Матросская Тишина

«Матросская Тишина» (з рос. Матроська тиша) — слідчий ізолятор в російській столиці Москва, один з найбільш відомих в Росії. Офіційна назва — Федеральна казенна установа «Слідчий ізолятор №1» (Установа ІЗ 47/1) ФСВПР Росії по місту Москві. Розташований на однойменній вулиці.

Матросская Тишина
Географічні координати 55°47′30″ пн. ш. 37°41′48″ сх. д.
Керуюча організація Федеральна служба виконання покарань
Країна  Росія
Регіон Matrosskaya Tishina Streetd

На території ізолятора знаходиться спеціалізована установа центрального підпорядкування — Федеральна казенна установа «Слідчий ізолятор № 1 Федеральної служби виконання покарань» (скорочено — ФКУ «СІЗО-1 ФСВП Росії»). Колишні назви — «Установа ІЗ 99/1», ФДМ «ІЗ 99/1 ФСВП Росії», ФБУ «СІЗО-1 ФСВП Росії».

Станом на листопад 2018 року в слідчому ізоляторі перебувало близько 1 700 осіб, тут же розташовувалася лікарня для лікування підозрюваних, обвинувачених та засуджених[1].

Історія

На місці сучасного слідчого ізолятора у 1775 році був заснований гамівний будинок для «агресивних», який перебував у віданні Товариства опіки.

У 1870 році гамівний будинок був перейменований на «Московську виправну в'язницю» для 300 чоловіків та 150 жінок. У 1912 році за проєктом архітектора Б. А. Альберті були зведені тюремні будівлі.

У 1918 році на базі в'язниці створений «Реформаторій» для неповнолітніх, згодом — «Кожевницька виправна колонія». З 1946 по 1956 роки будівля носила наву «В'язниця № 14 Управління МВС по Московській області». З 1956 року — «СІЗО № 1 ГУВС міста Москви».

Будівля в'язниці мала два режимних корпуси, розрахованих на понад 2 000 ув'язнених. У 1949 році кількість режимних корпусів збільшилася до трьох. У 1949-1953 роках у 3-му корпусі розташовувалися спецв'язниці, де перебували військовополонені офіцери та солдати Вермахту, а також ув'язнені, які працювали в Особливому технічному бюро МВС СРСР. У 1953-1997 роках у третьому корпусі відбували покарання неповнолітні, з 1999 року — туберкульозне відділення.

З 1997 року СІЗО № 1 підпорядковувався Головному управлінню виконання покарань (ГУВП) Міністерства юстиції РФ. Тоді в ньому містилося до 5 000 ув'язнених, які перебували під слідством чи очікували вступу вироку в законну силу[1].

Втечі

За всю історію функціонування слідчого ізолятора № 1 «Матросская тишина» були здійснені принаймні три вдалі спроби втечі:

  • 5 червня 1995 року учасник курганського злочинного угруповання Олександр Солоник втік з ізолятора разом з наглядачем Сергієм Меншиковим.
  • 2 травня 2004 року громадянин України Сергій Єршов скоїв втечу з ізолятора, розібравши цегляну кладку і подолавши паркан (отримавши при цьому численні різані поранення тіла). Оскільки він був затриманий менш ніж за 24 години з моменту скоєння втечі, втеча була визнана спробою її здійснення.
  • 7 травня 2013 року здійснив втечу уродженець міста Сочі Олег Топалов, якого звинувачували у крадіжці і подвійному вбивстві, за допомогою неназваного співробітника ізолятора покинув камеру, вибрався на дах режимного корпусу, після чого за допомогою купленого у охоронця альпіністського спорядження, переодягнувшись в цивільний одяг, покинув територію. Відразу ж було оголошено розшук втікача, і за добу, 8 травня, Топалов був затриманий в Ізмайловському парку Москви. Згодом Топалов був виправданий і відпущений на свободу[2], але згодом заарештований знову, зокрема, за звинуваченням у втечі[3].

Примітки
  1. Патриарх Кирилл освятил камень в основании восстанавливаемого храма в «Матросской тишине». Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru (16 ноября 2018 года)
  2. Андрей Гридасов. Сбежавшего из «Матросской тишины» оправдали по делу об убийстве. — Предполагаемый участник группировки киллеров клана «Деда Хасана» Олег Топалов признан невиновным по делу об убийстве ростовского бизнесмена и теперь ждёт оправдания за побег из СИЗО. Газета «Известия» // iz.ru (6 декабря 2013 года)
  3. Сочинский беглец из «Матросской тишины» окончательно оправдан… по одной из трёх статей. // e-lazarevskoe.ru. 3 марта 2014 года. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 31 січня 2016.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.