Сара Бернар
Са́ра Берна́р (фр. Sarah Bernhardt, повне ім'я Sara Marie Henriette Bernhardt; нар. 25 жовтня 1844, Париж — пом. 26 березня 1923, Париж) — французька акторка єврейського походження, яку вважають еталоном акторської майстерності. Її часто називають Божественною Сарою[1][2][3]. Займалася також скульптурою та літературною творчістю, авторка кількох п'єс і мемуарів. Бернар стала першою видатною театральною акторкою, що звернулася до кінематографа.
Сара Бернар | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Sarah Bernhardt | ||||
![]() Фото Сари Бернар 1880 року роботи Наполеона Сароні | ||||
Фото Сари Бернар 1880 року роботи Наполеона Сароні | ||||
Ім'я при народженні |
Розін Бернар фр. Rosine Bernardt | |||
Народилася |
25 жовтня 1844 Париж, Франція | |||
Померла |
26 березня 1923 (78 років) Париж, Франція | |||
Поховання | ||||
Національність | єврейка | |||
Громадянство | Франція | |||
Релігія | католицтво | |||
Діяльність | акторка театру й німого кіно | |||
Alma mater | Вища національна консерваторія драматичного мистецтва | |||
Вчителі | Jean-Baptiste François Provostd | |||
Відомі учні | Lucie Manveld, Georges Le Royd, Nellie Yu Roung Lingd і Юй Дерлін | |||
Роки діяльності | 1862—1923 | |||
Чоловік | Жак Арістідіс Дамала (1882—1889) | |||
Діти | Maurice Bernhardtd | |||
Батьки | Жулі Бернар | |||
Брати / сестри | Jeanne Bernhardtd | |||
Провідні ролі | «Гамлет», «Дама з камеліями» | |||
IMDb | nm0076800 | |||
Автограф |
![]() | |||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
![]() | ||||
![]() |
Ранні роки
При народженні отримала ім'я Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt)[4]. Її мати Жулі Бернар була куртизанкою, яку відвідували письменники Александр Дюма, батько та Александр Дюма, син, композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, політик і фінансист Шарль де Морні та інші. Окрім Сари, вона мала ще двох дочок. Батьком Сари вважають офіцера флоту Франції, на ім'я Морель.
Сарою до віку 5 років опікувалася годувальниця, після чого вона виховувалася в пансіоні пані Фрессар, а згодом в монастирі Гран-Шан. Коли Сарі виповнилося 14 років, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. Відомо, що герцог де Морні порадив віддати дівчинку в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де вона навчалася під керівництвом Прово і Сансона.
Театральна кар'єра
1862 року розпочала акторську кар'єру в Комеді Франсез — найпрестижнішому паризькому театрі, маючи рекомендації Шарля де Морні та Олександра Дюма, батька. Дебютною постановкою для неї стала «Іфігенія в Авліді» Жана Расіна, а її гра здобула схвальні відгуки критиків. Однак за рік Сара була вимушена залишити Комеді Франсез, після того, як, розгнівавшись, вдарила іншу акторку.
Театр «Жімназ» запропонував Сарі головну роль у п'єсі Ежена Лабіша. Однак напередодні прем'єри вона раптово поїхала з Парижа й повернулась тільки після тривалої подорожі Іспанією. В цей час Сара вже народила сина і, аби годувати родину, погодилась на роботу в театрі «Порт-Сен-Мартен».
Театр «Одеон»
![](../I/Sarah_Bernhardt-Nadar.jpg.webp)
Однак невдовзі отримала нагоду співпрацювати із театром «Одеон», де виконала роль Анни Дембо в «Кіні» Александра Дюма, ст.. Після прем'єри вистави 18 лютого 1868 року критик щоденної газети Le Figaro писав: «… її теплий голос, надзвичайний дивовижний голос, проникає в серця глядачів. Вона приборкала, підкорила їх, подібно Орфею!»[5]. Наступним гучним успіхом Сари 1869 року стала роль юнака Занетті в п'єсі Франсуа Коппе «Перехожий». Пізніше сенсаційний успіх супроводжував її ролі в драмах Шекспіра й Расіна. Вона стала кумиром сучасного покоління.
