Минко Василь Петрович
Васи́ль Петро́вич Минко́ (14 січня 1902, Минківка, Валківський повіт, Харківська губернія — 30 січня 1989) — український прозаїк, автор сатиричних драматичних творів для масового глядача. Журналіст. Член Спілки селянських письменників «Плуг».
| Василь Петрович Минко | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Під час перерви III з'їзду НСПУ (1954 р.) | |||||
| Народився |
14 січня 1902 с. Минківка, Валківський повіт, Харківська губернія, Російська імперія | ||||
| Помер | 1989 | ||||
| Національність | українець | ||||
| Діяльність | письменник | ||||
| Жанр | нарис, оповідання, повість | ||||
| Партія | КПРС | ||||
| Нагороди |
| ||||
|
| |||||
Біографія
Після окупації УНР більшовиками, Василь Минко був обраний членом волосного ревкому, потім виконкому. Завідував відділом народної освіти, а потім земельним відділом.
Учився в ремісничому училищі, на робітфаці Харківського сільськогосподарського інституту і в Харківському Інституті Народної Освіти (1929—1931), який не закінчив.
Писати почав ще в Минківці. Компонував невеличкі п'єси-агітки, сам ставив і грав у них. Деякі з них: «Купала», «Лісові круки», «Ой у полі жито», «Пастушкові пригоди», «Герої буднів» пізніше були надруковані.
В 1924 році виступив у пресі з п'єсами для самодіяльного театру, а з 1927 р. — пише нариси, оповідання, повісті. Був членом «Плугу».
Учасник Німецько-радянської війни. Був літературним співробітником газети 4-ї повітряної армії. Був нагороджений двома орденами Червоної Зірки.
В журналі "Перець" №1 за 1977р розміщено дружній шарж А.Арутюнянца , присвячений 75-річчя В.Минка.[1]
Твори
Збірки нарисів і оповідань
- «Люди повітря»
- «Беладонна»
- «Лісова бувальщина»
- «На переправі»
- «Мій земляк»
всі — (1928—1933)
Повісті
- «Штурмівці» (1931)
- «Ярина Черкас» (1936) — у травні 1939 всі виявлені книжки вилучені і знищені — «в книжці говориться про перекручення при колективізації, але зовсім не згадується про листа товариша Сталіна „Запаморочення від успіхів“ у боротьбі з цими перекрученням. Автор не показує справжнього обличчя сільської бідноти, її прагнення до радянської влади. Художня цінність книжки на дуже низькому рівні»[2]
- «Творці краси» (1937)
- «Над річкою Хоролом» (1949)
- «Ясні зорі» (1951)
Книжки подорожніх нарисів
- «В народній Німеччині» (1956)
- «Намасте, Індіє» (1957)
- «Грецькі етюди» (1958)
- «Дніпро тече в комунізм» (1962)
Автобіографічні повісті
- «Моя Минківка» (1962, 1969)
- «Червоний Парнас» (1972)
- «Їхав козак на війноньку» (1979)
Книжки спогадів
- «З пером, як з багнетом» (1981)
Комедії
- «Не називаючи прізвищ» (1952)
- «Мовчати заборонено» (1955)
- «На хуторі біля Диканьки» (1958)
- «Соловей у міліції» (1962)
- «Жених з Аргентини» (1960)
- «Давайте не будемо» (1962, 1983)
- «Комедія з двома інфарктами» (1967)
- «На душу населення» (1970)
- «Увага, Какаду!» (1972)
- «Притча про шлагбаум» (1976)
- «Його величність — коровай» (1978)
Вибрані твори в 2-х т. (1981)
Василь Минко зробив дві книжки літературних записів від імені двічі Героїв Соціалістичної Праці — Федора Дубковецького «Здрастуй, Завтра» і Макара Посмітного «В Чорноморських степах».
Література
- Письменники Радянської України. 1917—1987: Біобібліографічний довідник/ Упорядники В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К.: Рад. письменник, 1988. — 719 с.
- Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник /Упорядник Олег Килимник. — К.: Рад. письменник, 1960. — 579 с.
Посилання
- Минко Василь Петрович // ЕСУ
- Минко Василь Петрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 210-211.
Примітки
- Журнал перець 1977 01. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 6 квітня 2021.
- Інститут історії України (11 травня)