Мокрицький Аполлон Миколайович

Народився на Полтавщині в м. Пирятині, у небагатій дворянській родині поштмейстера. У 1818 році хлопчика влаштували до Полтавського будинку виховання бідних дворян, де він перебував до 1824 року, а згодом навчався в гімназії вищих наук у м. Ніжині.

Закінчивши Ніжинську гімназію, переїжджає до Петербурга для вивчення медицини, але зазнавши невдачі, він йде на державну службу, в департамент гірничих і соляних справ; працює писарем при журналісті експедиції Позичкової скарбниці Санкт-Петербурзької опікунської ради, займається перекладами. Одночасно юнак як вільний слухач з вересня 1831 відвідує Академію мистецтв. У цей же період Мокрицький знайомиться з видатним російським живописцем О. Венеціановим, який незабаром стане його вчителем. Систематичні заняття Венеціанова з Мокрицьким відбуваються протягом 1832—1833 років.

Наприкінці 1833 року через матеріальні нестатки молодий художник змушений залишити навчання. Він повертається на батьківщину, працює живописцем, створює цілу галерею портретів на замовлення місцевих поміщиків.

У листопаді 1834 року знову повертається до Петербурга, щоб продовжити навчання і остаточно присвятити себе живопису. Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв Василем Григоровичем, який був земляком А. Мокрицького.

У грудні 1835 року за портрет С. Пузино отримав срібну медаль 2-го ступеня і став пенсіонером Академії мистецтв. Однак, незважаючи на підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників, Аполлон переживає велику скруту, йому доводиться писати багато портретів на замовлення й давати уроки, щоб заробити на життя.

Завдяки підтримці В. Григоровича, А. Мокрицький стає учнем портретного та історичного класу Академії під керівництвом К. Брюллова, який у травні 1836 року (після багаторічного перебування в Італії) повернувся в Росію.

Навчання в Академії було досить успішним. 2 жовтня 1838 року його нагородили великою срібною медаллю за картину «Святий Себастьян» та «Портрет, писаний з натури», а 24 вересня 1839 року художнику присудили малу золоту медаль за картину «Римлянка, що годує грудьми батька». Мокрицький закінчив Академію зі званням «вільного художника», не отримавши поїздки за кордон.

У кінці 1839 року художник повертається до Пирятина, звідки 2 серпня 1841 року на власні кошти, виручені за написані портрети та одержані від лотереї (в якій було розіграно його конкурсну картину), вирушив до Італії.

В Італії вивчав пам'ятки мистецтва, багато писав з натури, працював портретистом та пейзажистом. Творча праця була дуже успішною, і Академія мистецтв призначила йому грошову допомогу на утримання за кордоном терміном на два роки. В Росію художник повернувся у 1849 році, а у вересні цього ж року був удостоєний звання академіка за «Портрет преосвященного Никанора, митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького» та за інші відомі Академії роботи.

З 1851 року прийнятий на службу до московського Училища живопису і ліплення. Він викладав живопис в етюдному класі та малювання в натурному, а з 1861 року — навчав малюванню в класі «античних фігур». Крім служби в Училищі, вів курс малювання в Констянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії, викладав у Строганівському училищі. Серед учнів були й такі митці, як Іван Шишкін, К. Трутовський, І. Прянишніков.

26 лютого 1870 року у віці 59 років художник помер у Москві.

Найкращою в творчому доробку художника є галерея портретів сучасних йому письменників Гоголя, Гребінки, Кольцова, Кукольника, скульпторів — Ставассера, Рязанова, а також портрети Федорова, Прокоповичевої, Андрєєвої, Тарновської, Свєчина. Портрети, які художник писав пізніше, позначені впливом брюлловської школи, в них помітне певне романтичне забарвлення. Проте раннім і пізнішим творам Мокрицького властиві чіткий реалістичний малюнок, міцна композиційна побудова і дещо монохромний живопис.

Як зазначає Ігор Шаров, портрет Гребінки відомий у двох варіантах — 1933 і 1840 років. На одному зображено молодого чоловіка у чорному козакині, прикрашеному золотим шнуром. Постать змальована на синьому нейтральному тлі. Другий портрет майже точно повторює композицію першого, молодий письменник у чорному сюртуку, у білій сорочці та чорній шийній хустці. Можливо, цей другий портрет є авторським повторенням вдалого розв'язання першого твору.

Серед численних портретів Мокрицького переважна більшість погрудні. Є й на повний зріст і, що особливо цікаво, композиційні. Так, портрет «Дівчина на карнавалі» примітний потягом як найточніше змалювати вдачу людини, обличчя якої несе відбиток схвильованих почуттів і поетичних думок.

• «Святий Себастіан»;
• портрет Епінгера;
• портрет новгородського митрополита Никандра;
• «Воспоминание о А. Г. Венецианове и учениках его».

• 
  Євген Гребінка (1833)
• 
  Н. В. Кукольник
• 
  П. І. Пузино (1835)
• 
  Є. І. Пузино (1835)
• 
  Євген Гребінка (1840)
• 
  Дівчина на карнавалі (Марія Джоллі) (1840—1845)
• 
  Жіночий портрет (1841)
• 
  Портрет дружини (1853; Національний художній музей України)

• A. M. Мокрицький Щоденник. // Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 60—62.

• Дневник художника А. Н. Мокрицкого. — М.: Изобразительное искусство, 1975. — 271 с. (рос.)
• Гаврилова С. 3 ніжинської плеяди // Деснянська правда. — 1990. — 5 верес.
• Алексеева Т. В. Художники школы Венецианова. — М.: Искусство, 1982. — 419 с. (рос.)
• Рубан В. В. Забытые имена: рассказы об украинских художниках XIX — начала XX века. — К.: Наукова думка, 1990. — 287 с. (рос.)

• Мокрицький Аполлон Миколайович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 290-291.