Під час французько-прусської війни 1870—1871 років Сара Бернар організувала в театрі «Одеон», вже під час облоги Парижа, військовий госпіталь, сама доглядала хворих і поранених. Завдяки наполегливості Сари одужав поранений юнак, майбутній маршал Франції Фердинанд Фош.
Після завершення війни продовжувала акторську діяльність в «Одеоні». 26 січня 1872 року тріумфально дебютувала постановка «Рюї Блазе» за Віктором Гюго, в якій Сара виконала провідну роль Королеви. Після вистави Гюго особисто дякував Сарі за блискуче виконання.
Повернення у «Комеді Франсез»
Того самого року Сара Бернар повертається до «Комеді Франсез». 22 серпня 1873 року відбулася прем'єра «Андромахи» за Расіном. Роль Ореста виконував Жан Муне-Сюллі, в якого Сара закохалася. Згодом Сара Бернар блискуче втілилася у Федру, однак ще більший успіх їй принесла роль Аріс у «Федрі». В подальшому вона ще неодноразово грала провідні ролі в трагедіях Расіна. Шалений успіх 1874 року мав «Заїр» за Вольтером. В новому трагічному амплуа критики порівнювали талант Бернар з іншою великою французькою акторкою Елізою Рашель (1821—1858).
Того самого року Александр Дюма, ст. написав п'єсу «Іноземка», де Сара Бернар, за задумом автора, мала б зіграти роль герцогині де Сетмон, яка була виписана спеціально для неї, враховуючи як зовнішність, так і емоційний стан. Однак Сара не бажала її грати, вважаючи, що їй більш пасуватиме роль Графині. Однак репетиції все одно розпочалися, Сара грала в напівсили, недбало. Режисер і сам Дюма були у розпачі, передчуваючи провал постановки. За репетиціями спостерігав актор Ернесто Россі, відзначаючи, Сара з натхнення, можливо, сама того не усвідомлюючи, знайшла потрібний настрій для своїх героїні, спокійний, без зайвої гри. П'єса стала черговим приголомшливим успіхом Бернар. 21 листопада 1877 року відбулася прем'єра «Ернані» за Віктором Гюго, де Сара грала донью Соль, а Жан Муне-Сюллі — Ернані. Новий успіх зробив її сосьєтеркою, тобто однією з акторів трупи «Комеді Франсез», які отримували частку доходу театру.
1879 року розпочалися гастролі «Комеді Франсез» в Лондоні, де Сара швидко стала улюбленицею публіки. Незабаром після повернення до Парижа 17 квітня 1880 року відбулася прем'єра «Авантюристки» за Емілем Ож'е. Після неї Сара Бернар вдруге пішла з «Комеді Франсез», вважаючи театр надто консервативним і далеким від сучасного мистецтва.
Власна трупа
![](../I/Alfons_Mucha_-_1894_-_Gismonda.jpg.webp)
1880 року організовує свою власну групу, з якою відправляється в турне Данією та Англією. Кожну постановку і кожний виступ Сари Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною акторкою, що дратувало обивателів та журналістів, які тільки й чекали її провалу. Зрештою, відбулися гастролі трупи Сари Бернар в Америці, впродовж яких за 7 місяців вона дала 156 спектаклів, представивши 8 п'єс: «Ернані», «Федра», «Андієнн Лекувре», «Фруфру», «Дама з камеліями», «Сфінкс», «Іноземка» і «Принцеса Георгія». Частіше за все йшла «Дама з камеліями» — шістдесят п'ять разів. Під час перебування в Сполучених Штатах акторка знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф.
