Трансгуманізм

Трансгумані́зм (від лат. trans — крізь, через, за; лат. humanitas — людяність, лат. humanus — людяний, лат. homo — людина) раціональний, заснований на осмисленні досягнень та перспектив науки, світогляд, який визнає можливість і бажаність докорінних змін у становищі людини, за допомогою передових технологій задля позбавлення їх від страждання, старіння та смерті, а також значного посилення фізичних, розумових і психологічних можливостей людини[1].

Лого трансгуманізму (один із варіантів)

Також, трансгуманізм це міжнародний інтелектуальний та культурний рух на підтримку використання науки і технологій для вдосконалення людських розумових та фізичних можливостей. Рух розглядає аспекти людського існування як інвалідність, страждання, хвороби, старіння та недобровільна смерть, необов'язковими та небажаними. Трансгуманісти покладаються на біотехнології та інші передові технології для розв'язання таких проблем. Також трансгуманізм на рівні із перевагами пов'язаний із низкою небезпек, які можна очікувати від майбутнього.

Символом трансгуманізму є H+ (також >H). Трансгуманізм часто використовуються як синонім до «покращення людини». Хоча перше відоме вживання терміну датується ще епохою Відродження, сучасне значення є продуктом 1980-тих, коли футуристи в США почали організовувати те, що пізніше виросло в рух трансгуманістів. Трансгуманісти передбачають, що люди зможуть колись перетворити себе в істоти з настільки розширеними можливостями, що заслужать звання «постлюдини». Тому іноді трансгуманізм називають «постгуманізмом».

Історія

Джуліан Гакслі ввів у вжиток термін трансгуманізм в 1957 році.

Ідеї, виражені у формі бажань чи думок, які сьогодні можна інтерпретувати як трансгуманістичні, можна віднайти в людській культурі протягом всієї її історії[2]. Здебільшого вони містилися в релігійних текстах і стосувалися перетворення людської природи і трансформації в надістоту — ідеї про вдосконалення в йозі, уподібнення Христу в християнстві[3].

Вперше саме слово «transhumane» використовував Данте Аліг'єрі у своїй «Божественній комедії»[4] (1312), що принесло цьому терміну широку популярність. Ідею універсальної і самодостатньої людини озвучували в епоху Відродження Леонардо да Вінчі, Жан Антуан Кондорсе, енциклопедисти XVIII століття. Огюст Конт, Карл Маркс, Фрідріх Ніцше висували думки щодо прогресу, раціоналізму і продовження еволюції людини. В кінці XIX століття про подальшу еволюцію людства через подолання обмежень людського тіла, як про бажану перспективу, говорили, зокрема, такі філософи як Френсіс Віллард[5], Микола Федоров, Костянтин Ціолковський. Федоров першим сформулював воскресіння померлих як головне завдання цивілізації майбутнього.

В середині-кінці XX століття фантасти Станіслав Лем, брати Стругацькі, Айзек Азімов, Грег Іген сформували науково можливий і привабливий образ майбутнього, в якому людство досягає надзвичайних можливостей завдяки досягненням науки, техніки і вдосконаленню власних тіла й моральності[3].

У близькому до сучасного сенсі це слово зустрічається вперше тільки у біолога-еволюціоніста Джуліана Гакслі у його роботі «Релігія без Апокаліпсису»[6] (1927, 1957). У дусі своєї епохи, яка, зокрема, ознаменувалася проникненням методів природничих наук у біологію, становленням генетики як самостійного наукового напрямку і початком визволення повсякденного життя людей від впливу релігії, Гакслі представляв трансгуманізм як нову ідеологію, «віру» для людства, що входить в нову хвилю науково-технічної революції. Близькі до Гакслі погляди водночас розвивав генетик Дж. Б. С. Галдайн[7] і свого часу російські космісти. Крах надій на появу реальних способів радикальної зміни біологічної природи людини швидко призвів до згасання широкого інтересу до ідей у цій галузі.

Поняття «трансгуманізм» в сучасному вигляді сформував Ферейдун Есфендіарі (інакше відомий як FM-2030) у 1966 році; воно було скороченням від transitory human, тобто «перехідна людина». Такою людиною уявляли ту, що, живучи в нинішній час, намагається прокласти дорогу до нового, постлюдського стану. У 1980-і роки в Каліфорнії утворилася група однодумців-трансгуманістів. Їх об'єднали ідеї Роберта Еттінгера про безсмертя, Еріка Дрекслера — про нанороботів, Ганса Моравека — про штучний інтелект[3].

