007.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.