Матінка Кураж та її діти

П'єса написана у 1938—1939 роках і була задумана як антивоєнна п'єса. Працюючи над п'єсою Бертольт Брехт уявляв, як зі сцен великих міст пролунає попередження про загрози, які принесе війна.

«Вистави, про які я мріяв — не відбулися. Письменники ж не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв'язують війни: адже для того, щоб творити, потрібно думати. Театри надто швидко потрапили під владу великих розбійників. „Матінка Кураж та її діти“ — спізнилася».[1]

В основі п'єси лежить повість німецького письменника XVII ст. Г. Ґріммельсгаузена «Життєпис пройдисвітки і бродяги Кураж» (нем. Ausführliche und wunderseltsame Lebensbeschreibung der Erzbetrügerin und Landstörzerin Courage) (1670 р.).Головна героїня у Гріммельсгаузена, так само, як і в Брехта, вела солодке, розгульне життя, витрачаючи гроші своїх залицяльників лише на себе, чим багатіла з кожним разом ще більше;  але, зостарівшись, залишилась ні з чим, її статки давно збідніли і їй нічого не залишалося більше, ніж іти заробляти гроші, щоб прогодувати не лише себе, а й своїх трьох дітей. І Матінка Кураж вирішує стати маркітанткою.   Дія п'єси Брехта, як і дія повісті Гріммельсгаузена, відбувається у Німеччині, яка переживає жахливі часи. Всю країну охоплює Тридцятилітня війна (1618−1648), полум’я якої здіймається над всією територію тогочасної Німеччини.

Дія п'єси відбувається під час Тридцятирічної війни (1618—1648 рр.), що обернулася для Німеччини національною катастрофою. П'єса складається з 12 сцен, які описують окремі епізоди з життя маркітантки другого фінського полку. Матінка Кураж не має жодних ілюзій щодо війни і ставиться до неї як до способу збагачення. Весна 1624; шведський воєначальник Аксель Оксеншерна набирає військо для походу на Польщу, проте вербування йде погано. Фельдфебель і Вербувальник зустрічають на дорозі фургон маркітантки Анни Фірлінг, на прізвисько «Матуся Кураж». По дорогах війни вона блукає зі своїми дорослими синами Ейліфом і Швейцеркасом і німою дочкою Катрін. Поки Фельдфебель заговорює зуби матері Кураж, Вербувальник обробляє її старшого сина. Незважаючи на протести матері, що пророкує йому швидку загибель, Ейліф йде з Вербувальником. Минає два роки. У Польщі, біля намету шведського воєначальника, матір Кураж торгується з його кухарем-голландцем з приводу каплуну; воєначальник з'являється разом з Ейліфом, який, як з'ясовується, здійснив подвиг: відбив у селян 20 голів худоби, порубавши при цьому чотирьох. Полковий священик виправдовує Ейліфа: «Господь наш умів створити з п'яти хлібів п'ятсот, йому й потреби не було. Тому й міг вимагати: люби ближнього свого. Бо люди були ситі. Нині не ті часи». Минає ще три роки; Швейцеркас став скарбником Фінського полку, в який влилася і матуся Кураж. Війна «налагодилася», і справи в неї йдуть – гріх скаржитися; у супроводі священика до Кураж часто заходить кухар — поговорити про політику, про цю війну, де, за його словами, «трохи грабіж, трошки різанина, трішки запалювання і, не забути б, трішки зґвалтування». Тим часом наближаються католики, армія лютеран стрімко відступає, — разом з священиком, дочкою і Швейцеркасом, який не встиг сховатися, в останній момент прибіг до матері, щоб сховати в її фургоні полкову скарбницю, Кураж опиняється на території, зайнятій католиками. Швейцеркас намагається дістатися свого полку, але, ледве встигнувши переховати скриньку, потрапляє в руки до католиків, які давно шукають скарбника. Кураж, щоб підкупити фельдфебеля і врятувати сина, якому загрожує страта, готова закласти свій фургон; колишня полкова повія Іветта дає під заставу 200 гульденів і сама веде переговори з фельдфебелем. Однак виплатити борг Кураж розраховувала з полкової скарбниці, від Іветти вона дізнається: під тортурами Швейцеркас зізнався в тому, що, помітивши погоню, він викинув скриньку в річку. Викуповувати фургон нема на що, — Кураж просить Іветту поторгуватися і знизити «викуп» за сина; поки вона торгується, Швейцеркаса засуджують до страти. Минуло ще кілька років; матуся Кураж зі своїм фургоном сколосила пів-Європи. Її справа процвітає, але у битві під Лютценом гине шведський король Густав Адольф, і воюючі сторони укладають мир. Для куражів світ - розорення: тепер її товар нікому не потрібен; проте вона рада світові: принаймні другого сина війна в неї не забере. У її наметі знову утворюється кухар. Кураж вирушає на базар - продати свій товар, доки за нього хоч щось можуть заплатити; у її відсутність під конвоєм наводять Ейліфа: він повторив свій давній «подвиг» — відібрав у селянина худобу, зарізавши у своїй господиню; але у мирний час за це розстрілюють, і побачитися з матір'ю йому дозволили перед стратою. Кураж повертається зі своїм товаром і щаслива з того, що не встигла його продати: як з'ясувалося, світ закінчився і вже третій день знову йде війна. Вона знову вирушає в дорогу, взявши із собою кухаря, який нічого не розповідає їй про Ейліфа. Осінь 1634 року «війна за віру» йде вже шістнадцять років. І кухареві, і Кураж набридло поневірятися, торгівля не йде: людям нічим платити; кухар отримує звістку про те, що його мати померла і залишила йому у спадок маленький шинок; він кличе з собою Кураж, але без Катрін: трьох його трактир не прогодує. Кураж відмовляється покинути дочку. Два роки Кураж і Катрін блукають Німеччиною в обозі війська. Фургон зупиняється на ніч у селянського будинку, і Катрін чує, як три католики вимагають, щоб селянин показав їм дорогу до міста; за ними рухається полк. Катрін піднімає тривогу та гине. Оплакав дочку, Кураж знову впрягається у свій фургон: "Треба знову налагоджувати торгівлю".

