Мерлін

Ме́рлін (англ. Merlin) — віщун та мудрець у «легенді про короля Артура»; вчитель та вірний помічник короля Артура, національний герой Англії, як і той[1]. Мерліна віднайшов король Вортігерн (якому Мерлін служив з примусу); а потім — Мерлін став підтримувати Утера (батька Артура).

Едвард Берн-Джонс «Мерлін та Німує»
Мерлін
англ. Merlin
Діяльність пророк, чарівник, алхімік

Епіграф

Уперше ім'я «Мерлін» використав Гальфрід Монмутський:

«Мерліна віщого — музу дивацьку — хочу співати; та безумство його…
В царстві владик багатьох — виміряв довгії роки
Славний британець Мерлін, що вславивсь по цілому світу.
Був він король та пророк : правив народом гордим деметів;
Й провіщував долю монархам» (Гальфрід Монмутський, «Життя Мерліна», 1-2, 19-22).

Етимологія

Важливо те, що у Мерліна є декілька імен:
1) Форма «Амброзій» вперше зустрічається у «першого бриттського історика» Гільдаса (твір «Про розорення й завоювання Британії», написаний в 516—547):
— „Амброзій (Емріс) Авреліан або Аврелій — герой безлічі бриттських легенд, що правив «королівством Логрів» після Вортігерна у другій половині V ст. Відомості про нього взяті у Гільдаса, але той каже, що батьки Амброзія «носили пурпур». Можливо, вони належали до роду одного з бриттських тиранів, який привласнив звання імператора. Беда Високоповажний більш обережно повідомляє про «царське ймення й гідність» (regium nomen et insigne)“.[2]
2) У Неннія в «Історії бриттів» (написана в 831 році) вперше зустрічаються форми «Ембреіс Гулетік», «Емріс; Emrys» :
— «Моє ім'я Амброзій, або, кажучи по-іншому Ембреіс Гулетік — 'Гулетік' по-бриттськи — 'вождь', 'голова'» (Ненній, «Історія бриттів», 42); «Амброзій» (Ненній, «Історія бриттів», 31);
— «У підніжжя Херерскіх гір (Сноудон), там, де хотів збудувати свій замок Гвортігірн, колись існувало римське укріплення, яке бритти називали 'Dinas Emrys' = 'фортеця Амброзія'»(Ненній, «Історія бриттів», 42);
— „З образом прославленого Мерліна пов'язаний знаменитий Стоунхендж, який по-валлійська називається «Роботою Емріса», а Емріс — уельське ім'я Мерліна“.[3]
3) «Мірддін» (англ. «Myrddin») — одне з «кельтських імен Мерліна в Британії».
4) «Борс» — в легендах Артурівського циклу — одне з імен Мірддіна, яке вперше зустрічається в «Смерті Артура» Мелорі (глави 23, 25).
5) Латинський варіант «Merlinus» з'являється у Гальфріда Монмутського в «Житті Мерліна».

Пояснення багатоіменності Мерліна

Така багатоіменність Мерліна — вимагає пояснень. Найпоширеніший «недолік пояснень» — коли розглядають кожне з імен «окремо від інших». А бажано було б — дати для усіх імен якесь «спільне пояснення», бо ж це «єдиний персонаж, а не конгломерат з багатьох легенд».

І от «Готська гіпотеза, пояснююча походження легенди Артура»[4] — стверджує, що «усі ймена Мерліна» просто вказують на нього як на людину за національністю «маріел-мордва або прусс» (ці народи змішувалися в Прибалтиці, та займали «північ та центр сучасної Росії») :

  • «Мерлін» та «Мірддін» (ці два найпоширеніші ймення Мерліна) — мовляв, споріднені з «Йордановими назвами народів з готської імперії IV ст.», які навіть написані у Йордана поруч : «Merens, Mordens»[5][6] = «марійці, мордва». Ще більш близькою до «Мерлін» є самоназва «країни марійців» : «Марій Ел» (так зараз називається їх автономна республіка у складі Російської федерації). Отже, з «Марій Ел» та вказаного «meren» — утворилося : «Merlin». Аналогічно з «Morden» = «мордва» виникло : «Mirddin». Народи «Марій Ел» та «мордва» — сусідні фіно-мордовські народи.
  • «Борс» (рідкісне ймення Мерліна) — мовляв, походить від «Боруссія» (новолатинська назва «Пруссії») ; тобто вказує на пруссо-литовців, як «нарід, який найбільш близький фіно-мордово-марійцям» (наприклад, у Прибалтиці є й пруссо-литовські Литва-Латвія; й фіно-мордовська Естонія).
  • «Емріс; Emrys», «Ембреіс Гулетік», «Амброзій» — вказують на Мерліна як «кімера; кіммерійця» (антична «Кіммерія» це територія сучасної України та «східної Європи взагалі», яку перед слов'янами саме й населяли «фіно-мордовські народи»; також «Кіммерія» це одна з античних назв Уельса).