У 1998 році філософи Нік Бостром та Девід Пірс заснували Всесвітню асоціацію трансгуманістів[8].

Основні цілі та завдання трансгуманізму

Основа трансгуманістичного світогляду полягає в раціональності, здоровому глузді, критичному аналізі доступної інформації, використанні достовірних наукових відомостей про світ. Головною метою трансгуманізму є нескінченне вдосконалення людини, засноване на новітніх відкриттях науково-технічного прогресу. Для досягнення цієї мети трансгуманізм пропонує[9]:

  • всіляко підтримувати технічний прогрес;
  • вивчати досягнення науки і техніки, вчасно передбачати й усувати небезпеки і моральні проблеми, які можуть супроводжувати впровадження цих досягнень;
  • розширювати свободу кожної окремо взятої людини, використовуючи науково-технічні досягнення;
  • як можна більш віддалити, а в ідеалі — скасувати старіння і смерть людини, дати їй право самій вирішувати, коли вмирати і чи вмирати взагалі;
  • протистояти вченням та організаціям, що мають цілі, протилежні ідеям трансгуманізму енвайронменталізм у фанатичній формі (відмова від технічного розвитку, «повернення до природи»), релігійний фундаменталізм, традиціоналізм, та інші форми ідеологій антимодернізму і антипрогресивізму.

Трансгуманісти підтримують розробку нових технологій; особливо перспективними вони вважають нанотехнологію, біотехнологію, інформаційні технології[10], розробки в галузі штучного інтелекту, завантаження свідомості в пам'ять комп'ютера і кріоніку. Багато трансгуманістів (зокрема футуролог і винахідник Реймонд Курцвейл) вважають, що технічний прогрес, який безперервно прискорюється, вже до 2050 років дозволить створити постлюдину, здібності якої будуть принципово відрізнятися від здібностей сучасних людей. Особливо в цьому допоможуть генна інженерія, молекулярна нанотехнологія, створення нейропротез і прямих інтерфейсів «комп'ютер-мозок». Також багато трансгуманістів вважають, що оскільки швидкість розвитку техніки збільшується експоненціально, то настане час, коли важливі відкриття будуть відбуватися практично відразу, в один і той же час (явище технологічної сингулярності).

З часом сформувалися два основних напрями трансгуманізму, які передбачають використання технологій для різних верств населення. Перший — перетворення в надлюдину обраних: науковців, політиків, людей, що працюють в небезпечних умовах (базується на інтерпретації філософії Фрідріха Ніцше). Другий базується на «філософії спільної справи» Миколи Федорова, його ідеях про об'єднання людства в боротьбі зі смертю і хворобами, досягнення фізичного безсмертя кожного і воскресіння всіх коли-небудь померлих людей.

На сучасному етапі трансгуманізм практично тотожний імморталізму, мета якого — необмежене продовження людського життя[3].

Технології

Технології поліпшення людини  — технології, які можуть бути використані не просто як компенсуючі або заповнюють недоліки функцій інвалідів та хворих людей, але також можуть підвищити здібності і можливості людини на новий, недосяжний раніше рівень.

Реально існуючі технології

Очікувані технології

Критика трансгуманізму

Саме поняття та перспективи покращення людини викликали безліч критики, суперечок і дискусій. Так, Френсіс Фукуяма назвав трансгуманізм «найнебезпечнішою в світі ідеєю»[11][12]. Критика трансгуманізму і його пропозицій має дві основні форми (вони часто доповнюють одна одну):

  • «Практичну» — заперечення щодо досяжності цілей трансгуманізму;
  • «Етичну» — заперечення щодо цілей та ідей трансгуманізму, моральних принципів і світогляду тих, хто підтримує трансгуманізм або є трансгуманістом як таким.

Критики часто бачать в цілях трансгуманістів загрозу загальнолюдським цінностям, державним соціальним програмам і поширенню громадянських прав і свобод. Одним із останніх аргументів є зіставлення цілей (а іноді і декларованих методів) трансгуманізму з дослідженнями по євгеніці.

Також проблема трансгуманізму може розглядатися як проблема вибору напрямку шляху вдосконалення людини. На відміну від класичного раціонального (чи почасти релігійного) вирішення цього питання через самовдосконалення з використанням інструменту вільного вибору, тобто поліпшуючи послідовно і поступово на своєму шляху пам'ять, навички та здібності, трансгуманізм передбачає в тому числі і екзогенне втручання, імплантаційний апгрейд також і на фізичному рівні.

