Віщун
Віщу́н (віщун[1], відун[2]; жін. — віщунка[3]; церк.-слов. вѣщокъ) — мудрець, пророк. Слово часто виступало синонімом волхва, що має схоже походження.
Етимологія
Староукраїнське церк.-слов. вѣщокъ походить від церк.-слов. вѣщий (пророчий) і має відповідники в багатьох слов'янських мовах: укр. віщий, рос. вещий, біл. вешчы, пол. wieszcz, чеськ. věští, словац. vestec, болг. вешт, словен. véšč від праслов'янського *věstjь (věstjo; мудрий) від *věděti (знати).
Староукраїнське церк.-слов. вѣщокъ (старопольське wieszczek) в джерелах XVI-XVIII іноді позначало знахаря, але здебільшого вказувало на віщуна, провісника, провидця. Також широко представлені паронімічні пари:
- церк.-слов. вѣщанїє (проповідь, повчання) — церк.-слов. вѣщєнє, церк.-слов. вѣщованє, церк.-слов. вѣщованїє (віщування, пророцтво, чаклування)
- церк.-слов. вѣщатєль (вісник, провісник) — церк.-слов. вѣщок (віщун, провісник, провидець; знахар)
- церк.-слов. вѣщати (говорити, оповідати; заповідати) — церк.-слов. вѣщовати (віщувати, пророкувати).
Також в джерелах наявні споріднені слова: церк.-слов. вѣщба, церк.-слов. вѣщєба (віщування, пророцтво, чаклування); церк.-слов. вѣщая нєвѣста (ворожка); церк.-слов. вѣщка (старопольське wieszczka; віщунка, пророчиця), церк.-слов. вѣщокъ звѣздный/церк.-слов. вѣщшь звъздъ (віщун, астролог).
Зараз віщун/віщунка вважаються застарілими, проте збереглися в південно-західному говорі української мови і степових говірках: віщун (знахар), віщунья (знахарка.)
Функції віщунів
Віщуни асоціюються з волхвами, тому крім передбачення майбутнього їм початково приписувалася здатність ворожити, переконливо говорити, лікувати, обов'язок приносити жертви. Але «відання» розумілося більш широко, як корисне знання, дане божеством, тобто не всі віщуни були волхвами[4][5].
Див. також
Примітки
- Віщун / Російсько-українські словники r2u.org.ua
- ВІДУН – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 10 листопада 2016.
- А. Н., Афанасьев. Поэтические воззрения славян на природу (рос.).
- Афанасьев, А. Н. (1851). Ведун и ведьма (рос.). с. 9.
- Афанасьев, А. Н. Славянские колдуны и их свита (рос.). с. 161.
Джерела
- Українська література. Словник (укр.)
- Українська міфологія / Упорядник Валерій Войтович. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.; іл. ISBN 966-06-0273-1.
- Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — 400 с. — ISBN 978-966-02-5048-2.
Література
- Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 102
- «Словарь української мови» за ред. Бориса Грінченка, т. 1, с. 243.
- Григорій Дьяченко. «Полный церковно-славянский словарь», М.: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993. с. 117
- Галина Лозко. Віщуни; Вогнепоклонство; Волхви та ін. // Релігієзнавчий словник. — К.: Четверта хвиля, 1996 с. 65
Посилання
- Віщуни // Українська Релігієзнавча Енциклопедія