Британські пояснення «багатоіменності Мерліна»

«Дослідники С. Блек та С. Ллойд»[7] — роблять підсумковий висновок, що :

  • ім'я «Мерлін» варто трактувати як «латинізовану форму для первинного Мірддін»;
  • ім'я «Емріс» варто трактувати як «помилку писаря» при переписуванні імені «Мірддін, Мерлін»;
  • про ім'я «Борс» — пояснень нема, з огляду на неможливість пов'язати його з «Мірддін, Мерлін»;
  • намагаються пояснити лише ім'я «Мірддін»[8]:

— в старовинному джерелі[9] зазначено : „Аж до того часу — він (Мерлін) звався «Ан ап и Ллейан», а після того отримав ім'я Мердін, бо знайшли його в Каер Вірдін“[10]. Тобто виводять «Мірддін» з «Вірдін», указуючи, що «m» та «f» в валлійській мові переходять одне в одне; а назва «Каер Вірдін» означає «місто міріадів», бо його будували «міріади людей» (а валлійською мовою «myrddyn» = «міріади»). Але все це звучить не переконливо.

У підсумку, «британські дослідники» визнають неможливість логічного пояснення «багатоіменності Мерліна», окрім як «описка в книзі» :
— „Ця плутанина — понад 1200 років (з сторіччя в сторіччя) примушує вчених винаходити інших Мерлінів, щоб вирішити проблему — що дало в підсумку «понад чотирьох різних Мерлінів»! Ми знаємо, що «Historia Brittorum» (Гальфріда) являє собою «компіляцію ранніх джерел»; тож було б простіше пояснювати цю плутанину як «помилку писаря», аніж придумувати все більш штучні методи її пояснення, створюючи чергові непорозуміння“[11].

Народження Мерліна

Походження Мерліна, як і життя, оповите міфами. Згідно з одними джерелами, його мати була однією з найчистіших і найдобріших дівчат за історію людства, і зло ніколи не народжувалося в її душі. Диявол шукав шляхів до неї, але не знаходив. Одного разу її сестра, зла жінка і повна їй протилежність, прийшла додому п'яною (з коханцем) й почала несправедливо лаяти й ображати сестру. Дівчина розгнівалася, відкривши тим самим свою душу злу, й диявол оволодів нею. Так був зачатий Мерлін. Під час вагітності вона благала Бога, щоб він помилував її та дитину, а також зверталася за допомогою-порадою до свого духівника-священика Блеза. Блез вирішив, що слід «охрестити Мерліна, відразу по його народженню» — охрестивши Мерліна, Блез знищив «всю темну спадщину Мерліна», але у Мерліна залишилися надзвичайні «здібності мудреця й провидця».

Діяння Мерліна

«Легенда про короля Артура» написана Мерліном та Блезом

Сама «легенда про короля Артура» повідомляє, що її написав «мудрець-відлюдник Блез» — на прохання Мерліна, під диктовку і за розповідями Мерліна. І Мерлін провістив Блезу пророцтво, що : „Ця твоя книга про славетного короля Артура — буде на всі часи «найулюбленішою книгою у світі»“.

Мерлін та Артур

Найповнішим зібранням епізодів з легендарного життя Мерліна зазвичай прийнято вважати книгу сера Томаса Мелорі «Смерть Артура». Мерлін є там наставником-ментором майбутнього короля Британії Артура, сина короля Утера Пендрагона та леді Ігрейни, який був зачатий «Утером, якого Мерлін перетворив на чоловіка Ігрейни» (так по Мелорі). В нагороду за цю послугу — Утер віддає Мерліну народженого Артура, якого Мерлін й виховує.

Коли Артур досяг віку шістнадцяти років, Мерлін радить йому брати участь у змаганні за старовинний меч в камені. За відомими переказами : той, хто зможе отримати цей меч з каменю, призначений об'єднати всю Британію (цей меч — ще не Екскалібур, з яким його часто плутають). Екскалібур потрапляє в руки Артуру в одному з наступних епізодів — Мерлін чарами викликає «Володарку Озера», яка дарує Артуру Екскалібур. Після смерті Артура — меч повертається «Володарці Озера».

Смерть Мерліна описується в епізоді з Морганою — злою чаклункою, одвічною противницею лицарів Круглого Столу. Вона зачаровує Мерліна, занурюючи його у вічний сон, довідавшись його таємниці з допомогою дівчини Німує. Згідно з легендою, Мерлін "спить десь під пагорбом" (Король під горою) вічним сном, але ще може прокинутися.

