Машталір

Машталі́р[1], також візни́к[2], візни́ця[3], фу́рман[4] (пол. furman, нім. Fuhrmann), розм. ку́чер[5] (нім. Kutscher, від Kutsche, «коч»), хурман[6] — людина, яка править кінним екіпажем. Розташовується на передку, тримає в руках віжки.

Малюнок Т. де Кей Вінанса, 1847

Слово машталір походить через посередництво пол. masztalerz від сер.-в.-нім. ma(h)rstal («стайня»), до якого сходить також і слово «маршал» (первісно так звали королівських конюхів)[7].

У Російській імперії періоду кріпосного права панськими машталірами були частіше за все дворові. Царський візник, як видно з палацових записів, завжди бував із стольників; деякі з візниць згодом робилися наближеними царів і вельми знатними особами, як, наприклад, Борис Петрович Шереметєв[8].

У XVII столітті в Росії була встановлена ямська повинність — візництво на державній службі для поштових перевезень, перевезень чиновників і казенних вантажів; візники отримали назву ямщиків.

Див. також

Примітки
  1. Машталір // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Візник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Візниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Фурман // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Кучер // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Хурман // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  8. Возница // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.