Дворові люди (кріпаки)

Дворові люди, че́лядь кріпаки, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Навіть середньої руки поміщик міг утримувати кілька десятків людей прислуги.

Види дворових

На чолі дворових стояв дворецький. Він був зобов'язаний стежити за порядком у будинку, за подачею страв при обіді. Іноді його називали по-французьки «мажордом».

У штат дворових входили камердинери — кімнатні слуги, в просторіччі — «комардини», «камельдини» тощо
Стременними називалися слуги на конях, що супроводжували господарів під час їх поїздок верхи, в тому числі на полювання.
Козачками називалися хлопчики-слуги в садибі, одягнені в козацький костюм. Козачки зазвичай доповідали господарям про приїзд гостей, бігали з різними дорученнями, розносили частування.
Форейторами (у просторіччі «фалеторами») називалися кучери-підлітки, рідше дорослі люди худорлявої статури, що сиділи верхи на одному з передніх коней запряжки.
У багатьох дворян служили ліврейні лакеї, тобто слуги, одягнені в лівреї — особливий формений одяг з шиттям і галунами.
При виїздах панів супроводжували рослі виїзні лакеї-охоронці гайдуки, що стояли на зап'ятках карети.
Економка, що відала господарством, називалася ключницею. Її іноді називали «панською панею».
Кухарка, яка готувала для панів, називалася «білою куховаркою», для челяді — «чорною куховаркою».
Покоївки, що в очікуванні доручень зазвичай знаходилися в сінях, називалися «сінними дівчатами». У побуті їх грубо називали дівками.
Багаті дворяни іноді також обзаводилися «для забави» людьми чорної раси арапами.
У штат дворових також входили кучери, годувальниці, няні, дядьки (вихователі панських синів).
Приміщення для челяді називалося людська.

Історія

У 1797 вийшов указ Павла I про заборону продажу дворових людей і безземельних селян. У 1858 вийшов указ царя про заборону поміщикам переводити селян у дворові люди. До 1861 р. дворових налічувалося менше 7 % від усіх кріпаків. При звільненні вони не отримували земельний наділ[1].

Див. також

Джерела та література

Посилання

Примітки

  1. Крестьяне // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.