Море Хвиль

Море Хвиль (лат. Mare Undarum) — маленьке море на Місяці, в східній частині видимого боку, біля Моря Криз. Максимальний розмір — близько 250 км, координати центра — 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7[1]. Примітне значною кількістю вулканічних куполів[2] та концентричних кратерів[3], а також відносно великою висотою поверхні[4].

Море Хвиль
лат. Mare Undarum
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 280 км)
Координати центра
 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7
Розмір
 250 км
Епонім
 хвилі
Назву затверджено 1935

 Море Хвиль на Вікісховищі
Знімок, зроблений при високому Сонці
Знімок «Аполлона-17» (1972), погляд із північного сходу
Карта регіону (1964)

Сучасну назву цього моря запропонував німецький астроном Юліус Генріх Франц[5]. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз[1]. Воно, як і сусіднє Море Піни, фігурує на місячних картах здавна: 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав ці моря Царською рікою (лат. Regius Fluvius)[6][7], а 1647 року Ян Гевелій — Гіркими болотами (лат. Amarae Paludes)[8][9].

Загальний опис

Море Хвиль лежить біля південно-східного краю Моря Криз і на північний схід від Моря Піни, від якого відділене 10-кілометровим перешийком. Його береги сильно порізані; в ньому багато мисів та островів. На півдні та сході невисокі узвишшя відокремлюють від нього окремі ділянки. Ймовірно, значною мірою воно складене затопленими лавою кратерами, злитими один з одним[10]. Зокрема, кінець південно-західного виступу моря — це зруйнований і заповнений лавою 45-кілометровий кратер Фірмік M.

Інших найменованих кратерів у цьому морі станом на 2015 рік нема. Лише на його берегах знаходиться кратер Дубяго та кілька сателітів його, Фірміка, Кондорсе та Боеція[11].

Море Хвиль лежить вище за всі сусідні морські ділянки: на 0,9–2,2 км вище за дно суміжних затоплених кратерів, на 0,8 км вище за Море Піни й на 2,8 км вище за Море Криз (якщо вимірювати за сусідніми частинами). Абсолютна висота його поверхні знаходиться в межах 0,1–1,1 км нижче нульового рівня. Максимуму вона сягає на південному сході моря, а з віддаленням звідти поступово спадає[4]. Товщина лавового покриву Моря Хвиль, за даними вимірюваннями напівзатоплених кратерів, складає кількасот метрів[12].

Деталі поверхні

Найбільші з добре збережених кратерів району Моря Хвиль — 48-кілометровий Дубяго на півдні, такий самий Кондорсе P на півночі та 40-кілометровий Кондорсе F на північному сході. Недалеко від північного краю моря лежить 75-кілометровий кратер Кондорсе, а від північно-західного — 57-кілометровий Фірмік. Дно всіх цих кратерів залите лавою, причому її рівень нижчий, ніж у самому морі[4].

Східна частина Моря Хвиль примітна п'ятьма вулканічними куполами. Це височини з округлими контурами, діаметр яких становить близько 10 км, а висота — 100–300 м[2].

В морі та його околицях є кілька рідкісних об'єктів загадкового походження[13][14] — маленьких (5–15 км) кратерів із двома валами, або концентричних кратерів. Один із них лежить у відокремленій південній частині моря (3.67° пн. ш. 68.61° сх. д. / 3.67; 68.61 (концентричний кратер)), інший — подібний, але частково залитий лавою — в південно-західній затоці (4.00° пн. ш. 66.74° сх. д. / 4.00; 66.74 (концентричний кратер)). Кілька таких об'єктів розташовані поблизу моря за його межами: це Аполлоній N на заході та два безіменні кратери на південному сході. Менш виразні ознаки таких кратерів має Фірмік C на північно-західному березі моря[3].

Геологічна історія

Море Хвиль лежить на краю басейну Моря Криз, у районі його зовнішніх кілець, і, по всій видимості, пов'язане з ним походженням[12][15][16]. Він з'явився в нектарському періоді[17], а лава, що вкриває ці моря, виверглася в пізньоімбрійській епосі[18][2].

Примітки
  1. Mare Undarum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 24 травня 2015.
  2. Lena, R.; Wöhler, C.; Bregante, M. T.; Lazzarotti, P.; Lammel, S. (2008). Lunar domes in Mare Undarum: Spectral and morphometric properties, eruption conditions, and mode of emplacement. Planetary and Space Science 56 (3–4): 553–569. Bibcode:2008P&SS...56..553L. doi:10.1016/j.pss.2007.11.010.
  3. Fitz-Gerald, B. (December 2012). Concentric Craters. The Moon. Occasional papers of the Lunar Section of the British Astronomical Association 2: 1–13. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  4. За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS
  5. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 225. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  7. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 197. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 229. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Amarae Paludes — у списку назв на с. 229)
  9. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 202. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. Hill H., Baum R. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 24. — (Practical Astronomy Handbooks: vol. 1) — ISBN 9780521542081.
  11. За даними довідника МАС
  12. DeHon, R. A. (1975). Mare Spumans and Mare Undarum: Mare thickness and basin floor. In: Lunar Science Conference, 6th, Houston, Tex., March 17-21, 1975, Proceedings. Volume 3. (A78-46741 21-91) New York, Pergamon Press, Inc., 1975. 3: 2553–2561. Bibcode:1975LPSC....6.2553D.
  13. Trang, D.; Gillis-Davis, J. J.; Hawke, B. R.; Bussey, D. B. J. (2011). The Origin of Lunar Concentric Craters. 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1698. Bibcode:2011LPI....42.1698T.
  14. Wood, C. A. (1978). Lunar Concentric Craters. Lunar and Planetary Science IX: 1264–1266. Bibcode:1978LPI.....9.1264W.
  15. Wilhelms D. Plate 4A. Maria // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.
  16. Chuck Wood (18 січня 2007). What is Undarum?. lpod.org. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  17. Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951.
  18. Wilhelms D. Plate 09A. Upper Imbrian series // Geologic History of the Moon. — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архів оригіналу.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.