Могамі (крейсер)
Могамі (Mogami, яп. 最上) – важкий крейсер Імперського флоту Японії, який прийняв участь у Другій Світовій війні.
| «Могамі» | ||
|---|---|---|
| 最上 | ||
 | ||
| Крейсер під час ходових випробувань у 1935 році | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | важкий крейсер типу «Могамі» | |
| Держава прапора |  Японія | |
| Належність |  | |
| Корабельня | верфі ВМФ у Куре | |
| Закладено | 27 жовтня 1931 | |
| Спущено на воду | 14 березня 1934 | |
| Введено в експлуатацію | 28 липня 1935 | |
| На службі | 1935 – 1944 | |
| Загибель | 25 жовтня 1944 потоплений авіацією у внутрішній частині Філіппінського архіпелагу | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 13600 | |
| Довжина | 200,6 м | |
| Ширина | 20,2 м | |
| Осадка | 5,9 м | |
| Бронювання | пояс 100 – 125 мм, палуба 35 – 60 мм, башти 25 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 4 парові турбіни, 10 парових котлів | |
| Потужність | 152000 к.с. (113 МВт) | |
| Швидкість | 35,5 вузлів | |
| Дальність плавання | 8 000 миль (14 875 км) на швидкості 14 вузлів | |
| Екіпаж | 850 | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 15 (5х3) × 155-мм / 60 калібрів гармат (1935), 10 (5х2) × 203-мм / 50 калібрів гармат (після 1939), 6 (3х2) × 203-мм / 50 калібрів гармат (квітень 1943) | |
| Торпедно-мінне озброєння | 12 (4х3) х 610-мм торпедних апаратів | |
| Зенітне озброєння | * 8 (4х2) х 127-мм гармат
| |
| Авіація | 3 гідролітака + 2 катапульти (1935), 3 Mitsubishi F1M2 "Pete" + 4 Aichi E13A1 "Jake" (за проектом 11 Aichi E16A1 "Paul") + 2 катапульти (квітень 1943) | |
.svg.png.webp)
Корабель, який відносився до крейсерів типу «Могамі», спорудили у 1935 році на верфі ВМФ у Куре. Особливістю крейсерів цього типу було встановлення башт головного калібру із трьома 155-мм гарматами, що дозволяло класифікувати їх як легкі крейсери. Водночас, проектантами одразу була врахована можливість заміни башт на традиційні із двома 203-мм гарматами, що й було зроблено наприкінці 1930-х та перевело кораблі до класу важких крейсерів (а попередні башти передали для лінкорів типу «Ямато» – втім, їх 155-мм універсальні гармати виявились не надто ефективними для ведення зенітного вогню).
З 16 липня по 7 серпня 1941-го Могамі здійснив похід до Південно-Східної Азії, пов’язаний із введенням японських військ до Французького Індокитаю. Під час цієї операції крейсер спершу побував в порту Самах (острів Хайнань), а потім супроводжував конвой з військами до Сайгону (наразі Хошимін) на півдні В’єтнаму.
Станом на 1941 рік корабель належав до 7-ї дивізії крейсерів. 20 – 26 листопада він прослідував з Куре до Самаху, а 4 грудня всі чотири кораблі дивізії у супроводі 3 есмінців вийшли в море, маючи завдання зайняти позицію в районі мису Камау (найпівденніший пункт в’єтнамського узбережжя) та провадити дистанційне прикриття Першого Малайського конвою. Останній вже у перший день бойових дій 8 грудня (тільки по іншу сторону лінії зміни дат від Перл-Гарбору) провів висадку десанту на півострові Малакка. Після цього японці почали очікувати на контратаку британського флоту і невдовзі після опівдня 9 грудня японський підводний човен повідомив про виявлення ворожої ескадри, головну силу якої складали 2 лінкора. На світанку 10 грудня крейсери 7-ї дивізії об’єднались з головними силами адмірала Кондо (2 лінкора та 2 важкі крейсера). Втім, на цей раз вступити в бій їм не довелось, оскільки тієї ж доби японська базова авіація потопила обидва ворожі лінкора. Після цього крейсерський загін прибув до острова Пуло-Кондоре (наразі Коншон, неподалік від південного завершення В’єтнаму), де розділився. Могамі та ще один крейсер під охороною есмінців «Хацуюкі» та «Сіраюкі» залишились біля цього острова, тоді як два інші вирушили для підтримки десанту на Борнео.
