Марія Жудіт де Карвальо

Марі́я Жу́діт де Карва́льо (порт. Maria Judite de Carvalho; *18 вересня 1921(19210918), Лісабон — 18 січня 1998, там же) — португальська письменниця.

Марія Жудіт де Карвальо
Народилася 18 вересня 1921(1921-09-18)
Лісабон, Португалія
Померла 18 січня 1998(1998-01-18)[1] (76 років)
Лісабон, Португалія
Країна  Португалія
Діяльність письменниця
Знання мов португальська[1]
Нагороди

Біографія

Виросла сиротою[2].

Навчалась на філологічному факультеті Лісабонського університету (відділення германської філології)[3].

Активно співпрацювала з португальськими газетами та часописами.

У період від 1949 до 1998 року жила у Франції та Бельгії.

10 червня 1992 року була удостоєна Ордена інфанта Енріке[4].

Була заміжня за Урбано Тавареш Родрігесом.

Померла у 1998 році.

Творчість

Попри якість та глибину її письма (між комічним та гротескним, у трагічному, інколи іронічно викривленому стилі), авторка залишається практично невідомою широкій публіці.

Бібліографія
  • «Такі-то люди, Мар'яно!» (Tanta Gente, Mariana, оповідання), Lisboa: Arcádia, 1959.
  • «Збережені слова» (As Palavras Poupadas, оповідання), Lisboa: Arcádia,1961. (Prémio Camilo Castelo Branco).
  • «Краєвид без човнів» (Paisagem sem Barcos, оповідання), Lisboa: Arcádia, 1963.
  • «Порожні шафи» (Os Armários Vazios, роман), Lisboa: Portugália, 1966.
  • «Його кохання до Етель» (O Seu Amor por Etel, новела), Lisboa: Movimento, 1967.
  • «Квіти телефоном» (Flores ao Telefone, оповідання), Lisboa: Portugália, 1968.
  • «Ідолопоклонники» (Os Idólatras, оповідання), Lisboa: Prelo, 1969.
  • «Час милосердя» (Tempo de Mercês, оповідання), Lisboa: Seara Nova, 1973.
  • A Janela Fingida (хроніки), Lisboa: Seara Nova, 1975.
  • «Жінка» (Mulher), Mem Martins: Europa-América, 1976.
  • O Homem no Arame (тексти, опубліковані в Diário de Lisboa у 1970-1975 рр.), Amadora: Bertrand, 1979.
  • Além do Quadro (оповідання), Lisboa: O Jornal, 1983.
  • Este Tempo (хроніки) Lisboa: Caminho, 1991 (Prémio da Crónica da Associação Portuguesa de Escritores).
  • Seta Despedida (оповідання), Mem Martins: Europa América, 1995 (Prémio 'Máxima', Prémio da Associação Internacional dos Críticos Literários, Grande Prémio de Conto Camilo Castelo Branco, Prémio Vergílio Ferreira das Universidades Portuguesas).
  • «Квітка зі стоялої води» (A Flor Que Havia na Água Parada, поезія), Mem Martins: Europa América,1998 (посмертно).
  • «Посміємось?» (Havemos de Rir!, драматургія), Mem Martins: Europa América,1998 (посмертно).
  • «Щоденники Емілії Браво» (Diários de Emília Bravo, хроніки), Lisboa: Caminho, 2002 (посмертно).

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Livros. Aqui não há gente pior nem melhor. PÚBLICO (порт.).
  3. Справки об авторах // Современная португальская новелла. М.: «Прогресс», 1977, 396 с. — С. 393 (рос.)
  4. Cidadãos Nacionais Agraciados com Ordens Portuguesas. Presidência da República Portuguesa. Процитовано 13 лютого 2015.

Джерела, література та посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.