Однак є й інші легенди, згідно з якими Мерлін ув'язнений в колону. Володарка Озера, в яку Мерлін був закоханий, обдурила його і, створивши чарівну колону з повітря, навіки ув'язнила в ній Мерліна.

Прокляття Мерліна саксам

За легендою, після смерті Артура, сакси все-ж-таки захопили Британію, й Мерлін прокляв саксів, передбачивши падіння Білого Дракона (символ саксів). Так чи інакше, «прокляття Мерліна» збулося під час битви при Гастінгсі, коли Вільгельм Завойовник вбив останнього саксонського короля Гарольда.

Мерлін в літературі
  • Уперше Мерлін згадується в «Історії бриттів» (лат. «Historia Regum Britanniae») та в поемі «Життя Мерліна» («Vita Merlini») Гальфрида Монмутського. Можливо, персонаж-ім'я «Мерлін» виникло від поєднання рис двох легендарних героїв: «Мірддіна Віллта»[12] (Myrddin Wyllt), відомого також як Merlinus Caledonensis; та «Амвросія Ауреліана» (Aurelius Ambrosius). У результаті виник персонаж, якого Гальфрид назвав «Мерліном Амброзієм».
  • В італійських Новелліно XIII сторіччя — ім'я Мерліна зустрічається кілька разів (новели 25, 66, 70). Новела 70 має підзаголовок «Пророцтво Мерліна».[13]
  • Французький роман Роберта де Борона (бл. 1200).
  • Сер Томас Мелорі, «Смерть Артура» (Sir Thomas Malory, «Le Morte d'Arthur»), 1470.
  • У Велесовій Книзі, літературному фальсифікаті, створеному істориком-аматором. згадується«мудрець, провидець майбутнього» Ілар з кримського міста Сурож (він провіщує «перетворення Русі на велетенську державу» й зменшення Греції). Й це ймення «Ілар» — вказує саме на його національність. Причому під народом «ілари, ільмери, ільми» — Велес Книга розуміє саме „фіно-мордовців, які займали територію сучасної «Центральної та Північної Росії, аж до Новгорода та Балтійського моря» — до приходу туди слов'ян“, окрім того, книга вказує, що руси інколи називали «ільмерами» частину литовців, які жили біля Балтійського моря (тобто в Пруссії). Тобто такого Ілара — могли називати : «марій ел», «мордвин», «борусс-прусс», «кімер» — усі ці імена ми й бачимо в «легенді про короля Артура».

Див. також

Примітки
  1. Seal, Graham. Encyclopedia of Folk Heroes. ABC-CLIO, 2001. 347 pages eBook ISBN 978-1576072165 (англ.)
  2. Беда Достопочтенный, «Церковная история народа англов», I, 16 (прим. 140). Пер. В. В. Эрлихман. — Санкт-Петербург, 2003.
  3. Легенды о короле Артуре (пересказ Ендрю Ленга, 1844—1912) : Пер. з англ. М. Виноградовой/ Составитель Н. Будур. — М. : Эгмонт Россия Лтд.,2000. — 254с. — С.9.
  4. Карнаух А. Л. Авалон, готская история. — Днепропетровск : Академия истории, 2010. — 276 с. — С. 153-157.
  5. Иордан, «О происхождении и деяниях гетов» ("Гетика")/Перевод Е. Ч. Скржинская. М., 1960.(рос.)
  6. Иордан, «О происхождении и деяниях гетов» ("Гетика")/Перевод Е. Ч. Скржинская. М., 1960. (рос.) (лат.)
  7. Блейк С., Ллойд С. «Ключи от замка Грааля». — М.: Вече, 2006. — 384 с. (Blake Steve, Lloyd Scott. «The Keys to Avalon». — London: Rider/Ebury Press, 2003). — С. 99.
  8. Блейк С., Ллойд С. «Ключи от замка Грааля». — М.: Вече, 2006. — 384 с.— С. 99.
  9. Роберт Уейс, «Роман про Брута» (Wace, «Roman de Brut»), виданий 1155 року як переклад Гальфрідової «Історії королів Британії» з латини на «нормандську французьку мову».
  10. Блейк С., Ллойд С. «Ключи от замка Грааля». — М.: Вече, 2006. — 384 с. — С. 99.
  11. Блейк С., Ллойд С. «Ключи от замка Грааля». — М.: Вече, 2006. — 384 с. (Blake Steve, Lloyd Scott. «The Keys to Avalon». — London: Rider/Ebury Press, 2003) — С. 333.
  12. Журнал "Вокруг Света", Москва, № 6 (2825), червень 2009.
  13. Новеллино (Il novellino). Издание подготовили М. Л. Андреев, И. А. Соколова. Серия «Литературные памятники». — М., Наука, 1984.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.