12 грудня 1941-го загін Могамі полишив район Пуло-Кондоре та з 14 грудня забезпечував прикриття Другого Малайського конвою, який розпочав розвантаження на півострові Малакка 16 грудня. 19 грудня Могамі прибув до бухти Камрань (центральна частина узбережжя В’єтнаму).
22 грудня 1941-го Могамі та ще один важкий крейсер під охороною есмінця «Хацуюкі» вийшов з Камрані для дистанційного прикриття висадки у Кучингу (центр нафтовидобутку на північно-західному узбережжі острова Борнео). Десантування успішно провели в ніч на 24 грудня, а 29 грудня загін Могамі повернувся до Камрані.
16 січня 1942-го Могамі полишив Камрань у складі великого з’єднання, яке включало ще 4 важкі та 2 легкі крейсери. Це пояснювалось отриманням японським командуванням хибних даних про прибуття до Сінгапуру чергового британського лінкора, так що 19 січня крейсер повернувся у Камрань.
23 січня 1942-го Могамі та ще один важкий крейсер під охороною есмінця «Уранамі»[1] полишив Камрань в межах операції по створенню бази на островах Анамбас (дві з половиною сотні кілометрів на північний схід від Сінгапуру). Одразу після цього вони перейшли до дистанційного прикриття висадки в Ендау на півострові Малакка (менш ніж за півтори сотні кілометрів від головного британського гарнізону в Сінгапурі). Втім, безпосереднього прикриття виявилось достатньо і воно змогло самостійно відбити атаки авіації, а потім і есмінців, так що Могамі не довелось вступити у бій, а 28 січня він повернувся до Камрані.
10 лютого 1942-го Могамі та ще 4 важкі крейсери вийшли з Камрані в межах операції по висадці на сході Суматри в районі центру нафтовидобутку у Палембанзі. В ніч на 15 лютого японці здійснили висадку на острів Бангка (біля північно-східного узбережжя Суматри) та стали готуватись до просування по річці у напрямку Палембанга, де ще 14 числа викинули повітряний десант. 15 лютого надійшли повідомлення про наближення від Яви ворожої ескадри і загін Могамі почав готуватись до бою, проте вже під попередніми ударами авіації союзники відступили. 17 лютого гідролітак з Могамі виявив нідерландський есмінець та транспорт, що дозволило організувати нальоти авіації та потопити їх. Того ж 17 лютого дивізія Могамі відбула для дозаправки та відпочинку на островах Анамбас.
24 лютого 1942-го Могамі і 3 інші важкі крейсери вирушили з бази на Анамбас для підтримки вторгнення на Яву, десантування на яку відбулось у ніч на 1 березня. При цьому 7-ма дивізія розділилась на два загони і Могамі разом зі ще одним важким крейсером під ескортом есмінця «Сікінамі» приєднались до безпосереднього прикриття висадки в затоці Бантам (до того групу транспортів до Бантам супроводжували 1 легкий крейсер та 6 есмінців). Саме тут в ніч десантування відбулось зіткнення із ворожими крейсерами, які намагались вирватись у Індійський океан після поразки в битві у Яванському морі (відоме як бій у Зондській протоці). Невдовзі після опівночі один з есмінців помітив силуети двох ворожих кораблів, а за півгодини есмінці вступили в бій, оскільки крейсери союзників спробували напасти на транспорти. В подальшому в бій вступили Могамі та інший важкий крейсер, а торпеди есмінців почали досягати цілі. Могамі також випустив 6 торпед, проте жодна з них не поцілила ворожі кораблі – зате цей залп випадково уразив японські кораблі конвоя і потопив тральщик W-2, транспорти «Сакура-Мару», «Тацуно-Мару», «Хорай-Мару» та плавучу базу десантних засобів «Сінсю-Мару» (останню японці підняли та відремонтували і вона загине вже у січні 1945-го). У підсумку обидва крейсери союзників були потоплені. 4 березня Могамі полишив Яву та 5 березня прибув до Сінгапура.
З 9 по 15 березня 1942-го Могамі та ще 4 важкі крейсери виходили з Сінгапура щоб прикрити висадку на півночі Суматри, яка відбулась 12 березня. Та ж сама група рушила в море 20 березня для прикриття десанту на Андаманські острови у Порт-Блер, який провели 23 числа. 26 березня загін Могамі прибув до південнобірманського порту Мергуй (наразі М’єй на східному узбережжі Андаманського моря).
Тим часом японське ударне авіаносне з’єднання вийшло для рейду до Індійського океану. Північніше від нього у Бегальській затоці проти ворожого судноплавства повинно було діяти угрупованні із легкого авіаносця та 5 важких крейсерів, серед яких був і Могамі. 1 квітня 1942-го вони полишили Мергуй та попрямували на захід, а 6 квітня провели бліц неподалік від східного узбережжя Індії. При цьому загін розділився на три групи, з яких Могамі та ще один важкий крейсер під прикриттям одного есмінця склали південну, яка знищила 3 торгові судна – Dardanus (7726 GRT), Gandara (5281 GRT) та Indora (6622 GRT). 11 квітня загін, до якого належав Могамі, прибув до Сінгапура. 13 – 22 квітня крейсер прослідував до Куре, після чого пройшов короткочасний доковий ремонт.
22 – 26 травня 1942-го Могамі та інші 3 крейсери 7-ї дивізії під охороною 2 есмінців прослідували з Куре до Гуаму (Маріанські острова), звідки цей загін невдовзі вирушив в межах мідвейської операції, маючи завдання забезпечувати дистанційне прикриття транспортів з військами. 4 червня японське ударне авіаносне з’єднання зазнало катастрофічної поразки в битві при Мідвеї, що призвело до скасування операції. Ввечері того ж дня під час слідування 7-ї дивізії у кільватерному строю був помічений американський підводний човен «Тамбор» у надводному положенні. Для ухилення від можливої атаки командир дивізії віддав наказ повернути на 45 градусів. Капітан важкого крейсера «Мікума», який йшов третім в колонні, помилився та довернув на 90 градусів. Могамі був четвертим у колоні та чітко виконав наказ, через що таранив «Мікума». Могамі отримав серйозні пошкодження носової частини, йому довелось відстрелити всі торпеди. Оскільки Могамі та «Мікума» могли пересуватись лише із зменшеною проти звичайного швидкістю, 7-ма дивізія розділилась. Два крейсери попрямували уперед, а Могамі та «Мікума» залишились під охороною есмінців «Арасіо» та «Асасіо» і рухались зі швидкістю лише 12 вузлів.
Вранці 5 червня 1942-го літаючий човен «Каталіна» з Мідвею виявив загін Могамі. Проти них вислали групу ударних літаків, при цьому унаслідок близького розриву на Могамі загинули 2 члена екіпажу. Вранці 6 червня відбувся новий наліт, який провели літаки з авіаносця «Хорнет». Їм вдалось уразити одну з башт головного калібру Могамі та майданчик для катапульти. Було знищено 3 гідролітака, загинуло 18 членів екіпажу. Після опівдня під час атаки літаків з авіаносця «Ентерпрайз» Могамі отримав ще два прямі влучання бомбами, а от для «Мікума» цей наліт став фатальним. Ще за пару годин відбулась друга атака авіакрила «Хорнет». Могамі отримав влучання 448-кг бомбою у майданчик катапульти, внаслідок чого почалась сильна пожежа та загинуло 91 член екіпажу. Завершивши порятунок моряків з «Мікума», Могамі та есмінці попрямували зі швидкістю 20 вузлів і 8 червня наздогнали два інші крейсери 7-ї дивізії. 13 червня вони прибули на атол Трук в центральній частині Каролінських островів (ще до війни тут створили потужну базу японського ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадили операції у цілому ряді архіпелагів). Тут Могамі проходив аварійне відновлення за допомогою ремонтного судна «Акасі», а 5 – 11 серпня прослідував разом з «Акасі» під охороною есмінців «Токіцукадзе» та «Юкікадзе» до Сасебо (обернене до Східнокитайського моря узбережжя острова Кюсю).
В Сасебо Могамі проходив не лише ремонт, але й модернізацію. Дві кормові башти головного калібру демонтували та використали отриману вільну площу для розміщення 11 розвідувальних гідролітаків Aichi E16A1 "Paul" (втім, вони лише знаходились у розробці, тому Могамі фактично отримав сім інших літаків – три Mitsubishi F1M2 "Pete" та чотири Aichi E13A1 "Jake". Також з крейсера зняли спарені установки 25-мм зенітних автоматів, але змонтували десять строєних установок.
30 квітня 1943-го роботи завершились і наступної доби Могамі рушив з Сасебо до Куре. 12 травня американці почали операцію по узяттю під контроль острова Атту на заході Алеутського архіпелагу (захоплений японцями в червні 1942-го за єдиним планом із мідвейською операцією) і японське командування почало збирати сили для контратаки. 20 травня Могамі разом з двома іншими кораблями 7-ї дивізії прибув до Токійської затоки, сюди ж 22 числа прийшов великий загін з Труку. Втім, наприкінці травня спротив гарнізону Атту добіг завершення, а японці так і не встигли розпочати свою операцію. У цей період 22 травня Могамі зіткнувся з танкером «Тоа-Мару» та отримав незначні пошкодження.
8 червня 1943-го Могамі перебував у Куре, де тієї доби вибухнув та затонув лінкор «Муцу». Після цього рятувальні човни з крейсера прийняли участь у пошуках вцілілих, проте не змогли нікого знайти.
30 червня 1943-го союзники висадились на острові Нью-Джорджія у центральній частині Соломонових островів, що започаткувало тримісячну битву. Як наслідок, Могамі прийняв на борт війська та 9 липня вийшов з Японії у складі великого загону (3 авіаносці, 1 ескортний авіаносець, 1 гідроавіаносець, 3 важкі крейсери). Під час переходу японське з’єднання тричі зустрічало ворожі підводні човни та один раз було атаковане (невдалий торпедний залп по авіаносцю «Дзуйхо»), проте 15 липня успішно дісталось до атолу Трук. 19 – 21 липня Могамі та ще 2 важкі крейсери (а також 2 легкі крейсери, гідроавіаносець та 5 есмінців) прослідували з Труку до Рабаулу, проте не з метою проведення бойової операції, а доправляючи туди війська. 24 – 26 липня майже весь цей загін (і Могамі у тому числі) повернувся на Трук.
У середині вересня 1943-го американське авіаносне з’єднання здійснило рейд проти зайнятих японцями островів Гілберта (лежать південніше від Маршаллових островів). У відповідь 18 вересня з Труку на схід вийшли значні сили (2 авіаносці, 2 лінкори, 7 важких крейсерів та інші кораблі), до яких належав і Могамі. Японці попрямували до атолу Еніветок (крайній північний захід Маршалових островів), проте у підсумку так і не вступили у контакт з союзними силами та 25 вересня повернулись на базу.
На початку жовтня 1943-го американське авіаносне з’єднання нанесло удар по острову Вейк (північніше від Маршаллових островів) без жодної суттєвої реакції зі сторони ворожого флоту. Зате через пару тижнів японці на основі радіоперехоплення вирішили, що готується нова атака на Вейк, і 17 жовтня вислали з Труку до Еніветоку головні сили (3 авіаносці, 6 лінкорів, 8 важких крейсерів та інші кораблі), разом з якими прямував і Могамі. Цей флот кілька діб безрезультатно очікував ворога, при цьому 23 жовтня Могамі виходив в район на південний захід від Уейка. У підсумку 26 жовтня японці повернулись на Трук.
1 листопада 1943-го союзники здійснили висадку на острові Бугенвіль, лише за чотири сотні кілометрів на південний схід від Рабаула. З останнього в межах контрзаходів вийшов загін, найбільшими кораблями якого були два важкі крейсери, проте в ніч на 2 листопада він зазнав поразки в бою у затоці Імператриці Августи. Готуючись до нової контратаки, японське командування 3 листопада вислало з Труку до Рабаулу одразу сім важких крейсерів, і серед них Могамі. 5 листопада шість крейсерів досягнули пункту призначення (сьомий перенаправили для допомоги пошкодженим танкерам), проте цього ж дня Рабаул вперше став ціллю для американського авіаносного угруповання. Унаслідок атаки одразу 5 важких крейсерів отримали пошкодження, що фактично остаточно нейтралізувало загрозу для сил вторгнення на Бугенвіль (хоча японське командування помилково вважало, що ворожі сили суттєво послаблені внаслідок бою 2 листопада). Могамі атакували літаки з авіаносця «Саратога», які уразили його 224-кг бомбою між двома передніми баштами головного калібру, загинуло 19 членів екіпажу. Виникла пожежа, а через кілька близьких розривів почалось надходження води у корпус. Максимальна швидкість Могамі впала до 12 вузлів, але 6 – 8 листопада він разом з важким крейсером «Судузя» (він єдиний не отримав якихось пошкоджень при нальоті) та двома есмінцями прослідував на Трук, де пройшов аварійне відновлення за допомогою ремонтного судна «Акасі». 16 – 21 грудня під охороною двох есмінців Могамі перейшов до Куре.
До 17 лютого 1944-го Могамі проходив доковий ремонт у Куре. В цей період на ньому встановили 8 одинарних установок 25-мм зенітних автоматів (що довело загальну кількість стволів такого калібру до 38). При цьому з 1 січня 1944-го крейсер вивели зі складу 7-ї дивізії, а з 1 березня напряму підпорядкували новоствореному Першому Мобільному флоту.
8 – 14 березня 1944-го Могамі прослідував з Куре в район Сінгапуру у складі великого загону, який включав також авіаносець та 2 лінкора. На той час дії підводних човнів на комунікаціях вкрай ускладнили доставку палива до Японії, що призвело до рішення базувати головні сили поблизу від районів нафтовидобутку, зокрема, на якірній стоянці Лінгга неподалік від Сінгапура. Сам Могамі спершу вивантажив доправлені з Японії припаси в Сінгапурі, а 16 березня прибув на Лінгга.
11 – 14 травня 1944-го Могамі прослідував з Лінгга до Таві-Таві (у філіппінському архіпелазі Сулу поряд з нафтовидобувними районами острова Борнео). На той час японське командування очікувало швидкої ворожої атаки на головний оборонний периметр імперії, що після відходу з Труку проходив через Маріанські острова, Палау та захід Нової Гвінеї, а тому перевело флот ближче до цих районів.
12 червня 1944-го американці розпочали операцію по оволодінню Маріанськими островами і наступної доби японський флот вийшов з Таві-Таві для контратаки. Під час битви 19 – 20 червня у Філіппінському морі Могамі належав до «загону В», основну силу якого становили 2 авіаносці, легкий авіаносець та лінкор. В битві японці зазнали важкої поразки, 22 червня Могамі прибув на острів Окінава (південна частина архіпелагу Рюкю), а 24 червня був вже у Внутрішньому Японському морі.
В найближчі кілька діб крейсер пройшов у Куре короткостроковий ремонт, під час якого отримав додатково чотири строєні та десять одинарних установок 25-мм зенітних автоматів (що довело загальну кількість стволів такого калібру до 60).
8 – 19 липня 1944-го Могамі разом з головними силами флоту пройшов із Куре в район Сінгапура, де залишався наступні кілька місяців.
18 жовтня 1944-го головні сили японського флоту полишили Лінгга для підготовки до протидії неминучій ворожій атаці на Філіппіни. Вони прослідували через Бруней, після чого розділились на два з’єднання. Могамі увійшов до диверсійного загону адімрала Нісімури, який мав прослідувати до району висадки союзників у затоці Лейте південним шляхом та відволікти на себе увагу ворожих сил. 24 жовтня з Могамі запустили гідролітак, який доповів про виявлення 4 лінкорів та 2 крейсерів у південній частині затоки Лейте, куди прямував Нісімура, а також транспортів та авіаносців біля плацдарму союзників.
В ніч на 25 жовтня загін Нісімури був повністю знищений в бою у протоці Сурігао. Незадовго до бою Могамі та 3 есмінця відрядили для руху через затоку Согод-Бей у південній частині острова Лейте, з якої було можливо вийти в центральну частину протоки Сурігао. Після опівночі група Могамі була безрезультатно атакована торпедними катерами PT-146, PT-151 та PT-190, а потім командир крейсера прийняв рішення повернути назад та приєднатись до 2 лінкорів Нісімури. При цьому у результаті «дружного вогню» в Могамі потрапив, але не вибухнув 155-мм снаряд з лінкора «Фусо», що призвело до загибелі 3 моряків. Через якийсь час японські кораблі були безрезультатно атаковані торпедними катерами, причому Могамі ухилився від 6 торпед, а за годину відбулась торпедна атака есмінців, які поцілили обидва лінкора (один з них менше ніж через годину затонув), потопили один та пошкодили два есмінця. Втім, японці продовжили рухатись уперед і Могамі кілька раз поцілили 127-мм снарядами з есмінця «Бейч». Після входу до протоки Сурігао Могамі вступив у перестрілку з есмінцями «Хатчінс», «Бейч» та «Делі», яких спершу прийняв за японські, а тому своєчасно не відкрив вогонь. Могамі ще кілька раз поцілили снарядами, що викликало пожежу. Далі Могамі вступив у перестрілку з двома крейсерами і отримав попадання в одну з башт головного калібру, що вивело її з ладу. Ще один 203-мм снаряд призвів до пожежі та евакуації одного з машинних відділень, що призвело до зупинки одного гвинта. Наступні попадання призвели до загибелі капітану та виходу з ладу ще двох машинних відділень, так що Могамі почав відходити зі швидкістю 8 вузлів, оскільки в роботі залишалось лише одне машинне відділення.
Під час відходу, ще у темний період доби Могамі був протаранений важким крейсером «Наті», який належав до загону адмірала Сіми та прямував на допомогу кораблям Нісімури. Втім, Могамі отримав пошкодження лише вище ватерлінії і навіть невдовзі зміг підняти швидкість до 14 вузлів, але в цей момент пожежа досягнула торпедного апарату та призвела до вибуху чотирьох торпед. Невдовзі довелось полишити останнє машинне відділення, хоча турбіни в ньому продовжували працювати. Менше ніж через годину Могамі потрапив під вогонь важких крейсерів «Луїсвілл», «Портленд» та легкого крейсера «Денвер». Могамі отримав більше десятка нових влучань, які викликали додаткову пожежу, проте японський крейсер зміг змінити курс та вийти з бою. За півгодини його безуспішно атакував торпедний катер PT-491, а дещо пізніше Могамі відбив вогнем атаки торпедних катерів PT-150, PT-190 та PT-491, а потім PT-137.
У підсумку Могамі вдалось полишити зону дій американських кораблів і у супроводі есмінця «Акебоно» попрямувати на захід. Втім, з настанням світанку почались атаки ворожих літаків. Першу вдалось відбити, а під час другої Могамі отримав влучання трьох бомб, що викликало чергову пожежу та призвело до зупинки останніх турбін. Менш ніж через дві години команда полишила крейсер, а «Акебоно» добив Могамі торпедою. В останньому бою на Могамі загинуло 192 особи, ще біля семи сотень прийняв «Акебоно».[2]
Примітки
- Jordan, John (15 червня 2015). Warship 2015 (англ.). Bloomsbury Publishing. ISBN 978-1-84486-296-2.
- Imperial Cruisers. www.combinedfleet.com. Процитовано 16 листопада 2021.