Титанік

Будівництво Титаніка

Гвинти Титаніка

31 березня 1909 кіль Титаніка було закладено на верфі фірми Harland and Wolff в Квінс-Айленді біля Белфаста. Судно будували за допомогою найбільшого у світі портального крана, поряд з іншим лайнером «Олімпіком», будівництво якого розпочалося раніше[4]. Через два роки і два місяці — 31 травня 1911 — Титанік спустили на воду, а внутрішнє оснащення закінчили 31 березня 1912. Титанік був дещо покращеною моделлю свого попередника — Олімпіка. Його довжина сягала 259,83 м, а ширина 28,19 м, загальна місткість — 46,328 рег. т, а водотоннажність — 52,147 тонни при осіданні 10,54 метра. На той час він був найбільшим судном у світі, трохи більшим навіть за «Олімпік».

Титанік був найбільшим судном, яке коли-небудь до нього будувалося. На лайнері було три гвинти і комбінована силова установка. Вона складалася з двох груп чотирициліндрових поршневих парових машин, що обертали два трилопатевих бічних гвинти, кожен вагою 38 тонн, і парової турбіни низького тиску, яка обертала чотирилопатевий середній гвинт вагою 22 тонни. Потужність парових машин і турбіни дорівнювала щонайменше 55 000 к. с., що дозволяло розвивати швидкість більше 23 вузлів. Турбіна розташовувалася в кормовій частині судна. Ближче до носової частини розташовувалися парові машини, далі шість відсіків було зайнято 24 котлами, що виробляли пару для головних машин, турбін, генераторів і допоміжних механізмів. Кожний котел мав 6 грубок, а ще 5 допоміжних котлів мали по 3 грубки"[4].

У конструкції судна використали найновіші технології того часу. Його дизайн був настільки революційним, що журнал «Шипбілдер» (Shipbuilder) проголосив його «практично непотоплюваним». Всередині трюм Титаніка було поділено 15 поперечними перегородками на 16 великих водонепроникних відсіків. Перегородки, однак, сягали тільки палуби Е. Конструкція дозволяла судну залишатися на плаву з двома будь-якими затопленими відсіками, або навіть чотирма першими відсіками, але затоплення більшої кількості відсіків чи відсіків в інших частинах корпусу могло призвести до потоплення всього судна. Однак вважалося, що революційні на той час нововведення (наприклад, електричні люки між відсіками) дозволять уникнути великих проблем.

Великі Сходи на «Олімпіку», такі ж були на Титаніку.

Кафе Parisien.

Окрім новітніх технологій того часу, Титанік був також розкішно обладнаний багатьма найвишуканішими зручностями. На судні, крім звичайних для того часу зручностей, були також басейн, спортзал, турецька лазня, бібліотека та зал для гри в м'яч. Навіть каюти третього класу були кращі, ніж на будь-якому іншому кораблі, каюти ж першого класу були неперевершені за рівнем розкоші, оздоблення та зручностей. Вони мали вишукані меблі з коштовним оздобленням, картини та приватний променад. Вартість квитка в таких каютах була приблизно 4350 доларів — величезна сума для того часу. Також до послуг пасажирів першого класу було кафе Паріз'єн (Parisien), яке пропонувало вишукану європейську кухню в шикарно оздобленому кафе та на веранді. Для зручностей пасажирів першого класу були також три ліфти і один ліфт для другого класу.

Найоригінальнішою і найвишуканішою частиною інтер'єру лайнера були Великі Сходи Титаніка. Вони простиралися на п'ять палуб — від верху аж до палуби Е і були шикарно оздоблені різьбою по дереву дуба, мали позолоту, скульптури та годинник. Приміщення освітлювалось електричними канделябрами, проте також існувало і натуральне освітлення через купол скляного даху[5].

На Титаніку було сім офіцерів — троє старших і четверо молодших. Капітаном Титаніка було призначено Едварда Джона Сміта — англійського мореплавця з великим досвідом. Сміту довіряли як пасажири, так і керівництво компанії, незважаючи на аварію під його керівництвом, під час якої лайнер «Олімпік» зіштовхнувся з іншим кораблем та постраждав. Сам капітан Сміт планував піти на пенсію після цього рейсу Титаніка.

Пасажири Титаніка становили собою справжній бомонд того часу — мільйонери, фінансові магнати, європейська знать та інші визначні особи. Найбільш відомими були мільйонер Джон Джейкоб Астор IV, індустріальний магнат Бенджамін Ґуґенгайм, володар низки магазинів Ісідор Страус, Сер Козмо Даф-Ґордон та багато інших. Серед присутніх також була мільйонерка Марґарет (Моллі) Браун, яка зажила слави саме завдяки її подорожі і врятуванню під час аварії. За її хоробрість та відчайдушність американська преса назве її пізніше «непотоплюваною Моллі» — її персонаж з'явиться в декількох п'єсах та фільмах. Головний менеджер компанії Брюс Ісмей також взяв участь у цьому рейсі — його наміром було порівняти рівень сервісу та характеристики Титаніка з Олімпіком, який пройшов випробування рік тому. Для цього в рейс було запрошено також головного інженера, який будував корабель — Томаса Ендрюса та декількох інших фахівців.