Приголомшений успіхом в Америці антрепренер Жаретт пропонує влаштувати великий тур Європою. У кожному місті потяг, яким прибувала туди Сара Бернар, зустрічали сотні шанувальників з оваціями і квітами: Данія, Норвегія, через Польщу в Австро-Угорщину, Королівство Румунію та Одесу, тодішню Російську імперію. В останній Сара Бернар представила «Даму з камеліями», «Сфінкса» і «Андієнн Лекувре», підкоривши публіку своєю грою та витонченістю.
Пізніше спеціально для Сари кілька псевдоісторичних п'єс написав Віктор'єн Сарду — «Федора» (1882), «Феодора» (1882), «Тоска» (1887), «Клеопатра» (1890), «Жисмонда» (1894), «Спіритизм» (1897) і «Відьма» (1903). Від кінця 1890-х років для Сари Бернар написав кілька неоромантичних п'єс Едмон Ростан — «Принцеса Мрія» (1895), «Самаритянка» (1897), «Орлятко» (1900).
Сара Бернар була неповторною в чоловічих образах — Перехожий Франсуа Коппе, роль Лорензаччо у «Лорензаччо» Альфреда де Мюссе, герцог Рейхштадтський в «Орлятко» Ростана. Особливе місце серед травестійних образів посідає Гамлет, якого Сара Бернар зіграла 1899 року, у віці 55 років. Данський принц в її виконанні був по-справжньому молодим та вродливим юнаком. І публіка, і критики були у захваті від роботи Бернар. Уже в 1900 році Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи роль Гамлета. 1905 року Бернар поставила «Есфір», де всі ролі виконували жінки, а вона сама — царя Ассуера.
1891 року акторка здійснила турне Австралією і вдруге відвідала Росію, де цього разу показала «Федру» Расіна, «Жанну д'Арк» Анрі-Огюст Барб'є і «Клеопатру» Віктор'єна Сарду. Однак весь цей час вона бажала не тільки організувати успішну трупу, але й заснувати свій театр. 1893 року вона придбала театр «Ренесанс», а 1898 року — театр на площі Шатле, якому дала назву «Театр Сари Бернар» (нині Театр де ля Віль).
Коли особливого розголосу набула Справа Дрейфуса, 15 листопада 1897 року Бернар, що ніколи не забувала французько-прусської війни, особисто прибула до Еміля Золя із проханням втрутитись. Вже 25 листопада він написав статтю «Правда рушила в дорогу, і ніщо її не зупинить…», а 1898 року — Я звинувачую. Після цього будинок Золя оточили маніфестанти, однак до нього поспішила Бернар і, використавши власний авторитет, приборкала натовп.
Німе кіно
Сара Бернар стала першою великою театральною акторкою, яка знялася в кіно. 1900 року створена фонорама «Дуель Гамлета», яка забезпечувала синхронну передачу зображення і звуку. Вона представляла сцену дуелі . 1908 року створена екранізація «Тоски» кіностудії «Фільм д'ар», однак Бернар була настільки незадоволена своїм зовнішнім виглядом, що за допомогою Віктор'єна Сарду домоглася заборони на прокат стрічки. Акторка більше не мала бажання зніматись в кіно, однак через грошову скруту (кредитори переслідували її до кінця життя) знову погодилася на зйомки. Вона зіграла Маргариту Готьє у «Дамі з камеліями». Фільм вийшов у прокат 1912 року по всьому світу, в тому числі у США, і користувався успіхом.
Бернар отримувала нові пропозиції від кіностудій. У травні 1912 року в Лондоні режисери Анрі Дефонтен і Луї Меркантон почалися зйомки «Королеви Єлизавети», в якій Сара Бернар зіграла роль королеви. Стрічка мала значний вплив на кіномистецтво Голлівуду і створила ім'я Луї Меркантону, давньому товаришу Бернар, який працював у її трупі. Того самого 1912 року він зняв її в іншій стрічці — «Андієнн Лекувре». 1915 року Сара Бернар знялася у кінофільмі «Французькі матері», після чого знову у фільмі Меркантона «Жанна Доре». Остання стрічка «Ворожка» вийшла 1923 року.
