Млинівка (село)

Ерцгерцогиня Австрії Марія-Терезія та її син імператор Йосиф заохочували мешканців німецьких земель Баварії, Саксонії та Фландрії переїжджати у Східну Галичину, де вони отримають землю, державну підтримку та сприяння у веденні господарства, а для місцевого населення стануть прикладом господарювання.

Опис ґрунтів та посілостей п'ятничанської парохії з 1798 року стверджує, що в другій половині XVIII ст. в П'ятничанах, у північно-західній частині, проживали вже німецькі колоністи. Свою частину села вони назвали Мільбах ((нім. Mühlbach), дослівно — млин (нім. Muhle) і потічок (нім. Bach)), тобто Млинівці або Мельники, так само, як звався хутір у західній частині села, з яким вони були по-сусідству. На землях Бібреччини, крім Мільбаху, заснованого 1786 року, з'явилося тоді ж ще декілька таких колоній, зокрема Ернсдорф (нім. Ernsdorf) — дослівно — Ернестове село, лише за кілометр на південь від Бібрки (тепер село Благодатівка), і колонія Рефельд (нім. Rehfeld) — зараз частина села Серники[3].

У 1880 році в Мільбаху було 154 мешканці[3].

25 листопада 1938 року за розпорядженням міністра внутрішніх справ Польщі Мільбах перейменовано на Млиновиці пол. Młynowice[4]. Але ця назва не прижилась.

Станом на 1 січня 1939 в Мільбаху мешкало 260 людей: 40 українців, 10 юдеїв та 210 німців.[5]

Після приходу «перших совітів» офіційні представники нової, радянської влади, з'явилися в селі П'ятничани приблизно через місяць. Це були, передусім, службовці, які готували перші вибори до рад, а також ті, що організували роботу тимчасового сільського виконавчого комітету та школи. Тимчасовим виконувачам обов'язків голови сільської ради об'єднаних сіл П'ятничани і колонії Мільбах, що називалася «П'ятничанська», став Микола Борбуляк. Організована «відновна» школа називалася «п'ятничанська початкова школа». Вона мала чотири класи, у них навчали два вчителі — Марія Царик та колишній вчитель Мільбахської школи Михайло Царик. Він став одночасно і завідувачем школи. Навчання проходило в приміщенні колишньої мільбахської школі[3].

У 1940 році, а точніше на переломі 1939—1940 років (грудень-березень), з'явилася у Львові спеціальна комісія, прислана, за згодою радянського уряду, нацистською Німеччиною, що займалася репатріацією німців (Heim ins Reich), які проживали на той час в Галичині. Всі, хто хотів повернутися на «батьківщину», повинні були подати комісії заяву та необхідні документи, що доводили німецьке походження заявника. У більшості випадків малися на увазі нащадки австрійських колоністів, які з'явилися на галицьких землях після розподілу Речі Посполитої і захоплення цих земель Австро-Угорською Імперією в 1772 році. Заворушилися і німецькі колоністи в Мільбаху. Весною 1940 року Мільбах практично опустів. Залишили його всі німецькі сім'ї, члени яких, згідно з поданими документами отримали паспорти «рейхсдойчів» — німців Рейху, а також німецько-польські сім'ї «фольксдойчі» — німці з народу (півнімці), що встигли з'явитися в Мільбаху за час присутності колоністів на галицьких землях протягом 1772—1940 років. Виїхали тоді і деякі українські сім'ї, які зуміли доказати споріднення з німецькими родинами. Виїхали переважно до Ватерґав, на польські і чеські землі, які анексувала/захопила Німеччина[3].

У 1945 році, за Люблінською угодою, в П'ятничанах (на території колишнього Мільбаху) з'являються новосели-переселенці з закерзоння, зокрема з Лемківщини. З села Согорів-Долішній до Мільбаху потрапила сім'я Іванишиних.

Відповідно до інформації довідника «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ», станом на 1 вересня 1946 року село Млинівка входило до складу П'ятничанської сільської ради Новострілищанського району Дрогобицької області[6].

В 1947 році перейменоване на Млинівку.