Массімо Д'Азельйо

Ма́ссімо д'Азе́льйо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio; 22 грудня 1798 — 15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849–1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії.

Массімо Д'Азельйо
Massimo D'Azeglio
Ім'я при народженні італ. Massimo Taparelli
Народився 24 жовтня 1798(1798-10-24)[1][2][…]
Турин, Сардинське королівство, Італія[3][4]
Помер 15 січня 1866(1866-01-15)[1][2][…] (67 років)
Каннеро-Рив'єра, Провінція Вербано-Кузіо-Оссола, П'ємонт, Італія[4]
Поховання Монументальний цвинтар в Туриніd
Країна  Королівство Італія
Kingdom of Sardinia (1720-1861)d
Діяльність письменник, політик
Alma mater Туринський університет
Мова творів італійська[5]
Партія Historical Rightd
Батько Cesare Taparelli d'Azegliod[4]
Брати, сестри Luigi Taparellid[4] і Roberto d’Azegliod[4]
У шлюбі з Q56705653?[4]
Нагороди
 Массімо Д'Азельйо у Вікісховищі

Біографія
Massimo d'Azeglio (Museo Civico di Torino)

Массімо д'Азельйо народився у родині генерала призначеного послом у Римі. Кар'єру почав у армії офіцером кавалерії. Згодом оселився у Римі, де почав цікавитися малярством, зажив слави як пейзажист. У 1830 році одружився з дочкою відомого італійського поета-романтика Алессандро Мандзоні, засновника сучасної італійської мови. Сам д'Адзеліо також писав історичні романи де висловлював свій патріотизм та любов до Італії. У 1846 році у своїх працях почав висувати ідеї об'єднання Італії під головуванням Савойської королівської династії.

За своїми поглядами д'Азельйо був італійським патріотом, помірним монархістом, побожним католиком, однак не брав участь у жодному з повстань у першій половині дев'ятнадцятого століття, спрямованих на об'єднання та незалежність Італії. У 1848 році нарешті приєднався до армії П'ємонту, отримав чин полковника, у битвах проти австрійців був тяжко поранений. 11 травня 1849 року король Віктор Еммануїл II, призначив його Головою Ради Міністрів та міністром закордонних справ П'ємонту. Серед своїх перших кроків на чолі уряду, скасував імунітет духовенства через побоювання негативного впливу папського уряду та католицьких консерваторів. У жовтні 1850 року запросив до уряду графа ді Кавура на посаду міністра сільського господарства і торгівлі. 16 травня 1852 залишив посаду прем'єр-міністра і на його місце призначено ді Кавура.

Під час другої війні за незалежність Італії, д'Азельйо був комісаром короля Віктора Еммануїла II в Болонії, представником короля при дворі папи Пія IX, пізніше призначений послом в Лондоні, потім префектом Мілану. За видатні заслуги був призначений сенатором, отримав чин бригадного генерала і радника короля.

У 1865 році відійшов від політичного життя, став куратором галереї «Сабауда» у Турині. Після смерті, у 1867 році його дочка опублікувала його незакінчену автобіографію.

Праці

Автор кількох історичних романів:

  • «Етторе Ф'єрамоска» (1833),
  • «Нікколо де-Лапі» (1841) та інших.

Примітки
  1. Massimo Taparelli d\\' Azeglio
  2. Massimo Taparelli Azeglio — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  3. Czech National Authority Database
  4. Maturi W. Dizionario Biografico degli Italiani — 1962. — Vol. 4.
  5. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.