Приватне життя
Кохані та друзі
![](../I/Damala.jpg.webp)
Першим відомим коханцем Сари Бернар став граф де Кератрі. Однак справжнім коханням був бельгієць Євгеній, 8-й принц де Лін. Від нього Сара 1863 року, у віці 20 років, народила свою єдину дитину — сина Моріса. Принц запропонував Сарі одруження, однак родина була налаштована різко проти. Це змусило Сару не тільки відповісти відмовою, але й закінчити їхні стосунки[6]. Пізніше принц пропонував синові офіційно його визнати, але той категорично відмовився. Незабаром принц одружився з польською принцесою Марією Яблоновською.
1882 року Сара познайомилася з радником грецької дипломатичної місії в Парижі, 26-річним Жаком Дамала (справжнє ім'я — Арістідіс Дамала), який мав славу нового Казанови. Краса та зухвалість юнака підкорили Сару. Натомість сам Дамала покинув службу, кар'єру, батьківщину і вступив у трупу Бернар. Впродовж декількох місяців він був її законним чоловіком. Шлюб фактично розпався через пристрасть Дамали до морфію, хоча офіційно тривав до його смерті 1889 року. Більше Сара ніколи не виходила заміж. Однак в останні роки свого «заміжжя» мала романтичні стосунки із Принцом Уельським, який пізніше став королем Едуардом VII[7].
Серед близьких товаришів Сари Бернар були французький гравер Гюстав Доре, актор Жан Муне-Сюллі, письменник Віктор Гюго. Чеський живописець Альфонс Муха створив кілька найкращих своїх робіт в стилі модерн, використавши образ Сари Бернар. Довгі роки близькою подругою акторки була художниця Луїза Аббема.
1910 року під час гастролей у США 66-річна Сара Бернар познайомилася американцем голландського походження Лу Теллегеном, який був молодшим за неї на 35 років. Їх роман тривав 4 роки.
Існує переказ, що останньою волею Сари Бернар було найняти шістьох вродливих молодих акторів, які понесуть її труну. На питання, коли Бернар припинить висвітлювати своє життя полум'ям кохання, вона відповіла: коли перестану дихати[8].
Вегетаріанство
Бернар характеризували як сувору вегетаріанку (веганка), оскільки вона уникала молочних продуктів, яєць та м'яса[9][10]. Її харчовий раціон складався із зернових, фруктів, горіхів та овочів[10]. У 1913 році журнал «Літературний дайджест» повідомив, що вона стала вегетаріанкою, щоб схуднути та відновити свою фігуру[9][10]. Однак у біографії Бернар 1923 року зазначалося, що вона вживала рибу і в старші роки надавала перевагу сиру Грюєр або Пон-л'Евек[11].
Останні роки
1905 року під час спектаклю «Тоска» в Ріо-де-Жанейро, Сара Бернар впала зі значної висоти та травмувала праву ногу (її героїня Тоска мала покінчити життя самогубством, стрибнувши з башти, однак ніхто не підстрахував акторку). Хоча травма спричиняла біль, Бернар продовжувала грати на сцені. 1906 року вона знову приїхала в Америку, 1908 року востаннє грала в Росії.
1915 року ногу довелося ампутувати, що не завадило їй грати надалі. Щоправда, вона вже не виконувала цілу роль, а обирала для себе окремі сцени, віртуозно представляючи свого героя і змушуючи публіку знову й знову захоплюватися її талантом. Після ампутації Сара Бернар відправилася на фронт Першої світової війни, де грала для військових.
Востаннє вийшла на сцену 1922 року у постановці «Слави» Едмона Ростана. Померла велика акторка 26 березня 1923 року в Парижі у віці 78 років від уремії після відмови нирок. Похована на кладовищі Пер-Лашез[12].
