Постлюдина
Постлюдина — гіпотетичний образ майбутньої людини, що відмовилася від традиційного людського вигляду в результаті впровадження передових технологій: інформатика, біотехнології, медицина. Активно використовується в науковій фантастиці (соціальна утопія, кіберпанк і нанопанк).
У західних герметичних вченнях розроблявся образ досконалої людини, яка поступово повинна була позбутися таких рис, як емоції, старіння і незнання. Подібна трансформація мислилася як втручання Бога в нагороду за етичне поводження.
З популяризацією поняття еволюції в 1859 році прийшло розуміння, що людина, можливо, не вершина розвитку живих істот, а проміжна ланка. Ніцше так висловив цю думку: як від мавпи походить людина, так з людини повинна відбутися надлюдина.
У прибічників сучасної марксистської футурології образ постлюдини пов'язується з розвитком колективного розуму комуністичного людства майбутнього. Так, Микола Гриценко[1] запропонував тезу про закономірну відмову від тілесності, розривання будь-яких зв'язків з біологічним минулим Homo sapiens, що буде наслідком всезростаючої інтеграції з планетарною кібернетичною системою ЗДАС. Масовий запис особистостей на штучний носій, по-суті, злиття зі штучним інтелектом ЗДАС всіх членів суспільства створить глобальну систему «людина–машина», збільшить як інтелектуальну, так і перетворюючу здатність об’єднаного розуму. Буде припинено практику біологічного відтворення і появи нових особистостей, натомість існуючі особистості досягнуть «цифрового імморталізму» (практичного безсмертя). В подальшому ступінь інтегрованості буде зростати і призведе до появи Мегаособистості, що складатиметься з мільярдів наноносіїв.
Постлюдина у фантастиці
Ідея трансформації фізичної, інтелектуальної, зрештою, якісної природи людини висвітлювалася багатьма письменниками-фантастами[2]. Деякі твори та сюжети, пов'язані з постлюдиною:
- роман «Творець зірок» Олафа Стейплдона — єднання розумів і відмова від тілесних оболонок у всесвітніх масштбах;
- роман «Останні і перші люди» того ж автора — вісімнадцять послідовних рас майбутнього людства;
- оповідання «Умільці планети Ксанаду» Теодора Стерджона — колективна свідомість, біоінтернет, екокомунізм;
- оповідання «Створений для бурі» Генріха Альтова — переведення людини на електроживлення;
- збірник Полудень, XXII сторіччя Стругацьких — спроба оцифрування особистості;
- роман «Ми - з Сонячної системи» Георгія Гуревича — запис і відтворення особистості, вирішення проблеми старості та перспектива безсмертя;
- роман Каталіз Анта Скаландіса — аналогічні попередньому роману ідеї;
- дилогія «Смертоплавці» та «Захист ембріона» Андрія Дмитрука — колективні особистості («полігоми»), особливий позатілесний стан людини, в якому вона може подорожувати Всесвітом і здійснювати масштабні інтелектуальні та фізичні перетворення («динаміка»).
Див. також
Примітки
- Гриценко М. М. Інтеграція як умова прогресу. Діалектика інтеграції / М.М. Гриценко // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. – 2017. – №4. – С. 124-125.
- Гриценко, Н. Научная фантастика, коммунизм и постчеловечество. Историко-литературный обзор // Млечный Путь, XXI век. - 2021. - №1. (російською). с. 162–169.