Для розваги пасажирів було законтрактовано оркестр із восьми осіб: сімох англійців і одного француза. Поведінка членів оркестру під час аварії теж стала легендарною, оскільки, намагаючись вгамувати пристрасті й запобігти паніці, вони грали майже до самого кінця й тому не змогли врятуватися.

Фото айсберга, зроблене з борту кабелепрокладальника «Міна» — одного з перших суден, які виявили тіла загиблих і уламки «Титаніка». Імовірно, він міг зіткнутися саме з цим айсбергом, оскільки, за словами екіпажу «Міни», це був єдиний айсберг поблизу місця катастрофи

14 квітня 1912 — у неділю в день аварії було отримано декілька повідомлень про лід і айсберги біля узбережжя Північної Америки. Багато з них були набагато південніше звичайного, якраз на шляху транспортних мереж. Ще в п'ятницю і суботу надходили телеграми з попередженнями від інших кораблів, які спостерігали айсберги на своєму шляху. Перше повідомлення про айсберги і лід у неділю отримано й о 13:40 передано капітану Сміту, який замість того, щоб вивісити його на капітанському містку, передав його Брюсу Ісмею і повернув тільки значно пізніше. Під впливом цього повідомлення і ще двох телеграм пізніше капітан Сміт змінив курс Титаніка, відхиливши його на 16 кілометрів південніше від звичайного маршруту. Ще одна більш конкретна телеграма надійшла від німецького судна Америка о 13:45, яка повідомляла про два великі айсберги значно південніше звичайного. Однак ця телеграма так і не потрапила на капітанський місток — радисти, отримавши телеграму, почали ремонтувати передавач. Вони не звернули уваги на телеграму й поклали її до купи з іншими паперами[5]. Ця найважливіша новина так і не потрапила до уваги команди, отож Титанік і далі просувався вперед на великій швидкості — 22,5 вузла (41,6 км/год). Хоча команда й мала численні попередження про айсберги та лід, дієвих заходів не вжила. Упевненість у технологічних нововведеннях лайнера давала капітанові й команді надію, що лихо можна буде обминути.

Курс Титаніка

Протягом усього тижня Титанік наближався до узбережжя Північної Америки на великій швидкості і команда приділяла більше уваги різкому зниженню температури та іншим щоденним клопотам, ніж заходам безпеки. Зокрема, у неділю не відбулося тренування екіпажів рятувальних човнів, яке було передбачено циркуляром компанії White Star Line, проте ніхто не звернув на це уваги, натомість другий помічник капітана Чарльз Лайтоллер розпорядився вжити заходів, щоб запаси прісної води не замерзли в зв'язку з низькою температурою[5]. Капітан Сміт обговорив з Лайтоллером ситуацію і пішов спати. Було відзначено, що море було надзвичайно тихим, що також було небезпечним з огляду на те, що без вітру не було хвиль навколо айсбергу, які можна було б побачити здалеку. До того ж, матроси у «воронячому гнізді» — оглядовому майданчику на високій щоглі — не мали біноклів. Матросів, які проглядали таким чином шлях корабля, наймали саме для цієї роботи і в сум'ятті першого рейсу забули забезпечити їх біноклями[6]. Втім, навіть якщо біноклі й були б, побачити айсберг у темряві безмісячної тихої ночі на великій відстані було майже неможливо.

О 23:40 одному з матросів в «воронячому гнізді» — Фредеріку Флітові вдалося розгледіти великий айсберг якраз по курсу корабля, і він швидко вдарив у дзвін та подзвонив на капітанський місток. Отримавши новину, шостий помічник капітана Джеймс Муді і старший офіцер терміново вжили заходів — машинному відділенню було подано команду зупинити двигун і перевести обертання гвинтів у зворотному напрямку, штурвал було повернено ліворуч до кінця. Попри це, кораблеві не вистачило відстані для повного повороту, щоб оминути айсберг, і він пробив обшивку вздовж борту, ушкодивши таким чином сталеві пластини нижче ватерлінії і спричинивши затоплення трюму. Хоча помічник капітана Мердок і позакривав автоматичні люки між відсіками, пошкодження вздовж цілого борту спричинило затоплення одразу шістьох відсіків. До того ж перегородки не були суцільними і сягали тільки палуби Е.

Пасажири в одному з човнів.