Захоплення скульптурою, живописом та літературною творчістю
![](../I/Bemberg_Fondation_Toulouse_-_Sarah_Bernhardt_Autoportrait_1910%252C_Inv2111.jpg.webp)
![](../I/Sarah_Bernhardt-The_Fool_and_Death_mg_1804.jpg.webp)
1875 року Сара Бернар розпочала будівництво власного будинку на авеню де Вільє в Парижі. Розробити проєкт маєтку вона запросила архітектора Фелікса Ескальє. Над внутрішнім оздобленням працювали десятки художників і скульпторів, в тому числі створювався зимовий сад, розроблявся оригінальний інтер'єр для кожної кімнати. Вірогідно, після цього Сара Бернар захопилася скульптурою. Її роботи були вдалими. Відомо, що свій бюст їй замовив барон Адольф де Ротшильд — представник французької гілки банкірів Ротшильдів.
1877 року захопилася живописом, написала кілька портретів своїх знайомих. Відомо, що під час Всесвітньої виставки 1878 року, яка відбулася в Парижі, вона щодня підіймалася на висоту 2600 метрів на аеростаті Анрі Жіффара. Ці повітряні подорожі надихнули її на написання новели «Серед хмар». З кінця 1870-х років Сара Бернар почала займатися літературною творчістю. Вона написала два романи («Маленький ідол» і «Красивий двійник»), чотири п'єси для театру («Андієнн Лекувре», «Визнання», «Серце чоловіка», «Театр на полі честі»). Нею написані кілька біографічних творів та мемуари, серед них опубліковані:
- Dans les nuages, Impressions d'une chaise (1878)
- L'Aveu, drame en un acte en prose (1888)
- Adrienne Lecouvreur, drame en six actes (1907)
- Ma Double Vie (1907, видано також як My Double Life: Memoirs of Sarah Bernhardt, 1907)
- Un Coeur d'Homme, pièce en quatre actes (1911)
- Petite Idole (1920, видано також як The Idol of Paris, 1921)
- L'Art du Théâtre: la voix, le geste, la prononciation, etc. (1923, видано також як The Art of the Theatre, 1924)
Гастролі
Сара Бернар гастролювала в Російській імперії тричі: у 1881, 1892 і 1908 рр.
Театральні роботи
![](../I/Bernhardt_Hamlet2.jpg.webp)
![](../I/William_Downey_(1829-18_)%252C_Sarah-Benhardt.jpg.webp)
Рік | Автор | Оригінальна назва | Назва українською |
---|---|---|---|
1862 | Жан Расін | Iphigénie | Іфігенія |
1862 | Ежен Скріб | Valérie | Валері |
1862 | Мольєр | Les Femmes Savantes | Вчені дами |
1864 | Ежен Лабіш | Un Mari qui Lance sa Femme | |
1866 | T & H Cognard's | La Biche aux Bois | |
1866 | Жан Расін | Phèdre | Федра |
1866 | П'єр Карле де Шамблен Мариво | Le Jeu de l'Amour et du Hasard | Гра любові та випадковості |
1867 | Мольєр | Les Femmes Savantes | Вчені дами |
1867 | Жорж Санд | Le Marquis de Villemer | Маркіз де Вілльме |
1867 | Жорж Санд | François le Champi | Франсуа ле Шамп |
1868 | Александр Дюма, ст. | Kean | Кін |
1869 | Франсуа Коппе | La Passant | Перехожий |
1870 | Жорж Санд | L'Autre | Інші |
1871 | Андре Тьєрі | Jeanne-Marie | Жанна-Марі |
1871 | Франсуа Коппе | Fais ce que Dois | Роби те, те що маєш робити |
1871 | Едуар Фузьє | La Baronne | Баронеса |