Часто критика програми трансгуманізму деякою мірою міститься в художніх творах і фантастичних фільмах, які, проте, часто більше малюють уявні світи, ніж аналізують проблему.

На думку критиків, ідеї трансгуманізму входять у суперечність з їх бажаними цілями: наприклад, безсмертя породить безліч проблем, що розглядаються в антиутопіях, таких як перенаселення планети, низький соціальний рівень, обмеження свобод. Однак, на думку прихильників трансгуманізму, всі ці проблеми можуть бути врегульовані адекватним соціальним управлінням, зокрема, суворим обмеженням народжуваності, а також експансією людства в космос.

Гуманізм, трансгуманізм і постгуманізм

Предметом дискусій залишається питання, чи є трансгуманізм гілкою «постгуманізму», а також те, як варто визначити постгуманізм, беручи до уваги трансгуманізм. Останній часто характеризується як різновид або активна форма постгуманізму, причому як його консервативними, християнськими і прогресивними критиками, так і налаштованими протрансгуманно вченими, які, наприклад, називають його «філософським постгуманізмом». Спільною рисою трансгуманізму і постгуманізму є передбачення якогось нового розумного виду, в який еволюціонує людина. Цей новий вид поповнить або навіть замінить людство. Трансгуманісти підкреслюють еволюційну перспективу, підтримують спрямовану еволюцію, що веде в «постлюдське майбутнє».

Також на трансгуманізм вплинула ідея створення штучного інтелекту, запропонована, зокрема, Гансом Моравцем. Ідеї Моравця і трансгуманізм характеризувалися як «апокаліптична» форма постгуманізму, протиставлена «культурному постгуманізму» в гуманітарних науках і мистецтві. У той час як такий «культурний постгуманізм» спрямовує зусилля на переосмислення відносин людини і машин, які все більше ускладнюються, трансгуманізм не тільки не бажає відмовлятися від застарілих концепцій «автономного вільного суб'єкта», а й поширює їх у постгуманістичну область. Самовизначення трансгуманізму як закономірного продовження ідей епохи Просвітництва узгоджується з цією точкою зору.

Деякі світські гуманісти представляють трансгуманізм результатом руху вільнодумства і вказують, що трансгуманісти відрізняються від основної течії гуманізму концентрацією на технологічних підходах до вирішення проблем людини, в тому числі проблеми його смертності. Однак інші прогресивісти вказують, що постгуманізм чи у його філософських, чи у активістських формах прагне відійти від питань соціальної справедливості, реформування соціальних інститутів та інших центральних проблем Просвітництва до нарцистичних прагнень нескінченного поліпшення людського тіла в пошуках найкращих форм існування. З цієї точки зору, трансгуманізм відходить від цілей гуманізму і Просвітництва.

Політизовані течії трансгуманізму

Лібертаріанський трансгуманізм

Лібертаріанська трансгуманізм — політична ідеологія, що об'єднує лібертаріанство і трансгуманізм[13]. Дослідники, які називають себе лібертаріанськими трансгуманістами (Ronald Bailey з Reason magazine і Glenn Reynolds з Instapundit) виступають на захист права на розширення людських можливостей. На їх думку, вільний ринок — найкращий гарант цього права, оскільки дає велику особисту свободу та процвітання, в порівнянні з іншими економічними системами[14][15].

Лібертаріанські трансгуманісти вважають, що принцип самовласності (англ. self-ownership) — фундаментальна ідея, що об'єднує лібертаріанство і трансгуманізм. Інші принципи, такі як розумний егоїзм і раціональне ставлення до нових технологій, дозволять, на їхню думку, досягти суттєвого розширення свобод людини. Завдяки цьому стане можливим побудувати державу, що характеризується повним фізичним, інтелектуальним та соціальним добробутом, а не просто відсутністю хвороб та злиднів[13].

Як непримиренні захисники громадянських прав, лібертаріанські трансгуманісти вважають, що будь-яка спроба обмежити право на розширення можливостей власного тіла є порушенням громадянських прав і свобод. Одночасно з цим, лібертаріанські трансгуманісти виступають проти втручання держави в цю область, оскільки, на їхню думку, будь-яке втручання держави такого роду обмежує можливість вибору.[14][16][17]

Комуністичний трансгуманізм (технокомунізм)

Комуністичний трансгуманізм об'єднує гуманізм, сцієнтизм і раціоналізм. Цей різновид трансгуманізму вважає, що людство або досягне комунізму, або загине.

