Мейєр Зайдер

Про життя Зайдера на прізвисько Майорчик до Жовтневої революції мало що відомо. Відомо, що до 1920 року він мав один з найвідоміших і респектабельних публічних будинків в Одесі. Зайдер був досить заможною людиною і навіть збирався купувати особняк з видом на Чорне море[1].

У той же час в Одесі діяло більшовицьке підпілля, очолюване Григорієм Котовським. Воно брало участь у нальотах на тюрми і контррозвідку генерала Денікіна, вилучало зброю і переправляло його придністровським партизанам, влаштовували диверсії на залізницях.

Зайдер і Котовський познайомилися при таких обставинах. Одного разу, рятуючись від переслідування, Котовський у формі капітана артилерії зайшов до нього, звернувшись прямо з порога:

Я Котовский. Мне нужен ключ от вашего чердака... (после получения ключа) Вы не видели сегодня никакого капитана. Не так ли?[1]

Зайдер сховав Котовського у себе на горищі. Вночі той, переодягнувшись у цивільне і надівши перуку, спустився і залишив його квартиру, сказавши, що він тепер його боржник.

У 1919 році Зайдер був ад'ютантом у відомого одеського грабіжника Мішки Япончика, був відомий під кличкою «Майорчик». У 1920 році Зайдер став безробітним, позаяк остаточно встановлена в Одесі радянська влада закрила публічний будинок, що належав йому. Упродовж двох років він перебивався випадковими заробітками. У 1922 році Зайдер дізнався, що в Умані розквартирований кавалерійський корпус, яким командував його боржник Котовський, відправився до нього з проханням про допомогу. Котовський допоміг Зайдерові, влаштувавши того начальником охорони Перегонівського цукрового заводу, розташованого поблизу Умані. Зайдер, у свою чергу, допомагав Котовському в облаштуванні побуту його корпусу. Так, його ідеєю було заготовляння шкір котовцями та обмін їх в Іваново на тканини, які йшли на обмундирування. Зайдер, за спогадами очевидців, був дуже вдячний Котовському за допомогу, оскільки знайти роботу на початку 1920-х років було дуже важко, і на біржах праці стояло близько півтора мільйона осіб (станом на 1925 рік).

Тіло Котовського після вбивства

На початку серпня 1925 року Зайдер приїхав до радгоспу Чебанка, де тимчасово мешкав Котовський. Свій приїзд він мотивував тим, що хоче допомогти його родині зібратися в дорогу. Можливо, що Котовський заздалегідь знав про приїзд Зайдера, але не заважав цьому, повністю довіряючи йому.

Увечері 5 серпня 1925 року Котовського запросили на «ватру» в розташованому неподалік від Чебанки Лузанівському піонертаборі, після чого той повернувся додому. Приблизно о 23:00 з нагоди від'їзду Котовського червоні командири, що жили по сусідству вирішили влаштувати йому урочисті проводи.

Куля, випущена вбивцею з револьвера, потрапила Котовському в аорту. Смерть настала миттєво. На постріли прибігли сусіди. Вбивця незабаром з'явився сам. На світанку того ж дня Зайдер був заарештований. Під час слідства і на суді він повністю визнав свою провину, правда, часто змінював свідчення. Так, на слідстві він стверджував, що застрелив Котовського з ревнощів, а на суді заявив, що вбив його тому, що той не підвищив його службовими сходами. Суд відбувся у серпні 1926 року. Зайдер був засуджений до 10 років позбавлення волі. З вироку були виключені пункти звинувачення у співробітництві з румунськими спецслужбами.

Покарання Мейєр Зайдер відбував у харківському будинку попереднього ув'язнення, незабаром він вже став завідувачем тюремного клюбу, був переведений на безконвойну систему утримання й отримав право вільного виходу з в'язниці до міста. У 1928 році, не просидівши у в'язниці і трьох років, Зайдер був звільнений умовно-достроково за зразкову поведінку. Після звільнення він влаштувався на роботу зчіплювачем залізничних вагонів.

Восени 1930 року 3-я Бессарабська кавалерійська дивізія, розквартирована в Бердичеві, святкувала десятиріччя свого бойового шляху. З нагоди ювілею мали відбутися свято і маневри, на них були запрошені ветерани дивізії, в тому числі і вдова Григорія Котовського — Ольга Петрівна, що колись служила лікарем у його бригаді. Одного разу ввечері до неї прийшли три її колишніх товариша по службі і сказали, що Мейєр Зайдер засуджений ними до смертної кари. Котовська намагалася їм заперечувати, кажучи, що Зайдер — єдиний свідок вбивства її чоловіка, і вбивати його в жодному разі не можна, але її доводи не переконали змовників. Маючи намір перешкодити їм, Котовська звернулася до командира дивізії Мишуку і політвідділу дивізії.

Незабаром стало відомо, що Мейєр Зайдер був убитий в Харкові, неподалік від місцевого залізничного вокзалу. Труп був виявлений на полотні залізниці. Ймовірно, що, задушивши його, ліквідатори кинули Зайдера на рейки в надії зімітувати нещасний випадок, але поїзд запізнився, і їх план провалився. Як згодом вдалося встановити, вбивство скоїли три кавалериста, які служили разом з Котовським — Стригунов, Вальдман і третій, особистість якого так і не відома досі. Вбивці Зайдера засуджені не були. За спогадами сина Котовського Григорія Григоровича, головним організатором вбивства Зайдера був одесит Вальдман, в 1939 році він був розстріляний по зовсім іншій справі[2].

Досі багато дослідників вбивства Котовського переконані, що Зайдер був не єдиним і не головним злочинцем, а діяв під чиїмось керівництвом. Матеріали про вбивство Котовського були засекречені.[3]