1872 | Луї Буле | Mademoiselle Aïssé | Мадмуазель Аїссе |
1872 | Віктор Гюго | Ruy Blas | Рюі Блаз |
1872 | Александр Дюма, ст. | Mademoiselle de Belle-Isle | Мадмуазель де Бель-Іль |
1872 | Жан Расін | Britannicus | Британнік |
1872 | П'єр Бомарше | Le Mariage de Figaro | Весілля Фігаро |
1872 | Жюль Санд | Mademoiselle de la Seiglière | Мадмуазель де ла Сіглієр |
1873 | Октав Фейє | Dalila | Даліла |
1873 | Поль Ферьє | Chez l'Avocat | Адвокат |
1873 | Жан Расін | Andromaque | Андромаха |
1873 | Жан Расін | Phèdre | Федра |
1873 | Октав Фейє | Le Sphinx | Сфінкс |
1874 | Вольтер | Zaire | Заїр |
1874 | Жан Расін | Phèdre | Федра |
1875 | Анрі де Борні | La Fille de Roland | Дочка Роланда |
1875 | Александр Дюма, ст. | L'Étrangère | Іноземка |
1875 | Пароді | Rome Vaincue | Завойований Рим |
1877 | Віктор Гюго | Hernani | Ернані |
1879 | Жан Расін | Phèdre | Федра |
1880 | Еміль Ож'е | L'Aventurière | Авантюристка |
1880 | Legouvé & Scribe's | Adrienne Lecouvreur | Андієнн Лекувре |
1880 | Анрі Мельяк і Людовик Галеві | Froufrou | Шелестіння |
1880 | Александр Дюма, мол. | La Dame aux Camélias | Дама з камеліями |
1882 | Віктор'єн Сарду | Fédora | Федора |
1882 | Віктор'єн Сарду | Théodora | Феодора |
1887 | Віктор'єн Сарду | La Tosca | Тоска |
1887 | Александр Дюма, мол. | La Princesse Georges | Принцеса Георгія |
1890 | Віктор'єн Сарду | Cléopâtre | Клеопатра |
1893 | Жуль Леметр | Les Rois | Королі |
1894 | Віктор'єн Сарду | Gismonda | Жисмонда |
1895 | Мольєр | Amphytrion | Амфітріон |
1895 | Едмон Ростан | La Princesse lointaine | Принцеса Мрія |
1895 | Герман Зудерман | Heimat | Гаймат |
1896 | Александр Дюма, мол. | La Dame aux Camélias | Дама з камеліями |
1896 | Альфред де Мюссе | Lorenzaccio | Лорензаччо |
1897 | Віктор'єн Сарду | Spiritisme | Спіритизм |
1897 | Едмон Ростан | La Samaritaine | Самаритянка |
1897 | Октав Мірбо | Les Mauvais bergers | Погані пастухи |
1898 | Катюлль Мендес | Medée | Медея |
1898 | Александр Дюма, мол. | La Dame aux Camélias | Дама з камеліями |
1898 | Анрі-Огюст Барб'є | Jeanne d'Arc | Жанна д'Арк |
1898 | Поль Моран і Арман Сильвестр | Izéïl | Ізеїл |
1898 | Вільям Шекспір | King Lear | Король Лір |
1899 | Вільям Шекспір | Hamlet | Гамлет |
1899 | Вільям Шекспір | Antony and Cleopatra | Антоній і Клеопатра |
1899 | Вільям Шекспір | Macbeth | Макбет |
1899 | Жан Рішпен | Pierrot Assassin | П'єро |
1900 | Едмон Ростан | L'Aiglon | Орлятко |
1903 | Віктор'єн Сарду | La Sorcière | Відьма |
1904 | Моріс Метерлінк | Pelléas et Mélisande | Пеллеас і Мелісанда |
1906 | Генрік Ібсен | The Lady From the Sea | Жінка з моря |
1906 | Катюлль Мендес | La Vierge d'Avila | Богоматір Авіла |
1911 | Еміль Моро | Les Amours de la reine Élisabeth | Кохання королеви Єлизавети |
1913 | Тристан Бернар | Jeanne Doré | Жанна Доре |
Фільмографія
Рік | Оригінальна назва | Назва українською | Роль |
---|---|---|---|
