Марчук Микола Павлович

Марчу́к Мико́ла Па́влович , (19 грудня 1944(19441219), Бердичів, Житомирська область — 20 листопада 1999, Могилів-Подільський, Вінницька область) — український поет і прозаїк.

Марчук Микола Павлович
Микола Марчук
Народився 19 грудня 1944(1944-12-19)
м. Бердичів Житомирська область
Помер 20 листопада 1999(1999-11-20) (54 роки)
м. Могилів-Подільський Вінницька область
Поховання Могилів-Подільський
Громадянство  СРСР→  Україна
Національність українець
Діяльність Російськомовна література України
Відомий завдяки поет, прозаїк

Життєпис

Народився 19 грудня 1944 р. у м. Бердичеві на Житомирщині. Невдовзі разом з матір'ю переїхав до Могилева-Подільського. Після закінчення міської школи № 2 був призваний до радянського війська. Служив у 1963–1967 рр. радіотелеграфістом на підводному човні Північного флоту. Нагороджений двома медалями «За далекий похід».
Після звільнення у запас працював на Могилів-Подільському приладобудівельному заводі, водолазом рятувальній станції Дністрі, а згодом — її начальником.
20 листопада 1999 р. внаслідок важкої хвороби помер і похований у Могилеві-Подільському.

Творчість

Писав російською мовою вірші та прозу. Захоплювався творчістю Сергія Єсеніна.

«Мы – не Есенины, не Блоки,

Но как же хочется порой,
Чтоб наши искренние строки
Зажглись вечернею звездой…»


Багаторічний учасник районного літературного об'єднання «Веселка Дністрова» при газеті «Наддністрянська правда». Товаришував з літераторами — Петром Перебийнісом, Віктором Тимчуком, Михайлом Каменюком, Володимиром Воронюком, Вадимом Вітковським.
За життя видав одну книгу прози —

Добре, що ти нічого не приховуєш – ні труднощів, ні своїх потаємних думок і почуттів, гранично відвертий, мов на сповіді. Врешті, я б визначив жанр твоєї книжки саме сповіддю підводника, молодого солдата. Ти і написав її заради свого сина Сергія, якого мали призвати на службу. І твоя книжка, мені, здається, повинна стати настільною для кожного допризовника. Переказати її зміст неможливо – треба прочитати.

— Віктор Тимчук[1]

Друкувався в альманахах — «Вітрила-79», «Горизонт-81», у колективних збірках «Родники и криницы» (1984) видавництва «Молодь», «Жажда памяти» (1989) видавництва «Радянський письменник», журналі «Радуга» та ін.[2]
У 2014 р. до 70-річчя поета в серії "Бібліотечка журналу «Вінницький край» вийшла книга —

  • Горит калина красная : вірші, проза, спогади про людину та поета / Н. Марчук. — Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. — 160 с. — ISBN 978-9662462-62-3.

У вересні 2014 р. в Могилеві-Подільському на вшанування пам'яті поета відбувся літературно-мистецький фестиваль «Від Єсеніна до Марчука».[3]

Він засвітився від Франка. Але не встиг дотягнутися до секретів поетичної творчості. Він був підводником. Але його поглинули каламутні води відшумілої епохи. Болить мене, пече мене загублена доля дністрового брата.

— Петро Перебийніс[4]

Примітки
  1. Цит. по: Тимчук, В. Шоколад – не розкіш // Вінницька правда. – 1991. – 11 січня.
  2. З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 216.
  3. Підсумки письменницьких зборів 4 вересня 2014 р. // Сайт ВОО НСПУ «Краснослов»
  4. Цит. по: Марчук, Н. Горит калина красная. – Вінниця: ПП ТД Едельвейс і К, 2014. – С. 9.

Джерела і література
  • Горобець, М. П. Марчук Микола Павлович (біографічна довідка) // З-над Божої ріки. Літературний біобібліографічний словник Вінниччини / Упорядкування і загальна редакція А. М. Подолинного. — Вінниця: Континент-ПРИМ, 2001. — С. 216.
  • Гоцуляк, М. Шоколад підводника // Панорама. — 1994. — 16 травня.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.