Маїтріпала Сірісена

Маїтріпала Сірісена народився 3 вересня 1951[3] року в Юані на Цейлоні[4]. Його батько — ветеран Другої світової війни Альберт Сірісена, за прем'єрства Д. С. Сенанаяке був нагороджений п'ятьма акрами рисових полів в Полоннаруве неподалік від озера Паракрама-Самудра[5]. Його мати була вчителькою[5].

Маїтріпала отримав освіту у Королівському центральному коледжі Полоннаруви[5][6]. Потім, впродовж трьох років він навчався в Сільськогосподарській школі Шрі-Ланки в Кундасалі в Канді. В 1980 році він отримав диплом в галузі політичних наук Літературного інституту імені А. М. Горького в СРСР[7].

В 15 років зацікавився комунізмом[5], вступив в комуністичну партію Цейлона (маоїстську), в якій тісно співпрацював з генеральним секретарем Нагалінгамом Шанмугатасаном[4]. У 1967 році Маїтріпала приєднався до Молодіжної Ліги Партії свободи в Полоннаруве[5]. Впродовж всієї революції 1971 року, хоча й не брав у ній участі, відсидів у в'язниці[7] в Баттікалоа[4] за сфабрикованими звинуваченнями[3]. Після звільнення і виправдання в 1972 році[3], працював в багатоцільовому кооперативі в Палугасдамі, а також був сільським офіцером[7]. В 1978 році відвідав фестиваль молоді і студентів в Гавані (Куба)[7], однак уряд не давав відпустки і він пішов у відставку з державної служби[3]. У 1979 році став секретарем районної організації партії[7][7], в 1981 році — членом політбюро[5], а в 1983 році — президентом Молодіжної ліги всього острова[7]. В тому ж році відвідав КНР[7].

На парламентських виборах 1989 року, Сірісена як один з кандидатів Партії свободи був обраний у Парламент від округу Полоннарува[8]. С тих пір, він безперервно переобирався впродовж 18 років[5]. На парламентських виборах 1994 року переміг як кандидат від партії «Народний альянс»[9]. Після цього, він був призначений заступником міністра іригації в новому уряді, на чолі якого була Чандріка Кумаратунга[5]. В 1997 році Кумарунга призначила Сірісену на посаду міністра розвитку Махавелі[5]. В серпні 2000 року він намагався стати генеральним секретарем Партії свободи, проте отримав поразку від С. Б. Діссанаяке[10][11], після чого був призначений його заступником[12]. Сірісена переобирався в 2000 році і зберіг свій міністерський портфель[13][14]. В жовтні 2001 року після втечі Діссанаяке в Об'єднану національну партію, Сірісена став генеральним секретарем Партії Свободи[15].

За результатами парламентських виборів 2001 року, Сірісена знову переобрався, однак Народний альянс отримав поразку і він втратив міністерську посаду[16]. В 2004 році Партія свободи разом з Народним фронтом визволення сформувала політичний союз під назвою Об'єднаний народний альянс свободи[17], від якого Сірісена в тому ж році переобрався в парламент[18]. В квітні 2004 року президент Кумаратунга призначила його міністром з розвитку Раджарати в новому уряді[19][20][21], а пізніше він був обраний лідером Палати[22][23]. В червні 2005 року посада Сірісени стала називатись «міністр іригації, розвитку Махавелі і Раджарати»[24][25], і в серпні він пішов у відставку з посади лідера палати[26].

Після президентських виборів 2005 року, обраний президент Махінда Раджапаксе в листопаді призначив Сірісену міністром сільського господарства, охорони довколишнього середовища, іригації і розвитку Махавелі[27][28]. 27 березня 2006 року його власний секретар М. Л. Джармасірі був вбитий невідомими озброєними особами в Аранангауілі[29]. Після перестановок в кабінеті міністрів в січні 2007 року, Сірісена був призначений міністром сільськогосподарського розвитку і аграрних послуг[30][31]. 9 жовтня 2008 року Сірісена був атакований терористом-смертником з угрупування «Тигри звільнення Таміл-Ілама» в районі Борелесгамува в Коломбо[32][33]. В результаті вибуху загинула одна людина і сім отримали поранення[34]. Сірісена був переобраний на парламентських виборах 2010 року і в квітні був призначений міністром охорони здоров'я[35][36][37].

Після спекуляцій в ЗМІ, 21 листопада 2014 року Сірісена зробив заяву, що виходить зі складу уряду[38], і виступить проти діючого президента Раджапаксе на президентських виборах 2015 року як кандидат від загальної опозиції[39][40]. Раджпаксе пізніше зробив заяву, що цей крок став «ударом ножем у спину»[41]. Сірісена аргументував свої наміри тим, що в Шрі-Ланці все контролюється однією сім'єю і що країна рахується до диктатури нестримної корупції, кумовства і порушення панування права[42][43]. У вапидку своєї перемоги, він обіцяв впродовж 100 днів з моменту обрання прибрати виконавче президентство, відмінити суперечливу вісімнадцяту і повернути сімнадцяту поправку, а також призначити лідера ОНП Раніла Вікрамасінгхе на пост прем'єр-міністра[44][45][46].

Сірісена отримав підтримку головної опозиційної партії ОНП, Національного альянсу тамілів[47][48], попереднього президента Чандріки Кумаратунги і кількох депутатів від ОНАС, які пішли разом з ним: Думінда Діссанаяке, Васанта Сенанаяке, Раджітха Сенарате, Раджіва Віджесінха[49][50][51][52]. Після заяви Сірісени про свої наміри, він і кілька інших міністрів, які його підтримали, були звільнені зі своїх посад, виключені з партії свободи[53][54][55], у них забрали службові автомобілі і знята охорона[56][57].

За попередніми підсумками виборів, які були оголошені 9 січня 2015 року — на наступний день голосування, Сірісена отримав 51,3 %, а Раджапаксе — 46,9 %. Не дочекавшись остаточних результатів, Раджапаксе визнав свою поразку і пообіцяв забезпечити «плавний перехід влади за побажанням народу»[58][59][60].

9 січня Сірісена склав президентську присягу перед членом Верховного суду Канагасабапаті Сріпаваном, зауваживши, що не буде у майбутньому балотуватись на другий термін[61]. Сірісена пообіцяв захистити свободу слова, закликав всіх своїх політичних опонентів колишнього режиму повернутись на батьківщину, розпорядився зняти обмеження на діяльність опозиційних вебсайтів, а також пообіцяв зупинити стеження за журналістами і політиками[62][63]. Таким чином, він став 7-м президентом Шрі-Ланки[64] і призначив Раніла Вікрамасінгхена на посаду прем'єр-міністра[65].

Після виборів, на бік Сірісени, якого підтримували 89 депутатів з 225 членів парламенту, перейшли понад 40 парламентарів з партії Раджапакси[66]. В той же час, представник президента Раджітха Сенарате на прес-конференції в Коломбо повідомив про те, що Раджапаксе погодився піти зі своєї посади тільки після того, як головнокомандувач армії і начальник поліції відмовились сприяти йому в збереженні влади, в результаті чого буде проведене розслідування «спроби перевороту»[67][68][69].