Мацієвич Костянтин Андріанович

Костянтин (Кость) Андріанович Мацієвич (нар. 18 травня 1873, с. Деремезна, Київська губернія, Російська імперія — пом. 2 квітня 1942, Прага, Протекторат Богемії та Моравії, Третій Рейх) — визначний український державний і громадський діяч, учений-аграрник, дипломат.

Костянтин Андріанович Мацієвич
Народився 18 травня 1873(1873-05-18)
с. Деремезна, Київська губернія, Російська імперія
Помер 2 квітня 1942(1942-04-02) (68 років)
Прага, Протекторат Богемії та Моравії,
 Третій Рейх
Країна  УНР Російська імперія
Національність українець
Діяльність Дипломат
Відомий завдяки член Української Центральної Ради
Alma mater Сільськогосподарський інститут у Ново-Олександрії
Вчителі A. Fortunatovd[1]
Посада Міністр закордонних справ УНР
Термін 1919
Попередник Чехівський Володимир Мусійович
Наступник Темницький Володимир Миколайович
Партія Українська партія соціалістів-федералістів

Біографія

Народився 18 травня 1873 р. у с. Деремезна на Київщині. Походив зі шляхетсько-священицького роду.

Отримав фах агронома — у 1899 закінчив сільськогосподарський інститут в Новоалександрії (нині місто Пулави, Польща), де очолював українську студентську громаду; працював у Полтавському і Харківському сільськогосподарських товариствах, губернським агрономом Саратовського земства. Редагував часописи «Хлібороб» і «Агрономічний журнал», «Сільськогосподарську газету» (в 1907–1915) займався викладацькою діяльністю у Петербурзі.

Член Української радикально-демократичної партії (з 1917 — УПСФ).

У 1917 — член Української Центральної Ради і Малої Ради. З 8 серпня 1917 — товариш (заступник) генерального секретаря земельних справ, один з авторів земельної реформи Української Центральної Ради. Не погоджуючись з ідеєю соціалізації землі, 19 грудня подав у відставку.

В 1918 — працював у Київському губернському земстві, Всеукраїнському союзі земств, член української делегації на мирних переговорах з РСФРР. Був організатором і головою ради Першого Всеукраїнського сільськогосподарський кооперативного союз, відомого під назвою «Централ»[2]. За дорученням Директорії УНР вів переговори з представниками Антанти (1918–1919).

13 лютого — 9 квітня 1919 — міністр закордонних справ УНР в уряді С. Остапенка.

У 1919–1923 — голова дипломатичної місії УНР в Румунії.

В жовтні 1920 Симон Петлюра надав уповноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори і укласти військову конвенцію з урядом генерала Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду.

З 1923 — на еміграції в Чехословаччині. Професор Української господарської академії в Подебрадах.

З 1936 — голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.

Праці

Джерела та література

Література

Примітки
  1. Чаянов А. В. Из области новых течений русской экономической мысли (Труды «Высшей Семинарии с.-х. экономии и политики») // Крестьяноведение — 2018. — Т. 3, вып. 1. — С. 36–37. — ISSN 2500-1809 — doi:10.22394/2500-1809-2018-3-1-34-40
  2. Ніч арештів. Чому ув'язнили Симона Петлюру. www.dsnews.ua. Процитовано 14 листопада 2018.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.