Матусевич Микола Іванович

Микола Матусевич народився 19 липня 1946 року в селі Матюші на Київщині. Навчався на історичному факультеті Київського держуніверситету, звідки 1973 року був виключений з 4-го курсу за «неуспішність» — насправді за «неблагонадійність», за симпатії до репресованої української інтеліґенції. Працював редактором у видавництві медичної літератури.

24 грудня 1976 року у членів УГГ були обшуки, причому в М. Руденка «знашли» сховані 40 доларів США, у О. Бердника — порнографічні листівки, у О. Тихого — стару німецьку ґвинтівку. На знак протесту Р. Руденко, О. Бердник, М. Маринович й Матусевич оголосили голодування. Після арешту М. Руденка і О. Тихого Матусевич підписав листа до урядів країн-учасниць Гельсінкської угоди на їх захист із проханням сприяти їхньому звільненню. У березні-квітні його викликали на допити у справі М. Руденка і О. Тихого.

23 квітня 1977 року Матусевич був заарештований разом з М.Мариновичем за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді», ст. 62 ч. 1 КК УРСР і в «хуліґанстві», ст. 206 ч. 1 КК УРСР за подіями чотирирічної давнини. Ні в розслідуванні, ні в суді, який відбувся 22-27 березня 1978 в м. Василькові Київської області, Матусевич участі не брав. Вирок — максимальний термін за ст. 62 КК УРСР — 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. З 3 червня 1978 відбував покарання в таборі ВС-389/35 на ст. Всехсвятська Чусовського району, Пермської області.

Зазнавали переслідувань у зв'язку з ув'язненням Матусевича не лише його дружина, О. Гейко-Матусевич, але й сестра, Т. Матусевич. У цеху, де вона працювала, були влаштовані збори, які ганьбили її за те, що не відмежувалася від антирадянських дій брата. Промовці навіть казали, що їй не можна довіряти роботи інженера.

У неволі Матусевич підписував листи та звернення, брав участь у голодівках протесту в дні політв'язня і прав людини, у страйках на знак протесту проти порушень прав в'язнів тощо, за що неодноразово був покараний позбавленням побачень, а також 9 разів карцером і ПКТ (приміщення камерного типу) — загалом на 10 місяців.

Матусевич хворів гіпертонією (був звільнений від служби в армії), у нього хворе серце.

У жовтні 1979 мати Матусевича звернулася «до всіх людей доброї волі» з закликом захистити її сина. 5 лютого 1980 співробітник КДБ сказав, що їй нададуть побачення з сином, якщо вона погодиться «вплинути» на нього.

5 листопада 1980 року Матусевич засуджений на 3 роки тюремного ув'язнення, які провів у в'язниці УЭ-148/ст.-4 м. Чистополя (Татарська АРСР).

Заслання Матусевич відбував у с. Кіра Читинської області. Будучи «помилуваним» у 1988, відмовився виїхати з місця заслання, домагаючись реабілітації. КДБ влаштовував провокації, аж до замахів на життя Матусевича.

З початку 1989 року Матусевич живе в м. Васильків Київської області. Працює будівельником.

Микола Матусевич в інтерв'ю Сергію Набоці сказав:

«Я нічого героїчного не робив – просто займався тим, до чого тяглась душа: боронив людську гідність»[1]

• Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[2] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

• Матусевич Микола Іванович
• Спецпроєкт Локальної історії "Дисиденти. Історії політв'язнів радянського режиму"