1900 | Hamlet | Гамлет | Гамлет |
1908 | La Tosca | Тоска | Тоска |
1911 | La Dame aux Camélias | Дама з камеліями | Маргарита Готьє |
1912 | Adrienne Lecouvreur | Андієнн Лекувре | Андієнн Лекувре |
1912 | Les Amours de la reine Élisabeth | Кохання королеви Єлизавети | Королева Англії Єлизавета І |
1912 | Sarah Bernhardt à Belle-Isle | Сара Бернар вдома | Сара Бернар |
1915 | Mères Françaises | Матері Франції | Мадам Жана Дюрбе |
1915 | Ceux de Chez Nous | Ті, хто вдома | Сара Бернар |
1916 | Jeanne Doré | Жанна Доре | Жанна Доре |
1921 | Daniel | Даніель | Даніель |
1923 | La Voyante | Ворожка | Ворожка |
Примітки
- Університет Техасу: Sarah Bernhardt: An Inventory of Her Collection at the Harry Ransom Humanities Research Center — Biographical Sketch Архівовано 18 лютого 2012 у Wayback Machine.
- Graham Robb. The Divine Sarah — The New York Review of Books
- Arthur Gold, Robert Fizdale. The Divine Sarah: A Life of Sarah Bernhardt. — Knopf, 1991. — 351 с. — ISBN 9780394528793.
- Під цим ім'ям Сара Бернар вступила до Національної консерваторії.
- Процитовано за: Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5.
- Madame Sarah, Cornelia Otis Skinner, Houghton Mifflin. — 1966.
- Edward VII biography. Архів оригіналу за 25 травня 2006. Процитовано 18 жовтня 2007.
- Процитовано за:Муромов И. А. Сара Бернар // 100 великих любовниц. — Вече, 2002. — 576 с. — ISBN 978-5-9533-4568-2.
- The literary digest v.46:pt.2 1913:Apr.-June.. HathiTrust (англ.).
- Якоббо, Карен (2004). Vegetarian America (англійська). Praeger Publishing. с. 132.
- Thérèse Meilhan, Berton (1923). Sarah Bernhardt as I Knew Her (англійська). London: Hurst & Blackett. с. 309.
- Сара Бернар на сайті Find a Grave (англ.)
Література
![](../I/345_%D0%A1%D0%B0%D1%80%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B0%D1%80_%D0%90%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B0%D0%BC_1897_%D1%80.jpg.webp)
- Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5.
- Кугель А. Р. Сара Бернар. — В кн.: Кугель А. Р. Театральные портреты. Л., 1967. (рос.)
- Гительман Л. И., Финкельштейн Е. Л. Сценическое искусство конца Х1Х — начала ХХ века. — В кн.: История западноевропейского театра, т. 5, М., 1970. (рос.)
- Бернар С. Моя двойная жизнь. Мемуары. СПб, 1995. (рос.)
- Чехов Антон Павлович. «Сара Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 324—328. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)
- Чехов Антон Павлович. «Опять о Саре Бернар» // Собрание сочинений в двенадцати томах. — Москва : Издательство «Правда», 1985. — Т. 1. — С. 328—334. — (Библиотека «Огонёк». Отечественная классика) — 750 000 прим. (рос.)
Посилання
- Аудіозаписи пісень у виконанні Сари Бернар, проєкт Бібліотеки Університету Каліфорнії(англ.)
- Твори Сари Бернар «Ідол Парижу»(англ.) і «Моє подвійне життя»(англ.) у Проєкті Гутенберг(англ.)
- Фотографії Сари Бернар в архіві Нью-Йоркської публічної бібліотеки(англ.)