Маршал (Японія)

Вперше звання маршала армії отримав імператорський радник Сайґо Такаморі 19 липня 1872 року. Проте в травні 1873 була проведена реформа японського табеля про ранги, яка ліквідовувала це звання, і Сайґо став генералом Імперської армії.

В 1898 році уряд прийняв постанову про Маршальську Раду (元帥府条例), за якою вводився довічний титул маршала, що надавався літнім і відмінним генералам армії та адміралам флоту. На час видання постанови титул був наданий трьом генералам — принцу Комацу Акіхіто, Ямаґаті Арітомо та Оямі Івао, та одному адміралу — Сайґо Цуґуміті.

26 квітня 1926 року титул маршала був наданий останньому королю корейської династії Чосон та імператору колишньої Корейської імперії Суньчжону.

До початку Другої світової війни, титул маршала вважався почесним і, зазвичай, надавався відставним генералам армії й адміралам флоту Японії. Проте на початку 1940-х років Імперська армія Японії розрослася, бойові одиниці (дивізія, армія, фронт) та командування ними ускладнилися, у зв'язку з чим мали місце випадки титулування маршалами генералів дійсної служби — Терауті Хісаїті, Суґіяма Хадзіме і Хата Сюнроку

Маршали, зберігали військове звання генерала, але отримували право носити маршальську емблему (листя павлонії на фоні прапора армії або флоту) та самурайський меч.

По відношенню до маршала існувало вище військове звання і титул генералісимуса, яке носив імператор Японії.

Деякі маршали отримували титул посмертно.