Марґарет Браун
Марґарет Браун (при народжені: Тобін; англ. Margaret Brown; 18 липня 1867, Ганнібал, Міссурі, США — 26 жовтня 1932, Нью-Йорк, США) — американська світська левиця, філантроп і активістка. Стала широко відомою завдяки історії порятунку з потопленого лайнера Титанік, після якого отримала прізвисько «непотоплювана Моллі». Під такою назвою про неї був поставлений бродвейський мюзикл у 1960 році.
| Марґарет Браун | |
|---|---|
| Margaret Brown | |
 | |
| Ім'я при народженні | Марґарет Тобін |
| Псевдо | Моллі Браун, Меґґі Браун |
| Народилася |
18 липня 1867 Ганнібал, Міссурі, США |
| Померла |
26 жовтня 1932 (65 років) Нью-Йорк, США ·рак головного мозку |
| Поховання | Cemetery of the Holy Roodd |
| Країна |
.svg.png.webp){kind=small} США |
| Місце проживання | Денвер |
| Діяльність | Світська левиця, активістка |
| Знання мов | англійська |
| Конфесія | Римо-католик |
| У шлюбі з | Джеймс Джозеф Браун (1886–1922, до його смерті) |
| Діти (12) | 2 |
| Нагороди |
 Кавалер ордена Почесного легіону |
Біографія
Марґарет Тобін народилася в місті Ганнібал, штат Міссурі і була одним з шести дітей ірландських іммігрантів. У 18 років вона з сестрою переїхала в Лідвілл, штат Колорадо, де влаштувалася на роботу в універмаг. Там на недільній проповіді в церкві вона познайомилася з Джеймсом Джозефом Брауном (Джей-Джей), ініціативним, самоосвіченим чоловіком, і в 1886 році вони одружилися.
Також в Лідвілл вона стала займатися дотриманням жіночих прав, допомагаючи затвердити «Главу про жіноче виборче право», а також працювала в їдальні, допомагаючи сім'ям шахтарів. Але незабаром удача посміхнулася сімейству Браунів: на скромній ділянці чоловіка була виявлена золота жила і подружжя стали мільйонерами.
У 1894 році Брауни переїхали в Денвер. Марґарет стала членом «Клубу Денверських жінок», місія якого була розширення жіночих прав. Стала активісткою феміністського руху, брала участь у роботі «Ліги політичної рівності». У 1901 році вона була одним з перших студентів, які поступили в «Інститут Карнегі» в Нью-Йорку. Пристосовуючись до життя у світському суспільстві, Марґарет занурилася у вивчення мистецтва та іноземних мов: французької, німецької. У 1909 і 1914 вона намагалася пройти в американський Сенат і Конгрес. Вона багато їздила по країні, займаючись захистом прав шахтарів і золотошукачів.
Згодом у подружжі Браунів стало проявлятися різне ставлення до життя. Джей-Джей ніколи не хотів бути в центрі уваги, Марґарет ж не могла перебувати в тіні. У 1899 році Джей-Джей переніс серцевий напад, залишившись наполовину паралізованим, і вирішив переїхати до Каліфорнії — клімат там був трохи краще. Марґарет ж, почала подорожувати. Подружжя майже не бачилися, і в 1909 році, проживши разом 23 роки, вони розлучилися. За обопільною домовленістю Меггі отримувала після розлучення 700 доларів на місяць і їй залишився будинок.
У 1911 році будучи захопленою грою Сари Бернар на гастролях у Денвері, Марґарет вирушила до Парижа вчитися у її викладача і навіть грала у виставах «Клеопатра» і «Венеціанський купець». Так почався її знаменитий тур країнами Старого світу, який потрапив на перші шпальти газет.
На борту Титаніка
Марґарет з дочкою Гелен була в Лондоні, коли отримала повідомлення, що її онук дуже хворий. Вона тут же кинулася в Штати, а Гелен в останній момент вирішила залишитися в Лондоні. Найшвидше опинитися в США можна було, купивши квиток на Титанік.
Ввечері 14 квітня 1912 Марґарет рано повернулася в каюту, їй хотілося дочитати книгу. Зіткнення з айсбергом виявилося настільки сильним, що вона впала на підлогу. Всі вибігли з кают, але були впевнені, що нічого страшного не сталося. Коли з'ясувалося, в чому справа, було вже пізно. Виникла паніка. Марґарет садила людей в рятувальні шлюпки, сама ж відмовлялася сідати туди: «Якщо станеться найгірше, я випливу», — говорила вона, але зрештою хтось силою зіштовхнув її в шлюпку номер 6. В шлюпці могло поміститися 65 пасажирів, але насправді їх було лише 26. Коли вони відпливали, на кораблі почали вибухати бойлери. «Раптово море відкрилося, і немов гігантські руки обхопили корабель», — писала вона. Сидячи в рятувальній шлюпці в оточені 24 жінок і двох чоловіків, вона відчайдушно сперечалася зі старшим човна Робертом Гітченсом, вимагаючи повернутися до корабля і підібрати потопаючих. Коли одній з пасажирок стало холодно, Маргарет віддала їй своє хутряне манто. А коли холод «доконав» навіть її, вона наказала жінкам сідати за весла і гребти, щоб зігрітися. Їм вдалося допливти до судна — «Карпатії», і там Марґарет зайнялася тим, що вміла робити найкраще: організацією. Вона знала кілька мов і могла говорити з пасажирами з різних країн; шукала для них ковдри та продукти, складала списки тих, хто вижив, збирала гроші для тих, хто втратив разом з «Титаніком» все: і сім'ю, і заощадження. До моменту прибуття «Карпатії» в порт Марґарет зібрала для тих, що вижили 10 000 доларів. Коли корабель прибув в Нью-Йорк і журналісти запитали Марґарет, чим вона зобов'язана своєму везінню, вона відповіла: «Звичайна удача Браунів. Адже ми непотоплювані!»
Пізніше Браун організувала «Фонд врятованих з Титаніка». Вона особисто вручила Артуру Рострону, капітану «Карпатії», і його команді кубок любові від імені виживших пасажирів «Титаніка».
Пізніше життя
Після порятунку Моллі Браун рідко залишалася в рідному маєтку в Денвері. Незважаючи на гіркий досвід з Титаніком, вона багато подорожувала по світу з сином Лоренсом. Пізніше, організований нею «Фонд врятованих з Титаніка», був названий її ім'ям.
Під час Першої світової війни вона працювала у Франції в складі американського «Комітету зі звільнення Франції». Там вона допомагала пораненим французьким і американським солдатам. Незадовго до смерті вона була представлена французькому «Легіону честі» за її допомогу Франції в роки Першої світової, її допомогу виживших пасажирам «Титаніка» та її громадську діяльність на батьківщині.
Марґарет Тобін Браун померла від пухлини мозку 26 жовтня 1932 в Нью-Йорку у віці 65 років.