Руденко Микола Данилович

Микола Данилович Руденко
	Микола Руденко, 1947 р.
Народився	19 грудня 1920; с. Юр'ївка, нині Лутугинський район
Помер	1 квітня 2004 (83 роки); Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	правозахисник, письменник, письменник наукової фантастики, поет
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету
Знання мов	українська
Учасник	Друга світова війна
Посада	головний редактор
Партія	КПРС
	Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі;

Мико́ла Дани́лович Руде́нко (19 грудня 1920, с. Юр'ївка, нині Лутугинський район — 1 квітня 2004, Київ) — український письменник (автор науково-фантастичних, філософських та поетичних творів), філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи. Герой України.

Життєпис

Постер проєкту «Пам'ять, що рятує: голоси правди»

Народився 19 грудня 1920 року в селищі Юр'ївці (Луганський повіт, Донецька губернія, Українська СРР, тепер Лутугинського району, Луганської області, Україна).

Учасник радянсько-німецької війни, під час якої був важко поранений.

Після виходу збірки віршів «З походу» (1947) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.

1949 року під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.

1970-ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».

1974 — виключений з КПРС за критику марксизму та правозахисну діяльність.

1975 — виключений зі СПУ.

1975 — заарештований за «антирадянську пропаганду», але з нагоди 30-ї річниці перемоги у німецько-радянській війні амністований як учасник війни.

Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи. Після консультацій з П. Григоренком, О. Мешко, О. Бердником, Л. Лук'яненком, І. Кандибою, О. Тихим, М. Матусевичем, М. Мариновичем, Н. Строкатою 9 листопада 1976 р. М. Руденко провів на квартирі А. Д. Сахарова в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення УГС.

5 лютого 1977 р. — заарештований у Києві й етапований до Донецька, де було порушено справу проти нього і О. Тихого. Суд відбувся 23 червня — 1 липня 1977 р. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Твори Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР.

1987 — під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон — спочатку до Німеччини, потім до США. Працював на радіостанціях «Свобода», «Голос Америки».

1988 — позбавлений громадянства СРСР.

7 вересня 1990 року повернувся в Україну. Відновлений у громадянстві, реабілітований.

1993 року за роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури.

З 1997 р. — член Республіканської Християнської партії.

1998 року вийшли книги «Найбільше диво — життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії».

Могила Миколи Руденка

Після повернення в Україну мешкав у Києві в будинку письменників «Роліті». Помер 1 квітня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).

Критика комунізму та марксизму

Уперше виступив проти існуючих порядків у 1949 р., коли під виглядом критики «космополітів» громили та нищили єврейських письменників. Щоб їх судити, від М.Руденка як секретаря парткому СПУ вимагали негативних характеристик, а він, чоловік м'який і доброзичливий, твердо відмовлявся давати їх, що, однак, на долі приречених не позначилося. Але М.Руденко з 1950 р. вже не займав ніяких посад, добровільно позбувшись, таким чином, усіх привілеїв радянського істеблішменту. «Довго я залишався дуже партійним, — сказав пізніше Микола Руденко в одному інтерв'ю. — Довго я залишався з глубокою вірою у велику справу комуністичної партії, був вірним сталінцем, багато написав присвячених вождю віршів, була навіть поема про Сталіна».

Страшним потрясінням стало для нього розвінчання на ХХ з'їзді КПРС «культу особи Сталіна». Прийшла думка, що справа не в самому Сталіні, якщо параноїк і садист міг стільки років очолювати партію і державу. Значить, учення, яке лягло в основу держави, в чомусь неправильне. Штудіювання «Капіталу» переконало М.Руденка у тому, що вчення К.Маркса помилкове в самій своїй основі — у розумінні теорії додаткової вартості. Вона створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енерґією (фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Микола Руденко виклав у філософських працях «Економічні монологи», яка з'явилася в самвидаві у 1975 р. і «Енерґія проґресу», у романі «Формула Сонця».[1]

Творчість

Містичні погляди

У своїх віршах Руденко часто згадує про єднання зі Всесвітом та про відкриття Бога у самому собі. Також у його житті були моменти просвітлення, коли йому наче нізвідки відкривалася істина.

Твори

Автор поетичних і прозових творів «З походу» (1947), «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), «Орлова балка» (1970); фантастичних романів «Чарівний бумеранг» (1966), «Слідами космічної катастрофи» (1962); поеми «Хрест» (1976), книг «Найбільше диво — життя. Спогади» (1998), «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії» (1998).