Від незначного поштовху не прокинувся майже ніхто, окрім декількох пасажирів та капітана Сміта, котрий одразу наказав перевірити трюми лайнера. Новини були невтішними: трюм швидко наповнювався водою — перші шість відсіків виявилися пробитими. Чим більше води потрапляло в носову частину, тим глибше ніс корабля занурювався в океан. Перегородки водонепроникних відсіків не були суцільними — вода заповнювала перші перегородки і, досягнувши палуби Е, переливалася в інші. Інженер Томас Ендрюс після огляду судна доповів, що Титанік потоне за годину і тому було ухвалено рішення подати сигнал допомоги CQD іншим кораблям. Разом зі звичайним для британських судів кодом CQD радист Джек Філліпс почав також передавати інший сигнал допомоги SOS. Найближчим кораблем, готовим прийти на допомогу, було судно Карпатія, яке могло дістатися місця аварії тільки за чотири години. З огляду на це, капітан Сміт наказав почати евакуацію пасажирів і спустити рятувальні шлюпки на воду.

Уже після півночі пасажири переважно першого класу почали збиратися на палубі і розташовуватися в шлюпках. Команда корабля не була достатньо навчена цій процедурі і багато шлюпок наповнювалися лише трохи більше, ніж на половину. Першу шлюпку, розраховану на 65 осіб, було спущено лише з 27 пасажирами, переважно першого класу. Цей недогляд команди коштував життя близько 500 людям, які могли б урятуватися на вільних місцях[7]. Деякі офіцери пізніше пояснюватимуть це побоюваннями, що шлюпки могли не витримати навантаження під час спуску на воду. Одне з неписаних правил вимагало, щоб жінки і діти мали шанс на порятунок першими — і команда загалом дотримувалася цього правила, однак деякі чоловіки — особливо з першого класу також потрапили до шлюпок. Серед них був і Брюс Ісмей, якому вдалося врятуватися разом із жінками та дітьми. Пасажири третього класу мали найменше шансів на порятунок, а пасажири чоловічої статі загалом ще менше. Серед загиблих був сам капітан Сміт, головний інженер Ендрюс; з 56 мільйонерів першого класу тільки декільком вдалося врятуватися — інші або не змогли, або вирішили скінчити своє життя «з честю».

О 2:10 ночі вода в носовій частині заважила стільки, що почала занурювати ніс і піднімати корму з води. О 2:17 корма вже була піднята з води під кутом в 45° і це призвело до обвалення димових труб і затоплення центральної частини лайнера через пробитий скляний купол. У цей час серед уцілілих пасажирів вже почалася паніка — меблі, незакріплене устаткування почали перевертатися, згасло світло. Навіть масивні котли внизу не витримали навантаження і, відірвавшись, проломили декілька перегородок трюму. О 2:18 корпус корабля, не витримавши навантаження, розламався навпіл. Носова частина одразу пішла на дно. Кормова частина залишалася вертикально на плаву ще хвилину, і о 2:19 теж пішла під воду.

Титанік (RMS Titanic) — найбільший і найшвидший круїзний лайнер 1912 року. Цей корабель належить до компанії White star line (вайт стар лайн). 10-го квітня 1912 року Титанік відчалив від Саунтхемптону до Нью-Йорку. Потім коли Титанік відчалив від Квінстауну Брюс Ісмей наказав капітану Едварду Джону Сміту збільшити швидкість руху корабля. У п'ятницю і в суботу надходили телеграми про айсберги і лід. У неділю перша телеграма надійшла о 13:40 про айсберг і лід і капітан Едвард Джон Сміт замість того, щоб це оголошення вивісити на капітанському містку передав своєму помічнику Лайтолерові повернути ліворуч на 16 кілометрів південніше. Друга телеграма надійшла від німецького судна Америка о 13:45, але тим часом помічники капітана Едварда Джона Сміта лагодили передавач. І ця важлива новина так і не потрапила на капітанський місток і Титанік продовжував пересуватися на великій швидкості 23 вузли (46 км/год). Фатальної ночі 1912 року з 14 на 15 квітня було дуже холодно. О 23:40 Фредеріку флітові вдалося розгледіти великий айсберг, і він швидко вдарив у дзвін і подзвонив на капітанський місток. 6-ий помічник дав команду: машинному відділенню зупинити двигуни і перевезти обертання гвинтів в зворотному напрямку. Руль був повернутий до кінця. Але корабель не встиг повернути і Титанік зіткнувся з айсбергом. 5 відсіків виявилися пробитими. Майже ніхто не прокинувся крім декількох пасажирів і капітана Едварда Джона Сміта. Капітан вирішив перевірити трюми лайнера. Новини невтішні: ніс почав занурюватися в океан. Було передано сигнали про допомогу CQD i SOS. Тільки Карпатія йшла на допомогу. Вода заважила настільки, що носова частина корабля піднімала корму з води. Коли Титанік нахилився під кутом 45° труби падали. Потім згасло світло. Корабель розламався. Носова частина корабля одразу пішла на дно. Корма тоді почала нахилятися майже вертикально під кутом 70°. Корабля не стало. 1517 пасажирів загинули, а врятувалося лише 712. Карпатія уже забрала 712 людей, які врятувалися. І припливла до Нью-Йорку.