У романі Олександра Лазаревича «Мережа Нанотех» описується мета і шлях до її досягнення для розвитку людства в цьому напрямку. Основною ідеєю є те, що за допомогою наномашин можна абсолютно безкоштовно створювати будь-які речі і предмети з діоксиду вуглецю, який рясно представлений в атмосфері, що відповідає принципам комунізму. Далі людина переміщує свою свідомість в штучні канали зв'язку, досягаючи безсмертя[18].

Техногайянізм

Техногайянізм (від англ. «techno» — технологія і грец. Γαῖα, Gaia, Ge — Гея) — одна із течій захисників природи і трансгуманізму. Представники техногайянізму виступають за активний розвиток нових технологій, які в майбутньому допоможуть відновити навколишнє середовище. Техногайяністи також стверджують, що створення чистих і безпечних технологій — важлива мета для всіх захисників навколишнього середовища[19].

Техногайяністи вважають, що технології з часом стають чистішими і ефективнішими. Більше того, такі галузі як нанотехнологія і біотехнологія можуть дати засоби для повного відновлення навколишнього середовища. Наприклад, молекулярна нанотехнологія дозволить перетворити накопичене на звалищах сміття в корисні матеріали та продукти, біотехнологія дозволить створити спеціальні мікроби, які харчуватимуться відходами виробництв.

На думку техногайяністів, людство в даний час в глухому куті, і єдиний шлях для розвитку людської цивілізації — прийняти принципи техногайянізму та обмежити експлуатацію природних ресурсів[20]. Тільки наука і техніка дозволять людству вийти з цього тупику у стабільно прогресивний розвиток і уникнути катастрофічних наслідків глобальних ризиків[21].

Дослідження філософії трансгуманізму

Ряд наукових організацій і фахівців займаються дослідженнями філософії трансгуманізму. Європейським центром досліджень у цій сфері є Оксфордський університет[22], в США таким є Університет штату Аризона[23].

Відомі філософи-трансгуманісти

  • Болонкін Олександр Олександрович — Інститут технології Нью-Джерсі
  • Нік Бостром — професор Оксфордського університету
  • Вішев Ігор — доктор філософських наук
  • Ганс Моравець — американський футуролог.
  • Мор Макс — американський філософ і футуролог.
  • Гленн Рейнольдс — професор Теннессійського університету, публіцист.
  • Реймонд Курцвейл — американський винахідник і футуролог.
  • Фукуяма Френсіс — доктор політичних наук, критик трансгуманізму.
  • Джуліан Гакслі — англійський біолог, еволюціоніст і гуманіст, політик.
  • Юдін Борис — доктор філософських наук, член-кореспондент РАН[24]
  • Роберт Еттінгер — американський академік, «батько кріоніки».
  • Боряна Росса — професор Сіракузького університету.

Трансгуманізм в масовій культурі

З моменту зародження трансгуманізму створено велику кількість художніх творів різних форм, в яких тим чи іншим чином відображені трансгуманістичні ідеї.

Трансгуманізм у фантастиці

У сучасній науковій фантастиці досить популярна тема розширення можливостей людини засобами науки, створено численні утопії[25] та антиутопії. Деякі з проблем трансгуманізму розглядалися за десятиліття до формування руху в творах Роберта Гайнлайна («Життя Лазаруса Лонга»), Артура Кларка («Кінець дитинства»), Станіслава Лема («Кіберіада»), братів Стругацьких («Хвилі гасять вітер») та інших. Трансгуманізм згадується в британському серіалі «Доктор Хто», не тільки щодо людей (Володарів часу і Далеків), і в американському серіалі «Грань».

У творах жанру кіберпанк (і особливо посткіберпанк) часто зачіпаються питання, що піднімаються філософією трансгуманізму, популярні «трансгуманістичні» технології та концепції. Як приклади таких творів можна назвати «Нейроманта» Гібсона і «Схизматрицю» Стерлінга. У ряді творів жанру посткіберпанку (наприклад, «Трансметрополітен») концепції транс- і постлюдства описуються в явному вигляді.

Література

Найбільш яскраво проблема трансгуманізму висвітлюється у літературних творах:

Кіно і телебачення

Помітний внесок в популяризацію теми трансгуманізму зробили фільми і телесеріали:

Відеоігри

Також трансгуманізм зустрічається у відеоіграх. Найбільш яскраво показаний у:

Настільні ігри

Менш виражено трансугамінзм зображається в настільних іграх:

Починають виділяються такі піджанри наукової фантастики як «singularity fiction» і «transhumanist space opera»[28].

