Моторигін Василь Семенович

Моторигін Василь Семенович (3.04.1908 — 8.11.1992) радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії лейтенант[1], пізніше гвардії старший лейтенант.

Моторигін Василь Семенович
Народження 3 квітня 1908(1908-04-03)
с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область, РФ
Смерть 8 листопада 1992(1992-11-08) (84 роки)
м. Одеса
Країна  СРСР
Рід військ стрілецькі війська
Освіта Рязанське повітряно-десантне командне училище
Роки служби 1942–1945
Партія КПРС
Звання гвардії старший лейтенант
Командування взводом 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонопрапорної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битви Радянсько-німецька війна
Сталінградська битва
Курська битва
Чернігівсько-Прип'ятська операція
Битва за Дніпро
Битва за Київ (1943)
Калинковицько-Мозирська операція
Операція «Багратіон»
Нагороди
Медалі

Біографія

Народився 3 квітня 1908 року в с. Ніколаївка, Моршанський район, Тамбовська область. Закінчив лісовий технікум, працював у лісгоспі Шацького району Рязанської області.

До Червоної Армії призваний в 1942 році і направлений в Рязанське військове піхотне училище, яке закінчив у 1943 році[2]. Був призначений командиром взводу 5-ї стрілецької роти 231-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Брав участь у Курській битві в районі Понирі-Ольховатка. 7.07.1943 року в бою за хутір Дружковський проявив себе сміливим, ініціативним командиром, вміло керував взводом, відбивши атаки противника. Взвод знищив в бою до 40 солдатів і офіцерів противника. Був поранений[3]. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Особливо відзначився В. С. Моторигін при форсуванні річки Дніпро північніше Києва восени 1943 року, у боях при захопленні та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області). В наградному листі командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Маковецький Ф.Є. написав [4], що 24.09.1943 року під сильним артилерійсько-мінометним вогнем пртивника і бомбардуванням ворожою авіацією Моторигін першим зі своїм взводом форсував річку Дніпро і вступив у бій за розширення плацдарму. Зломивши опір противника і відкинувши його за русло старого Дніпра, форсував вбрід старий Дніпро і розпочав бій на плацдармі. Знищив більше роти піхоти, 5 кулеметів, 6 мінометів і забезпечив переправу свого батальйону. Незважаючи на контузії, поля бою не залишив, знаходячись у передніх рядах, брав особисту участь у рукопашних сутичках, своїм прикладом надихаючи бійців. Особисто знищив з автомату 37 гітлерівців, гранатами знищив 2 кулемети і 3 мінометні розрахунки. Особистою участю на вирішальних ділянках бою забезпечив успіх виходу підрозділів на західний берег Дніпра.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії лейтенанту Моторигіну Василю Семеновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[5].

В боях за розширення плацдарму взвод Моторигіна протягом 26 і 27 вересня відбив 6 контратак піхоти противника. Моторигін замінив пораненого командира роти і виконав поставлене бойове завдання[6]. Був нагороджений орденом Червоної Зірки.

В боях за звільнення Білорусі Моторигін вміло командував ротою. Командир 231-го гвардійського стрілецького полку гвардії майор Максимов В. О. написав в нагородному листі, що в боях за село Давидовичі 8 січня 1944 року його рота однією з перших увірвалася в траншеї противника, вибила його і першої зайняла село. Моторигін був тяжко поранений[7]. За цей бій він був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня.

В 1945 році гвардії старший лейтенант Моторигін В. С. був демобілізований.

Після війни працював директором Шацького лісгоспу в Рязанській області, потім переїхав до Одеси.

Помер 8 листопада 1992 року в м. Одеса.

Нагороди

Пам'ять

  • У навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна» встановлено бюст Героя.
  • У лісгоспі Шацького району Рязанської області встановлено мемориальну дошку.

Примітки

  1. Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  2. http://www.rvvdku-vi.ru/o-vuze/istoriya/vyipuskniki-geroi Выпускники — Герои (рос.)
  3. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite Фонд 33. — Оп.682526, д.1332, запись 17120765, стр. 73 {{ref-ru}
  4. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite - Фонд 33. - Оп.793756, д.32, запись 150021841, стр. 357 {{ref-ru}
  5. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite ЦАМО — фонд 33, опись 68252,5 ед. хран 48, запись 12057300 (рос.)
  6. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite Фонд 33. — Оп.686044, д.2061, запись 20258653, стр.46 (рос.)
  7. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite Фонд 33. — Оп.686044, д.2557, запись 22118233, стр.62 (рос.)

Посилання

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.