Мирнівка (річка)
Мирнівка — річка в північній частині степового Криму, довжиною 15 кілометрів з площею басейну 270 км²[1]. Витік Мирнівки знаходиться в районі села Вишняківка Красногвардійського району, на висоті 18 м[2], протікає по території Джанкойського району в північно-східному напрямку. На північній околиці Джанкою приймає справа єдину значну притоку — річку Степову, впадає, приблизно за 3 км на північ від села Митюрине[3], в сумісний заболочений лиман-солончак Сивашу, утворюючи своєрідний естуарій (Керлеутська заплава[2]) з річкою Побєдна (лагунно-заливний тип без вираженої гирлової ділянки[4]). Річка, практично, на всьому протязі каналізована, створено кілька водосховищ[5][6], у схемі Північно-Кримського каналу носить назву ГК-4 (гідроколлектор № 4), по якому скидається в Сиваш до 60 млн м³ води на рік[7].
Мирнівка | |
---|---|
| |
45°37′12″ пн. ш. 34°13′48″ сх. д. | |
Витік | Вишняківка (Красногвардійський район) |
• координати | 45°37′12″ пн. ш. 34°13′48″ сх. д. |
• висота, м | 17 |
Гирло | Сиваш |
• координати | 45°48′07″ пн. ш. 34°31′04″ сх. д. |
Країни: |
Україна Автономна Республіка Крим |
Регіон |
Республіка Крим Автономна Республіка Крим |
Довжина | 15 км |
Площа басейну: | 270 км² |
Притоки: | Степова |
Ідентифікатори і посилання | |
код ДВР Росії | 21020000112106300002780 |
Медіафайли у Вікісховищі |
За доступними джерелами, раніше маловодна балки — нинішня річка — назви не мала і водотоком не була: згідно «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», існування в балці сучасної річки селища Отар та Джоргун розташовувалися при колодязях [8]. Лише після перейменування села Джургун в Мирновку, в 1860-х роках[9], назва закріпилася і за балкою. Початок водотоку знаходився, приблизно, за 1,2 км на північний захід від Мирнівки[10], стік сильно залежав від наявності або відсутності опадів: максимум — 45,3 м³/с, був зафіксований в 1939 році. Після відкриття в 1966 році Північно-Кримського каналу кількість водотоків (в основному, скидного типу) сильно зросла і тепер навіть визначити місце витоку проблематично — мережа невеликих каналів тягнеться на південь в околиці села Калініне Красногвардійського району[11].
Примітки
- Річки. Джанкойське управління водного господарства. Процитовано 12 вересня 2013.
- Современные ландшафти Криму й суміжних акваторій. Стор. 230. Е. А. Позаченюк. Процитовано 2 березня 2014.[недоступне посилання з квітня 2019]
- Устя на картах
- 09-09-21.pdf Р.Я. Міньковська. Типізація морських гирл річок України. Морський гідрофізичний інститут НАН України, Севастополь. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
- Ставки - Ярковській сільська рада. Рескомводгосп АРК. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з квітня 2019]
- -selskiy-sovet-4 Ставки - Ізумрудновскій сільська рада. Рескомводгосп АРК. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
- -post_3914.html Схили річок. Кримський блог. Процитовано 14 вересня 2013.
- Гржибовська, 1999.
- Трехверстовая карта Криму ВТД 1865—1876. Лист XXXII-13-a
- Карта Криму Генштабу Червоної армії 1941
- Вікімапія