Збірки поезій

1947 — З походу
1948 — Незбориме плем'я
1948 — Ленінградці
1949 — Поезії
1952 — Мужність
1952 — Світлі глибини
1954 — Переклик друзів
1956 — Поезії
1968 — Всесвіт у тобі
1977 — Я вільний. Поема.
2003 — Пером із янгольського крила: Поезії

Меморіальна дошка Миколі Руденку на будинку Роліт у Києві

Проза і публіцистика

Руденко М. Д. Вітер в обличчя: Роман. — К.: Рад. письм., 1955. — 440 с.
Руденко М. Д. Остання шабля: Роман. — К.: Молодь, 1959. — 574 с.
Руденко М. Д. Біла акація: Оповідання та нариси. — К.: Рад.письм.,1962. — 207 с.
Руденко М. Д. Чарівний бумеранг: Космологічна феєрія. — К.: Молодь, 1966. — 273 с.
Руденко М. Д. Народжений блискавкою: повість — феєрія;— К.: Веселка, 1971. — 216 с.
Руденко М. Енергія прогресу. — К.: Молодь, 1998.
Руденко М. Енергія прогресу. — Тернопіль: Джура, 2005, 412 с.
Руденко М. Заграва над серцем. — К.: Укр. письменник, 1999. — 155 с.
Руденко М. Д. Ковчег Всесвіту: Футурол. роман. для серед. шк. віку. — К.: Веселка, 1995. — 206 с.
Руденко М. На дні морському. Трагедія. — Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1981. — 74 с.
Руденко М. Найбільше диво — життя. Спогади. — Київ-Едмонтон-Торонто: Таксон, 1998. — 559 с.
Руденко М. Д. Орлова балка: Роман. — К.: Молодь, 2002. — 352 с.
Руденко М. Прозріння. — Балтимор-Торонто: Смолоскип ім. В.Симоненка, 1978. — 366 с.
Руденко М. Д. Син Сонця — Фаетон: Науково-фантастич. роман. — Тернопіль: Джура, 2002. — 340 с.
Руденко М. Д. Хрест: Поема. — К.: Смолоскип, 1996. — 59 с.
Руденко М. Найбільше диво — життя. — Київ: Кліо, 2013.
Руденко М. Гносис і сучасність (Архітектура Всесвіту). — Тернопіль: Джура, 2001. — 248 с.

Щоденник

У 2017 р. щоденник Миколи Руденка, який дисидент вважав втраченим, знайшли в Ізраїлі. За словами його онуки Євгенії Руденко, фотоплівки з табірним щоденником зберігав ізраїльський дисидент Віктор Фульмахт (не пам'ятає, звідки саме у нього цей щоденник). «Він відразу сказав, що не хоче за це ніяких грошей, а просто щиро хоче віддати. Сталося це так: коли він виїжджав з Москви до Ізраїлю, у нього був такий привілейований статус і він міг перевозити багато речей. Тому йому привозили багато різних речей, передавали», — пояснила Євгенія.

«По-перше, це було 30 років тому, по-друге, дуже багато людей привозили йому речі і він одразу усім казав, що він не буде нікого шукати — всіх, хто передають, нехай приходять і забирають. А за цими щоденниками ніхто не прийшов. І він навіть забув про них. А зараз він просто шукав якісь старі речі, знайшов ці щоденники і відразу подумав, що це треба віддати. Так він мене знайшов», — зазначила онука Миколи Руденка. «Я зробила в фотолабораторії в Ізраїлі фотографію цих плівок. На жаль, дуже погано видно. Розшифрувати це неможливо… Треба якась дуже гарна техніка, якої в тій лабораторії не було… Я думаю, що держава має допомогти. Якщо це вийде, то вийде нова книга. Насправді, на цій плівці дуже багато. Це велика книга, як роман».

Наразі онука сподівається на відновлення табірного щоденника свого дідуся. Вона пригадала, що її дідусь багато розповідав про ці щоденники, проте вважав їх втраченими. «Він казав, що йому віддала радянська влада майже всі його рукописи і весь його архів, крім табірних щоденників. І він дуже переживав з цього приводу. Вважав, що це вже назавжди втрачено. На жаль, і помер з думкою про це. А забрали це на етапі, коли його відправляли з таборів у заслання, тобто коли він переїжджав з Мордовії на Алтай. Як я можу здогадуватися, у цьому архіві має бути кінець 70-х початок 80-х років і той час, коли він був у Мордовії»

Нагороди

За участь у радянсько-німецькій війні нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 ступеня, 6 бойовими медалями.

Шевченківська премія з літератури 1993 року за роман «Орлова балка».

29 листопада 1996 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня[2].

Указом Президента України Л. Кучми від 19 грудня 2000 року за № 1347/2000 Руденку Миколі Даниловичу «за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахисну і літературну діяльність» присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

Пам'ять

До 90-ї річниці з дня народження Миколи Руденка пошта України в 2010 році випустила в обіг поштовий конверт

В Дніпрі його ім'ям названо вулицю Миколи Руденка.
У 2011 році на його батьківщині, в смт Біле-1 (Лутугинський район), в гімназії, названій на його честь, відкрито «Літературно-краєзнавчий музей М. Руденка». Керівником його є Жильцова Ірина Миколаївна.[3]
До 90-ї річниці з дня народження Миколи Руденка пошта України в 2010 році випустила в обіг поштовий конверт.[4]
На будинку Роліт у Києві (вул. Б. Хмельницького, 68), де деякий час проживав Микола Руденко, йому встановлена меморіальна дошка.