Титанік і його загибель залишалися в центрі громадської уваги протягом десятків років. За мотивами цієї трагедії було написано декілька романів і документальних досліджень. Перші книги про те, як потонув корабель, з'явилися всього за декілька місяців після аварії і намагалися подати свої версії того, що сталося. Свідки трагедії — помічник капітана Чарльз Лайтоллер та пасажир Джек Тайлер теж написали книги зі своїми версіями подій. Трагедія Титаніка також стала сюжетом багатьох пригодницьких романів, найвідоміший серед них — роман Клайва Касслера 1976 року «Підняти Титанік», який дещо фантастично описує підняття корабля під час двобою радянських і американських спецслужб Холодної війни. Ще декілька відомих книг описували події на лайнері і деякі з них навіть були екранізовані в численних фільмах.

Події, пов'язані з потонулим Титаніком, з'явилися принаймні в десятьох фільмах на телебаченні та в кіно[11]. Найбільш відомі з них:

• «Урятовані з Титаніка» (Saved From the Titanic) 1912 р.,
• «Серед ночі і льоду» (In Nacht und Eis) 1912 р.
• «Атлантик» (Atlantic) 1929 р.
• «Титанік» (Titanic) 1943 р.
• «Титанік» (Titanic) 1953 р.
• «Незабутня ніч» (A Night to Remember) 1958 р.
• «S.O.S. Титанік» (S.O.S. Titanic) 1979 р.
• «Підняти „Титанік“» (Raise the Titanic!) 1980 р.
• «Титанік» (Titanic) 1996 р.
• «Титанік» (Titanic) 1997 р.
• «Титанік: Кров і сталь» 2012 р.

Найпопулярнішим серед усіх був фільм 1997 року, знятий Джеймсом Камероном з Леонардо ДіКапріо та Кейт Вінслет у головних ролях. Цей фільм не тільки здобув декілька Оскарів, але й перевершив усі рекорди щодо кількості глядачів, які прийшли переглянути фільм. Окрім доброї гри акторів, історики зазначили достовірність багатьох подій, зображених на екрані. Цікавим моментом фільму було використання імені головного героя Джека Досона, могила якого насправді знайшлася на цвинтарі жертв Титаніка, однак з'ясувалося, що насправді J. Dawson був не Джек, а Джеймс. Він був кочегаром на судні і насправді загинув під час трагедії[12].

• У відеогрі StarCraft II: Wings of Liberty є космічні кораблі класу «Титанік» — масивні транспорти, призначені для перевезення величезної кількості людей і вантажів.
• ZX-Spectrum: Titanic (https://worldofspectrum.org/software?id=0005297)

Навколо Титаніка точилося декілька конспірологічних теорій. На початку століття найпоширенішою була теорія, що Титанік затопили навмисно аби отримати страхові кошти за нього, або, що насправді потонув інший братній корабель «Олімпік», і що громадськість таким чином вводять в оману. Ані ця теорія, ані теорії проклять чи таємничих вантажів на борту Титаніка не мають історичного обґрунтування.

Лише одна теорія дотепер залишилася непоясненою, а саме видання (за 14 років до подій) роману Моргана Робертса «Марність» (Futility) 1898 р. Цей роман задовго до ідеї спорудження Титаніка описує подорож іншого великого трансатлантичного судна «Титан», який теж описано як «непотоплюваний», і який теж, як Титанік, зіштовхнувся з айсбергом і потонув майже за тих же обставин і з такою ж кількістю жертв, що й відомий лайнер 14 років потому. Попри всі теорії, цей доволі дивний збіг обставин, або напрочуд дивовижний збіг назв, місць та подій не вдалося пояснити[13][14].

2012 року відбулася низка меморіальних заходів з нагоди 100-річчя від дня загибелі лайнера. Так, 1 квітня 2012 у Белфасті, де було побудовано корабель, відкрито музей Титанік Белфаст[15]. 8 квітня із Саутгемптона, звідки Титанік почав своє перше та останнє плавання, тим же маршрутом вирушило в меморіальний круїз судно Балморал[16]. Уламки корабля занесено до Світової спадщини ЮНЕСКО як підводна культурна спадщина[17]. Також до річниці було перевидано у форматі 3D, можливо, найвідоміший фільм Титанік (1997)[18]. Крім того, в усьому світі відбувалися численні виставки, аукціони з продажу речей, пов'язаних із Титаніком, та інші заходи вшанування пам'яті загиблих[19][20].