Минай

У письмових джерелах XIII—XV ст. село відоме під назвою Нінай (Ninaj). Лише з XVI ст. почали вживати назву Минай, яка витіснила первісну Нінай.

З другої половини XIII ст. село належало шляхтичам Феліцію, Егедію, Яну, про що йдеться в грамоті від 1273 року.

1427 року жителів Минаю було оподатковано від 13 порт. У XVI-му ст. значно скоротилась кількість селянських господарств. 1599 року в Минаї нараховувалося 5 залежних господарств та садиба землевласника.

У другій половині XVIII ст. в селі було дві церкви — кальвіністська та греко-католицька. Це є свідченням того, що в селі тоді жили мадяри та русини.

21 грудня 2018 року парафія УПЦ МП Першомученика архідиякона Стефана приєдналась до Православної Церкви України[1].

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2184 особи, з яких 1054 чоловіки та 1130 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3088 осіб.[3]

У 2003 році у селі відкрито завод ТОВ «Ядзакі Україна», дочірньої компанії корпорації Ядзакі з виготовлення схемних джгутів для автомобілів. Товариство є одним з найбільш ринкоутворюючих на ринку праці Ужгородського району.

У селі Минай проводить домашні матчі футбольний клуб «Минай», який заснований 2015 року. У сезоні 2018/2019 виступав у Другій лізі чемпіонату України. У сезоні 2019/20 став переможцем першої ліги чемпіонату України та підвищився до прем'єр ліги.

Біля села розташована Ужгородська греко-католицька богословська академія імені Теодора Ромжі. У селі розташована православна парафія Першомученика архідиякона Стефана.

Також є греко-католицька парафія.

Історія грекокатолицької Церкви св. Петра і Павла (1908 р.)

У 1754 р. в Минаї ще не було церкви. Пізніше збудували дерев'яну церкву, яка стояла до спорудження при головній дорозі стрункої мурованої базиліки. Основний камінь освятив 12 липня 1908 р. о. Іван Якович. Багато зусиль доклав також о. Олексій Дулишкович. Будівництво обійшлося в 20 тисяч корон (600 корон подарував Іоан Кабацій), зібраних і по сусідніх селах. Розписи в храмі виконав Бейла Мігалі у 1913 р., коли куратором був Іван Петер. У 1944 р. в селі було 108 римо-католиків, 203 греко-католики та 98 реформатів.

З приходом радянської влади, у 1949 р. храм закрили, а у 1963 р. її було знято з реєстрації діючих храмів і перетворено на склад. Вежу розібрали, дзвони вивезли, вікна замурували, а до бічних фасадів прибудували додаткові приміщення. З 1990 р., з відновленням греко-католицької церкви велися роботи з відновлення церкви, очолювані о. О. Леґезою — капеланом Ужгородського катедрального собору. Майстри відбудували зруйновану вежу, добудували закристію, виготовили 4 нові престоли та лавиці. У 1992 р. художник Федір Лащак з сином Дмитром реставрували малювання в інтер'єрі. Іконостас не встановлювали. 12 липня 1995 р. відбулося посвячення оновленого храму. Церква та греко-католицька релігійна громада села належить до Мукачівської греко-католицької єпархії.

• Данилюк Дмитро Дмитрович (1941—2020) — український історик, похований на цвинтарі в селі[5].