Мері Елізабет Барбер

Мері Елізабет Бавкер народилася в Саут-Ньютоні (Вілтшир) 1818 року. Вона була дев'ятою дитиною (і першою донькою) в родині Майлза Бавкера, фермера і скотаря, і його дружини Анни-Марії. 1820 року, незабаром після народження Мері, її сім'я приєдналася до числа британських поселенців у Капській колонії (Південна Африка), оскільки уряд пообіцяв виділити кожному осілому, старшому від 18 років, по сто акрів землі. Бавкери оселилися в Олбані, поблизу Грейамстауна. Незабаром Бавкер-старший заснував там фермерську школу для власних дітей і дітей працівників ферми. У школі, серед інших предметів, викладалася історія природи; крім того, діти вивчали місцеву природу, ведучи спостереження за рослинами і тваринами[3]. Головним учителем Мері став її старший брат Джон, під чиїм керівництвом вона вивчала місцеві мінерали і копалини. Кілька братів Мері згодом стали натуралістами і колекціонерами археологічних артефактів[3][4].

Інтерес Мері до природничих наук особливо зріс, коли вона прочитала книгу «Види південноафриканських рослин» Вільяма Генрі Гарві — першу значну працю в галузі ботаніки, видану в Південній Африці. У ній автор просив читачів надсилати йому зразки рослин, знайдених у їхній місцевості, щоб він міг написати повноцінний огляд флори Капського півострова. Мері вступила з науковцем у листування, посилаючи йому насіння і зразки рослин, що Харві згодом відзначив у своїй Flora Capensis. Їхнє листування тривало майже три десятиліття, і за цей час Мері надіслала Гарві близько тисячі зразків із супровідними нотатками. На її честь і на честь її брата Джеймса Гарві назвав деякі роди і види описаних ним рослин[3].

1842 року Мері Бавкер вийшла заміж за Фредеріка Вільяма Барбера, фермера, який мав хімічну освіту. Це був період постійних конфліктів між британськими поселенцями і місцевим населенням, і чоловік Мері часто відлучався, беручи участь у боях. Мері, залишаючись сама з малими дітьми, продовжувала займатися ботанікою, а також захопилася спостереженням за птахами. Пізніше, під впливом брата Джеймса, вона також почала цікавитися ентомологією, зокрема, африканськими метеликами. 1863 року вона познайомилася з ентомологом Роландом Трайменом , який тоді працював у Південній Африці і збирав матеріал для книги про місцевих метеликів, за участю Джеймса Бавкера. Мері приєдналася до роботи як ілюстратор і протягом декількох років створювала замальовки метеликів, гусениць і лялечок, частину яких згодом використано як ілюстрації до праці «Південноафриканські метелики», опублікованої в Лондоні 1887 року за подвійним авторством Трайм і Бавкера[3].

Продовжуючи також вивчати місцеві рослини, Мері Барбер не раз надсилала зразки в Ботанічні сади К'ю. 1885 року почалася її співпраця з Джозефом Гукером, яка тривало протягом наступних трьох десятиліть. Завдяки Гукеру про наукові досягнення Мері стало відомо в Британії. 1866 року Гукер опублікував у Curtis's Botanical Magazine зроблену нею замальовку рослини Brachystelma barberiae, названої Гарві на її честь. Гукер також ознайомив з роботами Мері Чарлза Дарвіна, який порекомендував до публікації її роботу про запилення бджолами-теслями вічнозеленої рослини Duvernoia adhatodoides і, пізніше, її спостереження про варіативність забарвлення гусениць і лялечок метелика Papilio nireus. Роботу Мері про рід Aloe опубліковано в журналі Королівського садівничого товариства. Останньою роботою Мері стала опублікована посмертно стаття про стапелії: Мері особливо цікавилася цим родом сукулентів, і їй належить заслуга відкриття двох нових видів роду (Stapelia glabricaulis і Stapelia jucunda[4])[3].

Виявлення 1867 року алмазів у долині річок Вааль і Оранжевої привабило в цю область безліч людей, зокрема й Фредеріка Барбера. Мері з синами приєднались до нього. У цій місцевості вона зацікавилась геологією та археологією і почала збирати скам'янілості й доісторичні артефакти (скребки, наконечники списів тощо), які потім передала в Південноафриканський музей. Вона також написала серію статей про умови життя і побут видобувачів алмазів. 1872 року засновано Південноафриканське філософське товариство, і Мері отримала запрошення стати його членкинею. Згодом у виданнях товариства опубліковано дві її роботи[5].

1879 року алмазна ділянка Барбера повністю виробилась, і він, щоб змінити обстановку, вирушив у Англію. Мері залишалася в Кімберлі ще два роки, а потім продала власність. Протягом наступних років вона жила взимку з братом Джеймсом у Дурбані, а літо проводила з синами, які стали успішними золотошукачами. 1882 року Мері обрано членом-кореспондентом Віденського орнітологічного товариства. 1889 року вона, разом з синами, возз'єдналася з чоловіком в Англії, і деякий час Барбери подорожували Європою, після чого повернулися в Південну Африку. Фредерік Барбер помер 1891 року; Мері пережила його на вісім років і померла в будинку дочки в Пітермаріцбурзі 4 вересня 1899 року[5].

На честь Мері Барбер названо рід рослин Barberetta. Зібрані нею зразки рослин зберігаються в музеї Грейамстауна, в Трініті Коледжі в Дубліні і в колекції Ботанічних садів у К'ю[5].

• Mary R. S. Creese, Thomas M. Creese. Ladies in the Laboratory III: South African, Australian, New Zealand, and Canadian Women in Science: Nineteenth and Early Twentieth Centuries. — Scarecrow Press, 2010. — P. 9—12.

• C. Plug. Barber, Mrs Mary Elizabeth. S2A3 Biographical Database of Southern African Science (англ.).