• Матінка Кураж
• Катрін, її німа дочка
• Ейліф, старший син
• Швейцеркас, менший син
• Вербувальник
• Фельдфебель
• Кухар
• Командувач
• Військовий священик
• Інтендант
• Іветта
• Потьє
• Чоловік з пов´язкою. Інший фельдфебель
• Старий полковник. Писар
• Молодий солдат. Літній солдат. Селянин. Селянка. Юнак
• Стара жінка
• Інший селянин
• Інша селянка
• Хлопець
• Прапорщик
• Солдати

{{Wiki for school 2021}} Великий драматург, за допомогою своєї п’єси « Матінка Кураж та її діти»,  намагався закарбувати у людській свідомості всю інформацію про безглуздість та безбожність воєнних дій, звернути увагу та поширити в масу свої думки та докази щодо марності цього кровопролиття. В умовах 30-х років «Матінка Кураж»  була своєрідним протестом  проти пропаганди фашистів.  Написана за рік до початку другої світової війни, вперше поставлена за два місяці до віроломного нападу фашистської Німеччини на колишній Радянський Союз, брехтівська «Матінка Кураж та її діти» об'єктивно лунала як п'єса-передчуття, як п'єса-попередження.

Так як Брехт став свідком величезного за масштабами отруєння цілого народу  нацизмом, показав ще одну доволі суттєву сторону війни – війна, як криза масового божевілля. Він зробив доволі невтішний для людства висновок -  якби населення так завзято не підтримувало воєнну політику, фашизм не знайшов би сил самостійно зародитись і поширитись на всю територію.

Матінка Кураж, як головна героїня трагедії – знаходиться в центрі роздумів читача. Ким вона постає в цьому творі – бездушною маркітанткою, яка завжди робить вибір не на користь своїх дітей, чи чуйною матір’ю, якій просто не пощастило з епохою. Це мудра, впевнена в собі жінка, чи нещаслива мама. Впевнено можна сказати лише одне - упродовж усієї драми вона постає перед читачами амбівалентною особистістю, вчинки та слова якої можна характеризувати з обох явних боків.   Її неоднозначна   поведінка провокує до себе таке ж ставлення – відсторонене та неоднозначне.  Анна Фірлінг, яка по суті в змозі захистити своїх дітей, має на це повне право, та не має бажання. І через відсутність такого потрібного бажання робить , або через власну надобачливість, або через відсутність материнського інстинкту, зовсім невірні вчинки,  які призводять до смерті кожної дитини. Анна Фірлінг постає перед нами справжньою служницею війни. Ми не маємо права говорити, що саме війна зробила її розсудливою матір’ю, яка намагається дарувати своїм дітям хоча б матеріальне благополуччя. Як нам відомо, все своє життя Матінка Кураж була людиною, яка  не лише знала, чого хоче від життя,  але й  вміла цього досягати. Війна ніяк не міняє її характер, вона просто кидає її в більш обтяжливі обставини. Та все ж таки війна змушує жертвувати заради себе спочатку спокоєм, а потім і дітьми. Головна вина матері в смерті своїх дітей та, що вона впустила війну не лише в своє життя, але й  в саму себе. Війна перевернула її свідомість, і замість того, щоб рятувати дитину, після смерті брата, Матінка Кураж все одно поспішає поближче до воєнних дій. Незважаючи на німе прохання дочки більш не слідувати за військом, матінка Кураж не знаходить в собі сили завершити цю сторінку свого життя, а знаходить собі, як завжди, лише виправдання.