Згідно з Указом Президента № 612 від 15 серпня 2009 року та розпорядженням Кабінету Міністрів № 1469-р від 2 грудня 2009 року, було передбачено до 90-річчя з дня народження Миколи Руденка (19 грудня 2010 р.) видати повне зібрання творів письменника. Проте, замість цього, повне зібрання творів М. Руденка було вилучене з Державної програми «Українська книга» на 2010 рік.[5]

Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проєкту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе[6].

Аудіозаписи

Микола Руденко. "Місячна ніч": https://www.youtube.com/watch?v=DZVRiq6FGcg

Джерела

Г. П. Герасимова. Руденко Микола Данилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 348. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі.-К.,2008.-С.199-200,284.
Віктор Жадько. У пам'яті Києва: некрополь столичних письменників.-К.,2007.-С.27,95,143,359.
Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.280.
Віктор Жадько. Байковий некрополь.-К.,2004.-С.161-164.
Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
Бровко О. Жанрова своєрідність поезії М. Руденка // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. — 2002. — № 3 . — С. 60—70.
Бровко О. Лірика Миколи Руденка / Олена Бровко. — Луганськ: Альма-матер, 2003. –172 с.
Бровко О. Особливості в'язничної поезії М. Руденка // Слобожанщина: літературний вимір. Зб. наук. пр. — Луганськ, 2003. — Вип. 1. — С. 175—184.
Василенко Р. Микола Руденко в Оттаві // Життя в гримі та без (шляхами діаспори): Мемуари, поезії, публіцистика. — К.: Рада, 1999. — С. 393—396.
Григоренко П. Микола Руденко — поет, філософ, борець: Передмова// Руденко М. Прозріння: Поезії. Поеми. — Балтимор-Торонто, 1978. — С. 7—32.
Качуровський І. Лірика Миколи Руденка // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 606—615.
Кудрявцев М. Г. Хто винен? (Трагедія М. Руденка «На дні морському») // Слово і час. — 1991. — № 10. — С. 64—68.
Павлишин Марко. «Собор» Олеся Гончара та «Орлова Балка» Миколи Руденка: навколишнє середовище як тема й аргумент // Канон та іконостас: Літ. — критичні статті. — К.: Час, 1997. — С. 44—61.
Слабошпицький М. До рідного порога: Шляхи до істини М. Руденка // Донбасс. — 1993. — № 1-2. — С. 99—104.
Талалай Л. Пером із янгольського крила [Про творч. та життєвий шлях М.Руденка] // Київ. — 2002. — № 3. — С. 13
Талалай Л. Муза Миколи Руденка // Березіль. — 2003. — № 7—8. — С. 164—178.
Тарнавський О. Микола Руденко — Паскаль доби соцреалізму // Відоме й позавідоме. — К.: Час, 1999. — С. 241—259.
Шевчук Вал. Архітектура всесвіту за Миколою Руденком // Дніпро. — 2000. — № 11-12. — С. 81—85.
Шевчук Вал. Заповіти, на які чекає світ // Літературна Україна. — 2007. — 20 вересня. — С. 1, 3.
Swoboda Victor. The Evolution of Mykola Rudenko's Philosophy in His Poetry // Studia Ucrainica. — 1988. — № 4. — P. 76—84.
Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Михайлюта Олександр. Відкриття Миколи Руденка.- К.:Журналіст України,2010,- 256с.

Примітки

2. «Микола Руденко. Небезпечний правдолюб». msmb.org.ua (укр.). Процитовано 27 липня 2018.
Указ Президента України № 1139/96 від 29 листопада 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
Прозрів, повернувшись додому // Урядовий кур'єр, 4.02.2011^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
Прозрів, повернувшись додому // Урядовий кур'єр, 4.02.2011^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (укр.)
Олександр Михайлюта. Азаров «у степах Руденка не бував»… // Україна молода, № 236, 16.12.2010
У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] 2. «Микола Руденко. Небезпечний правдолюб». msmb.org.ua (укр.). Процитовано 27 липня 2018.

[2] Указ Президента України № 1139/96 від 29 листопада 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»

[3] Прозрів, повернувшись додому // Урядовий кур'єр, 4.02.2011^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

[4] Прозрів, повернувшись додому // Урядовий кур'єр, 4.02.2011^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (укр.)

[5] Олександр Михайлюта. Азаров «у степах Руденка не бував»… // Україна молода, № 236, 16.12.2010

[6] У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні