Мозок-матрьошка

Мозок-матрьошка — гіпотетична мегаструктура, запропонована Робертом Бредбері, на основі сфери Дайсона, має величезну обчислювальну потужність. Це приклад зоряної машини класу B, яка використовує увесь енергетичний потенціал зірки, щоб приводити в дію комп'ютерну систему[1]. Назва концепції походить від російської дерев'яної ляльки матрьошки[2].

Концепція

Термін «мозок-матрьошка» був винайдений Робертом Бредбері як альтернатива до терміну «Мозок-Юпітер» — схожої концепції, проте такої що має не зоряний, а планетарний масштаб і є оптимізованою для мінімальної затримки проходження сигналу. Конструкція мозку-матрьошки робить акцент на чистій місткості і максимізації енергії, що отримується з джерела (зірки), тоді як мозок-Юпітер оптимізований за швидкістю обчислень[3].

Така структура повинна складатися, принаймні, з двох (зазвичай більше) сфер Дайсона, побудованих навколо зірки і вкладених одна в одну. Значна частина оболонок складатиметься з нанокомп'ютерів молекулярного масштабу. Ці комп'ютери принаймні частково отримуватимуть енергію від обміну між зіркою і міжзоряним середовищем. Оболонка поглинатиме енергію, що випромінюється на її внутрішню поверхню, використовуватиме її для живлення комп'ютерних систем і випромінюватиме енергію назовні. Нанокомп'ютери кожної оболонки будуть призначені для роботи при різних температурах.

Ідея створення такого пристрою не порушує відомих законів фізики, хоча з інженерної точки зору спорудження цієї структури вимагає величезних витрат, у тому числі через те, що створення оболонок потребує використання матеріалу значної частини планетної системи зірки.

Можливе використання

Досить складно уявити можливі сфери застосування таких величезних обчислювальних ресурсів. Одна з ідей запропонована Чарльзом Строссом у романі Accelerando: мозок-матрьошка може використовуватися для створення точної імітації реальності або перенесення свідомості людини у віртуальну реальність[4][5]. Демієн Бродерік припускає, що мозок-матрьошка зможе моделювати цілі альтернативні всесвіти[6].

Футуролог і трансгуманіст Андерс Сандберг написав есе, де розглядає наслідки здійснення обчислень такого масштабу на машинах, подібних до мозку-матрьошки, яке було опубліковано Інститутом по етиці і нових технологіях[7].

Стороні оцінки

Роберт Бредбері, автор концепції, використав її в антології «Рік 1,000,000: наука на дальньому краї знання» (англ. Year Million: Science at the Far Edge of Knowledge), що привернула увагу огядачів Los Angeles Times і Wall Street Journal[8][9].

Ідея обчислювальних пристроїв величезної потужності розглядалася в есе Ніка Бострома у журналі The Philosophical Quarterly. Бостром міркує про те, що якщо люди добровільно еволюціонують до стадії постлюдини, перед кожним ступенем еволюції знадобиться масштабне комп'ютерне моделювання, що вимагає машин таких, як мозок-матрьошка. Бостром заходить і далі, припускаючи, що люди можуть насправді бути лише учасниками масштабного комп'ютерного моделювання[10]. Реймонд Курцвейл кілька разів згадує цю ідею у книзі «Сингулярність вже близька» (2005), слідуючи схожий ланцюжок міркувань. Він відзначає, що існування усередині комп'ютерної моделі може бути таким же «реальним», як і у звичайній біосфері — якщо взагалі можна провести таку відмінність[11]. Концепція мозку-матрьошки також розглядається у статті, опублікованій у квітневому номері журналу Британського міжпланетного товариства за 2003 рік[12].

Мозок-Юпітер

Мозок-Юпітер — це теоретична обчислювальна мегаструктура розміром з планету. На відміну від мозку-матрьошки, мозок-Юпітер оптимізований для мінімізації затримки проходження сигналу і має компактну структуру. Забезпечення живлення і розсіювання тепла в такій системі становить значні труднощі.

Хоча твердий щільний об'єкт з розміром і масою планети земного типу або газового гіганта не може бути побудований з жодного відомого матеріалу, подібна структура може бути побудована як ґрати низької щільності з масою, порівнянною з великим супутником або маленькою планетою, але зі значно більшим об'ємом, або як щільна, але не тверда структура з масою і щільністю планети (при цьому потрібен контроль за внутрішнім градієнтом температури для відвертання конвекції).

Ресурси Інтернету

Примітки

  1. Robert Bradbury's matrioshka brain site. Robert J. Bradbury. Архів оригіналу за 23 лютого 2009. Процитовано 28 серпня 2009.
  2. Matrioshka Brains – Some Intermediate Stages in the Evolution of Life. Department of Astronomy, University of Virginia. Архів оригіналу за 9 вересня 2006. Процитовано 28 серпня 2009.
  3. Jupiter & Matrioshka Brains: History & References. Robert Bradbury. Архів оригіналу за 11 лютого 2001. Процитовано 28 серпня 2009.
  4. Charles Stross (2006). Accelerando, Singularity Series. Ace Books. ISBN 0441014151.
  5. Charles Stross. Nightfall. Asimov's Science Fiction. Архів оригіналу за 6 травня 2004. Процитовано 28 серпня 2009.
  6. Damien Broderick (2005). Godplayers. Thunder's Mouth. ISBN 1560256702.
  7. Sandberg A. The Physics of Information Processing: Superobjects: Daily Life Among the Jupiter Brains // The Journal of Transhumanism. — Institute for Ethics and Emerging Technologies, 1999. — Vol. 1, no. 5.
  8. Levy, Brett (26 серпня 2008). Book Review: 'Year Million: Science at the Far Edge of Knowledge,' edited by Damien Broderick. Los Angeles Times. Процитовано 28 серпня 2009.
  9. Horgan, John (JUNE 13, 2008). The Shape of Things to Come (review of Year Million). Wall Street Journal. Процитовано 28 серпня 2009.
  10. Nick Bostrom. Are we living in a computer simulation?. The Philosophical Quarterly. JSTOR 3542867.
  11. Ray Kurzweil (2005). The singularity is near: when humans transcend biology. Viking. с. 360ff. ISBN 0670033847.
  12. JBIS: Journal of the British Interplanetary Society, Volume 56. British Interplanetary Society. 2003. с. 277.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.