Афіша вистави «Кураж» (Київський театр на Липках, 2019)

• Прем'єра п'єси відбулась 19 квітня 1941 року в театрі «Шаушпільхауз» (Цюрих). Першою виконавицею головної ролі в п’єсі Брехта «Матінка Кураж та її діти» стала німецька актриса Тереза Ґізе.Цікавим було те, що загалом критика прихильно поставилась до п’єси і цілком її визнала. Але Бертольду Брехту здалося, що люди не зрозуміли головного ідейного змісту твору, тому драматург дописав нові варіанти для перших і п’ятих частин і створив нову,  допрацьовану Матінку Кураж, яка згодом сяяла зі сцени з уже новим, жорстокішим та серйознішим характером.
• 11 січня 1949 року відбулася прем’єра п’єси в новій редакції Брехта в театрі «Берлінер ансамбль» в Берліні. Це була спільна постановка автора з Ерихом Енгелем. Головну роль виконувала Гелена Вайгель, дружина Брехта. Вистава була показана на багатьох сценах Німеччини та світу. Після смерті Б. Брехта у 1956 р, легендарний спектакль був зафільмований. Багато років запис вистави «Матінка Кураж та її діти» вважався втраченим. Тільки у 2020 році, під час всесвітнього карантину, на сайті «Berliner Ensemble» було оприлюднено віднайдений запис.

Постановки на українській сцені

• 2009 — «KURAZH» («Матінка Кураж»); реж. Мирослав Гринишин, худ. Олександр Семенюк (Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка)
• 2013 (учбовий театр) / 2019 (Театр на Липках) — «Кураж»; реж. Олексій Скляренко; сценографія та костюми — Тарас Ткаченко, комп. Андрій Шусть. У виставі використано твори Густава Малера, Мар‘яни Садовської, гурту Ot Vinta!, Бориса Гребенщикова (пластична робота поставлена у 2013 році як дипломна вистава на сцені Навчального театру Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (курс Валентини Зимньої)[2]. Після випуску вистава певний час існувала антрепризно, а з 2019 року стала до репертуару Київського академічного театру юного глядача на Липках[3][4])
• 2015 — «Матінка. Кураж та її діти»; реж. Геннадій Касьянов (Чернігівський обласний молодіжний театр)

Головною проблемою драми – є несумісність материнства і війни як таких, Бертольд Брехт не знімає з Анни Фірлінг провину за смерть своїх дітей. Це можна побачити в тому, що він не дає їй права на прозріння і залишає і далі блукати за солдатами, шукаючи якусь примарну ціль.  Війна і материнство зовсім протилежні поняття, які не мають жодного шансу вжитися разом

Хоча Кураж не бере офіційно участі у війні, та все ж війна її годує. Вона залежна від війни. Її покупці – солдати. Батьки її дітей – солдати. Тому видна чітка залежність матінки Кураж від воєнних дій. Основна її проблема в тому, що вона не може зрозуміти яке хитке та ненадійне її становище. Мудра та відважна жінка, яка ніколи не змовчить, коли їй є що сказати, обережна та в той же час жива вірить всім своїм серцем, що вона зможе забезпечити повністю себе і своїх дітей, що вона подарує їм щасливе майбутнє. Та війна має інші плани на жінку. Вона не в змозі змінити її характер та її життя, наносячи нові й нові удари.

  Тому можна спокійно зробити висновок, що за своєю суттю, жінка і війна взагалі несумісні речі, особливо якщо жінка вступає у відносни з війною не сама..  Талановита та кмітлива Матінка Кураж все ж таки програє гру війні і втрачає своїх дітей.  По суті, вона ними жертвує , так само як і жертвує власною гідністю лише із кон’юнктурних міркувань.

• 1955 — «Матінка Кураж та її діти»; реж. Вольфганг Штаудте (Швеція — Німеччина)
• 1961 — «Матінка Кураж та її діти»; реж. Петер Палич, Манфред Векверт (Німеччина)
• 1965 — «Матінка Кураж та її діти. Хроніка часів Тридцятилітньої війни»; реж. Гаррі Буквиця (Німеччина)
• 1969 — «Матінка Кураж та її діти»; реж. Джо Дуа, Берт Штруйс (Бельгія)
• 1985 — «Дороги Анни Фірлінг»; реж. Сергій Колосов (СРСР)

1. Hans Bunge. Brecht im zweiten Weltkrieg // Neue Deutsche Literatur. — 1962. — Вип. 3. — С. 46 — 47.
2. Брехт Б. П'єси . — К.: Либідь, 2001. — 234 с.
3. Літературознавчий словник-довідник / [Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін.]. — К. : ВЦ"Академія",1997.— 752 с.
4. Бертольт Брехт. Копійчаний роман. Матінка Кураж та її діти. Кавказьке крейдяне коло. — К.: Дніпро, 1973. — С.351 — 431.
5. Антонов Р. Тернистий шлях «Матінки Кураж» // Зарубіжна література. — 2006. — № 7 — 8. — С. 6 — 7.