Маґнус I Добрий
Маґнус I Добрий (квітень/червень 1024 — 25 жовтня 1047) — король Норвегії (1035—1047) та Данії (1042—1047). Також відомий як Маґнус Чесний та Маґнус Олафссон.
| Маґнус I Добрий | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1035 — 25 жовтня 1047 | ||
| Попередник: | Канут Великий | |
| Наступник: | Гаральд III | |
| ||
| 1035 — 25 жовтня 1047 | ||
| Попередник: | Гардекнуд | |
| Наступник: | Свен II | |
| Народження: |
1024 Норвегія | |
| Смерть: |
1047 Зеландія, Данія | |
| Поховання: | Нідароський собор | |
| Країна: | Норвегія | |
| Релігія: | християнство | |
| Рід: | Список королів Норвегії з династії Інглінгів (Харфаргів) | |
| Батько: | Олаф II Норвезький | |
| Мати: | Алвхільда (поза шлюбом) | |
| Діти: | Раґнхільда (позашлюбна дочка) | |
Біографія
Він був побічним сином короля Олафа II Норвезького (Святого). Коли у 1028 році Олафа було позбавлено влади Канутом Великим, то мати Маґнуса відвезла його з іншими дітьми до Гольмґарда[1][2].
У «Сазі про Маґнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінґи Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослав Мудрого у Гольмґарді. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього аудієнцію.[1]
У 1035 році Маґнус повернувся до Норвегії, де його було короновано, а у 1042 він став королем Данії. У 1047 Маґнус чи то помер, чи то загинув за загадкових обставин.
Старша сестра Маґнуса Інгігерда була другою дружиною князя Ярослава Мудрого.
Примітки
- Войтович Л. Гольмґард… С. 43.
- тривалий час вважали, що до Новгорода на Волхові
Література
- Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247
- Джонс Г. "Викинги. Потомки Одина и Тора. / Пер. с англ. З. Ю. Метлицкой. — М.: Центрполиграф, 2004. 445 с. (рос.)
- Рыжов К. В. «Все монархи мира. Западная Европа». — М.: "Издательство «Вече», 2001. 560 с. (рос.)
- Гуревич А. Я. «Викинги». — М.-СПб.: Университетская книга, 1999. (рос.)