Трансгуманізм в музиці

Ідеями трансгуманізму надихалися також багато музикантів (особливо це відноситься до представників різних напрямків індастріалу). Можливо, першопрохідцями в цьому плані були Kraftwerk з їх альбомами «The Man Machine» і «Computer World». З більш сучасних релізів можна відзначити альбоми Cyanotic «Transhuman», Cyberya «Mindcontrol» і Vortech «Posthumanism» (усі ці групи грають індастріал-метал), а також практично вся творчість російського проекту Complex Numbers, а також Unreal.

Див. також

Примітки

  1. трансгуманизм, бессмертие, крионика, нанотехнологии | Российское Трансгуманистическое Движение. transhuman.ru. Процитовано 27 червня 2016.
  2. Нік Бостром. Історія трансгуманістичної думки(англ.)
  3. Турчин, Алексей Валерьевич (1 січня 2012). Футурология. XXI век: бессмертие или глобальная катастрофа? (рос.). Бином. Лаборатория знаний. с. 232–244. ISBN 9785996310197.
  4. The transhumanist Culture. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 23 квітня 2013.
  5. Futurisms: «The means to make the man of the future»
  6. Huxley, Julian (1927, 1957)), «Religion Without Revelation», London: E. Benn.
  7. Haldane, J.B.S. (1923), «Daedalus: Science and the Future»
  8. Report on the 2003 Interests and Beliefs Survey of the Members of the World Transhumanist Association. Архів оригіналу за 24 травня 2006. Процитовано 23 квітня 2013.
  9. Пашунтий. Устав РТД - Российское Трансгуманистическое Движение. www.transhumanism-russia.ru. Процитовано 27 червня 2016.
  10. Академик Вячеслав Степин: станет ли человек промежуточным звеном на п…. archive.is. Процитовано 27 червня 2016.
  11. Bostrom Responds to Fukuyama's Assertion that Transhumanism is World's Most Dangerous Idea Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine. // World Transhumanist Association, 10.09.2004
  12. Bostrom N. A History of Transhumanist Thought // Journal of Evolution and Technology. Vol. 14 (1), April 2005. doi=10.1.1.98.7951
  13. The Politics of Transhumanism. www.changesurfer.com. Процитовано 27 червня 2016.
  14. Bailey, Ronald (2005). Liberation Biology: The Scientific and Moral Case For the Biotech Revolution. Prometheus Books. ISBN 1-59102-227-4.
  15. Reynolds, Glenn (2006). An Army of Davids: How Markets and Technology Empower Ordinary People to Beat Big Media, Big Government, and Other Goliaths. Thomas Nelson. ISBN 1-59555-054-2.
  16. amor mundi: Bailey on the CybDemite Menace
  17. Transhumanism and the Limits of Democracy — Reason Magazine
  18. Александр ЛАЗАРЕВИЧ СЕТЬ «НАНОТЕХ»
  19. Hughes, James (2004). Citizen Cyborg: Why Democratic Societies Must Respond to the Redesigned Human of the Future. Westview Press. ISBN 0-8133-4198-1.
  20. Rosenzweig, Michael (2005). Win-Win Ecology: How The Earth's Species Can Survive In The Midst of Human Enterprise. Clarendon Press. ISBN 0-19-515604-8
  21. Hughes, James (2004). Citizen Cyborg: Why Democratic Societies Must Respond to the Redesigned Human of the Future. Westview Press. ISBN 0-8133-4198-1
  22. www.alz.consulting. Future of Humanity Institute. The Future of Humanity Institute. Процитовано 27 червня 2016.
  23. ASU Transhumanism. transhumanism.asu.edu. Процитовано 27 червня 2016.
  24. Сотворение Трансчеловека — Российское Трансгуманистическое Движение
  25. Гриценко, Н. Научная фантастика, коммунизм и постчеловечество. Историко-литературный обзор // Млечный Путь, XXI век. - 2021. - №1. (російською). с. 162–169.
  26. Основная страница сайта А.Лазаревича. technocosm.narod.ru. Процитовано 27 червня 2016.
  27. Киберпанк 2020 / Cyberpunk 2020 — настольная игра (обзор, отзывы, правила) | Бешеный кубик (ru-RU). 27 липня 2018. Процитовано 1 грудня 2019.
  28. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 лютого 2009. Процитовано 23 квітня 2013.

Джерела

  • Турчин, Алексей Валерьевич (2012-01-01). Футурология. XXI век: бессмертие или глобальная катастрофа? (ru). Бином. Лаборатория знаний. ISBN 9785996310197.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.